ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
25 червня 2021 року Справа № 923/564/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Павленко Н.А., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосвіт Україна", м.Київ, просп.Повітрофлотський, 92-Б, код ЄДР 39328961
до відповідача: Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон, просп. Ушакова, 4, код ЄДР 01125695
про стягнення 88 246грн. 72коп.,
Зміст позовної заяви.
Позовну заяву подано про стягнення 88 246грн. 72коп., що становлять 74718,00грн. боргу, 5940,08грн. втрат від інфляції, 1343,03грн. в якості 3% річних, 1015,35грн. пені та 5230,26грн. штрафу у правовідносинах за договором поставки №107Р, укладеним сторонами 29.07.2020.
Позов обгрунтований твердженням про порушення відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за договором товару.
Позиція позивача.
ТОВ "Автосвіт Україна" за умовами договору, укладеного сторонами 29.07.2020, поставлено ДП "Херсонський морський торговельний порт" товар (електричні акумулятори) відповідно до специфікації. На час звернення із позовом відповідачем вартість поставленого товару не сплачена.
Позивачем застосовано до відповідача відповідальність у вигляді пені та штрафу.
Позиція відповідача.
У відзиві на позовну заяву (вх.№4140/21 від 24.05.2021) відповідач підтвердив факт поставки йому товару за договором №107Р від 29.07.2020 .
Вказує, що запровадження карантинних заходів по запобіганню поширенню COVID-19 стало підставою зменшення обсягів перевалки вантажів, що негативно вплинуло на економіку підприємства.
Зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" №530-ІХ від 17.03.2020 віднесено юридичний факт введення карантину до форс-мажорних обставин.
Повідомляє, що у відповіді на претензію позивача ним було запропоновано розстрочення погашення заборгованості.
У зв'язку з відсутністю заперечень з боку позивача відповідач вважає, що між сторонами досягнуто згоди стосовно розстрочення заборгованості.
З огляду на цю обставину, відповідач вважає, що сторони за взаємною згодою вирішили суперечку, тому у позивача відсутні підстави для звернення до суду.
Оскільки сторони погодили розстрочення заборгованості, на думку відповідача, підстави для нарахування 3% річних, втрат від інфляції, пені та штрафу відсутні.
Відповідач зазначає, що стягнення неустойки спричинить невчасну сплату заробітної плати працівникам, невчасну сплату податків та зборів, що призведе до виникнення нових штрафних санкцій та судових процесів. За наведених обставин, які відповідач вважає соціально значимими та винятковими, просить суд зменшити розмір неустойки: штрафу та пені до 1грн.
Крім того, відповідач вважає достатньою мірою застосованої до нього відповідальності у вигляді нарахувань 3% річних та втрат від інфляції.
Заперечення позивача стосовно доводів відзиву.
У відповіді на відзив (вх.№4645/21 від 08.06.2021) позивач вказує, що за загальним правилом, закріпленим нормами Цивільного кодексу України, відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від фінансових труднощів відповідача, обумовлених різноманітними чинниками, про які вказує відповідач.
Наявність факту надзвичайної ситуації, як підстави для звільнення особи від відповідальності, засвідчується сертифікатом Торгово-промислової палати України. Установлення форс-мажорних обставин проводиться у кожному окремому випадку щодо окремого зобов'язання.
Між тим, доказів про видачу Торгово-промисловою палатою України відповідного сертифікату відповідачем не надано.
Позивач вказує, що факт звернення до суду із позовною заявою свідчить про відсутність його згоди щодо відстрочення сплати боргу. Ненадання відповіді на лист відповідача не може оцінюватися погодженням умов відстрочення. Таке відстрочення або розстрочення можливе лише шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору.
Позивач зауважив, що нарахування пені здійснено за умовами п.8.2 договору поставки, а не за правилами ч.2 ст.231 ГК України, про що заперечував відповідач.
Одночасне нарахування пені та штрафу як відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання не суперечить статті 61 Конституції України, та його застосування передбачене умовами п.8.1 договору.
Також, нарахування штрафних санкцій є правомірним та обгрунтованим, оскільки відповідає нормам закону та умовам договору.
Прохання відповідача про зменшення розміру неустойки вважає безпідставним, оскільки її розмір (пені та штраф) становить лише 7% від загальної ціни позову.
Обставини справи, встановлені судом.
