м. Вінниця
23 червня 2021 р. Справа № 120/2781/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області безпідставно припинено виплату призначеної їй на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії. Так, позивачем, зазначено, що наразі вона тимчасово проживає в Сполучених штатах Америки, однак від громадянства України не відмовилась. Починаючи з 02.04.2018 пенсійний орган припинив виплату пенсії.
17.02.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, однак отримала відмову з якою не погоджується.
Тому, вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась із цим позовом до суду.
Ухвалою від 08.04.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які усунуто 19.04.2021.
Ухвалою суду від 22.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
18.05.2021 відповідач подав відзив на позов, в якому проти його задоволення заперечив, пояснив, що позивач проживає на території США, та їй було припинено виплату пенсії у зв'язку із відсутністю факту постійного проживання на території України.
Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадяни України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Тому зазначив, що з огляду на відсутність укладеного договору стосовно соціального забезпечення громадян цих двох країн, підстав для поновлення виплати пенсії немає.
Водночас частиною 4 статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 стаття 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.11.1999 призначено ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника у відповідності вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
17.02.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про поновлення виплати пенсії.
За наслідком розгляду даної заяви надано відповідь, оформлено листом №0200-04058/17241 від 15.03.2021 «Про надання інформації» згідно якого позивача повідомлено, що вона перебувала на обліку у Головному управлінні та отримувала пенсію по втраті годувальника, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до постанови №3-1 від 30.01.2007, заява про припинення виплати пенсії у зв'язку із виїздом закордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, подається пенсіонером, особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Сполучених штатах Америки, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 02.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Отже, громадянка України, проживаючи в Сполучених штатах Америки, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
У статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Тому, на думку суду, атестат про зняття з обліку ОСОБА_1 №425 без дати, прийнятий без врахування розтлумачених критеріїв та норм законодавства.
Окрім того, при вирішені цього спору суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 КАС України керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей
З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини («Спорронг та Льонрот проти Швеції») до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування «мирного володіння майном».
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Згідно пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що атестат про зняття з обліку №425 є протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню. При цьому, визнання у судовому порядку протиправними дій відповідача не забезпечить належний захист прав позивача, а визнання оскаржуваного рішення (атестату №425) протиправним уже є свідченням того, що відповідні відмовні дії відповідача є неправомірними. Також суд враховує, що обґрунтування та мотиви позовної заяви якраз і зводились до необхідності скасування такого рішення відповідача. В цьому разі суд фактично лише скоригував належний спосіб захисту порушеного права позивача.
З огляду на визнання протиправним та скасування атестату №425, суд доходить висновку, що починаючи з 03.04.2018 року відповідач зобов'язаний поновити та виплатити раніше призначену пенсію позивача.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити у визначений судом спосіб.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено повністю, судові витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 908 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати винесений Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області атестат про зняття з обліку №425 (без дати) ОСОБА_1 , яким останній припинено виплату пенсії.
Зобов'язати Головне управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити нарахування та виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника у відповідності вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на рахунок, що відкритий у Вінницькому обласному управлінні АТ "Ощадбанк".
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Мультян Марина Бондівна