Справа №:755/12967/16-к
Провадження №: 1-кп/755/225/21
"22" червня 2021 р. Колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
захисника потерпілого ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9
обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
перекладача ОСОБА_13
розглянувши у судовому засіданні питання доцільності продовження строку дії застосованого запобіжного заходу в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187 КК України,
встановила:
у судовому засіданні колегія суддів, відповідно до ст. 331 КПК України, поставила на обговорення питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 оскільки раніше визначений ухвалою суду строк закінчується 23 липня 2021 року.
Прокурор подав до суду клопотання про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави відносно обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у зав'язку з тим, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки допит свідків у кримінальному провадженні досі триває, вчинення іншого кримінального правопорушення, продовжують існувати. Інші, більш м'які, запобіжні заходи не можуть забезпечити обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 покладених на них обов'язків. Обвинувачені зарекомендували себе, як особи схильні до насильницьких дій, вчинення злочинів проти життя та здоров'я особи. Крім того, ОСОБА_10 вчиняв заходи до приховування злочину. Прокурор нагадав, що обвинувачений ОСОБА_10 раніше засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України, до 3 років позбавлення волі. Після відбуття покарання на шлях виправлення не став, знову вчинив умисні особливо тяжкі злочини. Крім того, серед осіб із кола спілкування обвинувачених не встановлені особи, які заслуговують на довіру та могли б поручитися за виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків. Враховуючи, що ОСОБА_10 не має постійного місця проживання та реєстрації, а ОСОБА_11 за місцем реєстрації не проживав, є підставою вважати, що обвинувачені з метою ухилення від кримінальної відповідальності будуть переховуватися від суду. Обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не мають офіційного заробітку. Досудовим розслідуванням встановлено, що обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не мають будь-якого джерела доходу, окрім доходу від своєї злочинної діяльності. Розмір завданих збитків потерпілим не відшкодовано. Крім того, прокурор просив продовжити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_12 у вигляді особистого зобов'язання.
Представник потерпілої ОСОБА_6 підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.
Захисник ОСОБА_9 заперечив проти клопотання прокурора та зазначив, свідки сторони обвинувачення нічого не пам'ятають, а тому не згоден, що обвинувачені можуть чинити тиск на свідків. Зазначив, що у обвинуваченого ОСОБА_10 поганий стан здоров'я та просив змінити запобіжний захід на домашній арешт аби він мав змогу лікуватися.
Захисник ОСОБА_8 підтримав думку захисника та зазначив, що обвинувачений ОСОБА_11 має родину та живе в м. Києві разом з батьком, матір'ю та братом, які працюють в сфері торгівлі, у зв'язку з чим обвинувачений ОСОБА_11 перебував у «Гідропарку». Стосовно відшкодування шкоди потерпілій по кримінальному провадженню то, зазначив, що матеріали, які зібрані стороною обвинувачення не містять доказів, що обвинувачений ОСОБА_11 був причетний до смерті потерпілого.
Захисник ОСОБА_7 поклався на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_11 зазначив, що має місце проживання та просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_12 підтримав свого захисника.
Заслухавши учасників кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного:
відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За приписами статті 177 КПК України підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.
Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.
При вирішені даного питання, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.
Відповідно до п. 79 рішення Європейського суду з прав людини "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.
ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілих, внаслідок чого один з потерпілий помер, вчинених у складі організованої групи, за які передбачено покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі. Суд, при розгляді питання про доцільність продовження тримання обвинувачених під вартою, враховує, що ОСОБА_10 , ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких. Беручи до уваги доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення, продовжують існувати, оскільки не всі свідки допитані в судовому засіданні. Сторона обвинувачення зобов'язалась доставити для допиту в судове засідання свідків.
При вирішенні даного питання, колегія суддів враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_10 та ОСОБА_14 у разі визнання їх винуватими, їх вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків в місці їх постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинувачених родини, малолітніх дітей на утриманні, постійного місця роботи, їх майновий стан, репутацію обвинувачених, відсутність або наявність судимостей.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_10 раніше судимий за вчинення тяжкого злочину, судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку, не має стійких соціальних зв'язків, не має постійного місця проживання на території м. Києва, офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, ряд з яких відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.
Доводи захисника ОСОБА_9 щодо поганого стану здоров'я ОСОБА_10 , вже були предметом розгляду в судовому засіданні, де було виявлено, що згідно відповіді на запит з філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області обвинувачений ОСОБА_10 знаходиться на лікуванні в стаціонарі Київської міської медичної частини. Обвинуваченому ОСОБА_15 призначене необхідне стаціонарне лікування, яке він отримує в повному обсязі. Стан здоров'я ОСОБА_15 відповідає перебігу наявного хронічного захворювання. Обвинувачений ОСОБА_11 офіційно не працює, не має стійких соціальних зв'язків, не має законних джерел доходу, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів. А клопотання захисника про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_11 у вигляді домашнього арешту, зважаючи на значну віддаленість від місця розгляду справи неможливий, оскільки може впливати на строки розгляду та може привести до затягування розгляду справи. Захисником ОСОБА_8 на підтвердження доводів, стосовного того, що обвинувачений ОСОБА_11 має постійне місце проживання у м. Києві, не подано суду відповідних підтверджуючих документів.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Крім того, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні дії обраного запобіжного заходу суду не надано. Беручи до уваги сукупність наявних у справі доказів та враховуючи доводи всіх учасників процесу, не вбачається достатньо підстав вважати тримання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_14 під вартою таким, що порушує їх право, передбачене ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме такий запобіжний захід є обґрунтованим і достатнім для досягнення мети кримінального провадження.
Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянню, яке інкримінується обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , колегія суддів приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , оскільки на даний час не відпали ризики, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, а в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинувачених в умовах ізоляції від суспільства.
Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів не визначає розмір застави у кримінальному провадженні з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_14 .
При цьому колегія суддів, вважає за можливе продовжити раніше обраний запобіжний захід у виді особистого зобов'язання обвинуваченому ОСОБА_12 , беручи до уваги його вік, наявність міцних соціальних зв'язків, постійне місце проживання та необхідність працевлаштування для забезпечення своїх матеріальних потреб, процесуальну поведінку обвинуваченого, та виконання ним покладених на нього обов'язків при застосуванні запобіжного заходу. Керуючись ст. ст. 177, 199, 331, 376, 395 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, тобто до 20 серпня 2021 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя
Судді
1
2