29.07.2020 ТОВ "Автосвіт Україна" (позивач, постачальник) та ДП "Херсонський морський торговельний порт" укладено договір поставки №107Р від 29.07.2020, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар (електричні акумулятори), зазначений в Специфікації (Додаток № 1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною), а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах договору.
Пунктом 1.3. договору встановлено, що найменування, асортимент, кількість і ціна за відповідну одиницю виміру товару визначається сторонами в специфікації (додаток № 1 до договору).
Відповідно до п.6.3 договору днем поставки визнається дата, зазначена у видатковій накладній.
Пунктом 4.1. договору сторони узгодили, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 календарних днів з дня поставки партії товару покупцю на підставі рахунку (рахунку-фактури) постачальника, при умові реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, оформленої згідно вимог ПКУ та інших нормативних документів.
У пункті 7.1 сторони встановили, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020 включно, а в частині гарантійних термінів та взаєморозрахунків - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У специфікації сторони погодили назву товару, його кількість, ціну одиниці товару та загальну вартість товару.
За заявкою відповідача (лист №10-15/39 від 30.07.2020, а.с.17) позивачем 10.08.2020 за видатковою накладною №РН-0000893 поставлено товар, визначений у специфікації.
Товар отримано представником відповідача за довіреністю №197, виданою 04.08.2020 (а.с.22).
05.08.2020 відповідачу виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000943 на оплату товару на загальну суму 74 718,00грн.
За твердженням позивача, відповідач не здійснив оплату вартості товару.
10.12.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату вартості поставленого товару у сумі 74718,00грн. (а.с.25-26)
У відповіді на претензію відповідач звернув увагу на запровадження на території України карантинних заходів; встановлення карантинних обмежень до 28.02.2021; зазначив, що підприємство знаходиться у скрутному матеріальному становищі та просив відстрочити погашення заборгованості до 28.02.2021.
Позовну заяву подано 23.04.2021 (дані штампу канцелярії господарського суду).
Застосовані норми права та здійснені висновки.
Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Застосовуючи умови договору, якими урегульовано строк оплати поставленого товару, відповідач мав здійснити оплату вартості товару за видатковою накладною №РН-0000893 від 10.08.2020 - до 09.09.2020 включно,
Відповідачем не спростовано тверджень позивача щодо нездійснення оплати вартості товару, доказів на підтвердження оплати не надано.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст.193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст.526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відтак, з'ясовані обставини спору та застосовані норми права дають підстави для висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення 74718,00грн. вартості поставленого товару, які підлягають задоволенню.
Позивачем до ціни позову віднесено 5940,08грн. втрат від інфляції за період вересень 2020 - березень 2021, 1343,03грн. в якості 3% річних, нарахованих за період з 10.09.2020 по 16.04.2021.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом не встановлено, що сторонами умовами договору встановлений інший, ніж 3% розмір процентів річних.
Судом перевірено наведені позивачем розрахунки відсотків річних та втрат від інфляції.
Розрахунок 3% річних:
за період 10.09.2020 до 31.12.2020:
74 718,00 x 3 % x 113 : 366 : 100 =692,06 грн.
за період 01.01.2021 до 16.04.2021
74 718,00 x 3 % x 106 : 365 : 100 = 650,97 грн.
всього 1 343,03 грн.
З огляду на правильність розрахунку, обгрунтованість вимог нормами законодавства вимоги про стягнення 3% річних у сумі 1343,03грн. підлягають задоволенню.
Розрахунок втрат від інфляції:
Розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) = 1.07954269
Інфляційне збільшення:
74 718,00 x 1.07954269 - 74 718,00 = 5 943,27 грн.
Розрахунок втрат від інфляції здійснений правильно, відмінність розміру втрат від інфляції, заявлених до стягнення, та за розрахунком суду пов'язана із ступенем округленням середнього значення індексу інфляції у періоді.
Вимоги про стягнення втрат від інфляції задовольняються у розмірі за розрахунком позивача - 5940,08грн.
До позовних вимог позивачем включено пеню у розмірі 1015,35грн. та штраф у розмірі 5230,23грн.
Відповідно до ч.1 чт.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст.231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Сторони у п.8.2. встановили, що при несвоєчасній оплаті вартості поставленої партії товару покупцем, постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення.
Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Ті 6 місяців, за які може нараховуватись пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати вартості товару, - це перші 6 місяців прострочки платежу. У спірних відносинах вони мають перебіг з 10.09.2020 по 10.03.2021.
Позивачем розрахунок пені здійснений за період з 10.03.2021 по 15.04.2021, тобто поза межами передбаченого законом строку для нарахування пені, іншого сторонами умовами договору не встановлено.
Вимоги про стягнення пені у розмірі 1015,35грн., нараховану за період з 10.03.2021 по 15.04.2021, задоволенню не підлягають.
Стосовно застосування до відповідача штрафу.
Підставою нарахування штрафу позивачем у позовній заяві вказано абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, відповідно до якого у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.1 ст.180 ГПК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства.
Згідно із ч.2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4, 6 ст. 231 ГК України.
Аналіз умов договору свідчить, що сторонами не встановлено відповідальність за невиконання покупцем зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару у вигляді штрафу та не встановлено його розміру або правила обчислення.
Аналізуючи зміст статті 231 ГК України в цілому, Велика палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі № 904/4156/18 зазначила, що частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.
Аналіз договору свідчить, що положення п.8.3 договору узгоджується із нормою абз. 3 ч.2 ст.231 ГК України та встановлює відповідальність саме постачальника за непоставку або несвоєчасну поставку товару.
Відтак, вимоги про стягнення штрафу є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Стосовно доводів відповідача.
1. Досягнення домовленості щодо розстрочки.
Домовленість щодо розстрочки виконання грошового зобов'язання за договором визнається зміною істотної умови такого договору - строку виконання зобов'язання.
Відповідно до ст.654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, відсутність заперечень позивача стосовно пропозиції відповідача про розстрочку виконання зобов'язання не може розцінюватися як досягнення згоди щодо певних вмов договору або їх зміни.
Слід зазначити, що у відповіді на претензію відповідачем запропоновано надати йому відстрочку сплати боргу до 28.02.2021, проте як у відзиві ним йдеться про розстрочення.
2. Щодо розміру застосованої пені.
Заперечення відповідача стосовно нарахування пені у розмірі, встановленому ч.2 ст.231 ГК України у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів спростовується розрахунком пені, здійсненим позивачем, який узгоджується із нормами п.8.2 договору і про необхідність у застосуванні якого у спірних правовідносинах вказує відповідач.
3. Застосування штрафу.
Судом визнано безпідставним застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу, не передбаченого умовами договору.
4. Стосовно прохання про зменшення розміру пені та штрафу.
З огляду на відмову у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу з підстав, наведених вище, суд не знаходить необхідності у розгляді цього питання.
5. Щодо визнання карантину форс-мажорною обставиною.
Стосовно визнання запровадження в Україні карантинних заходів форс-мажорною обставиною у правовідносинах та застосування її наслідків, то слід звернутися до розділу 10 договору, умовами п.10.3 якого, серед іншого, встановлено, що належним підтвердженням дії форс-мажору є довідка компетентного органу.
Проте, відповідачем таких документів не подано та не доведено про повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин у порядку, передбаченому п.10.2 договору.
Також п.10.2 договору встановлено, що недотримання даних умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини.
Розподіл судових витрат.
Позивачем заявлено про розподіл судових витрат (судового збору та витрат на правничу допомогу).
У тексті позовної заяви позивачем наведено орієнтовний розрахунок судових витрат, з яких витрати на правничу допомогу становлять 8000грн. та 2270грн. судового збору.
Відповідно до ст.123 ГПК України до судових витрат відноситься судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
За нормою ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких віднесено витрати на правничу допомогу, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2109,34грн. (82001,11 х 2270 : 88246,72).
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ч.2 ст.126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Понесення витрат на професійну правничу допомогу є предметом доведення у господарський справі.
Матеріали справи містять копію ордеру на надання правничої допомоги ТОВ "Автосвіт Україна" адвокатом Єремовим М.С. від 16.04.2021 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Єремова Михайла Сергійовича, виданого 21.05.2019.
Інших документів, які б підтверджували понесення витрат на професійну правничу допомогу або виникнення обов'язку зі сплати позивачем таких витрат, до справи не подано.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За викладеного, розподіл витрат на правничу допомогу у складі судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон, просп. Ушакова, 4, код ЄДР 01125695 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосвіт Україна", м.Київ, просп.Повітрофлотський, 92-Б, код ЄДР 39328961, 74718грн. 00коп. боргу, 1343грн. 03коп. в якості 3% річних, 5940грн. 08коп. втрат від інфляції та 2109грн. 34коп. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. В решті вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень в мережі Інтернет за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/
Рішення складено та підписано 25.06.2021
Суддя Н.А. Павленко