Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"14" червня 2021 р. м. Рівне
Справа № 918/121/21
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство"
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості в сумі 150 030 грн 00 коп.,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - Ширко М.Р., ордер серія РН-536 № 1088 від 21.01.2021 р.;
від відповідача - Тарновецький Я.М., ордер серія РН-319 № 033 від 12.03.2021 р.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск DVD-R, серійний номер MAP6B2WK0114525748.
У судовому засіданні 14 червня 2021 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У жовтні 2020 року Державне підприємство "Володимирецьке лісове господарство" (далі - Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 150 030 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 лютого 2018 року між Підприємством та фізичною особою-підприємцем Овдійчуком Миколою Петровичем було укладено договір поставки № 2018-44. На виконання умов договору Підприємством було попередньо оплачено вартість поставки пиломатеріалу у сумі 150 030 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 27 лютого 2018 року № 742. Однак, в порушення умов, укладеного між сторонами договору, відповідач прийняті на себе зобов'язання з поставки товару не виконав. Товар поставлено не було. Відтак позивач вимагає від відповідача повернення суми попередньої оплати.
Також Підприємством наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно яких позивач вказує, що поніс та очікує понести витрати, які складаються із суми сплаченого судового збору за подання даного позову у розмірі 2 270 грн 00 коп. та витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 ГПК України у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
В даній позовній заяві відповідачем вказана фізична особа, що не є підприємцем, ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, 18 лютого 2021 року суд звернувся з листом до начальника відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області ОСОБА_2 про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області про ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
26 лютого 2021 року від відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області на адресу суду надійшла інформація, згідно якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 44).
Ухвалою суду від 1 березня 2021 року позовну заяву Підприємства від 15 лютого 2021 року № 92 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29 березня 2021 року.
15 березня 2021 року від представника відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву від 12 березня 2021 року з додатками (т. 1 а.с. 53-62), в якому останній просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 передано позивачу пиломатеріал обрізний хвойних порід (сосна) в кількості 33,340 м. куб. на загальну суму 150 030 грн 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000004 від 14 червня 2018 року, яка підписана директором та скріплена печаткою Підприємства. Як зазначив представник відповідача, відомості, що відображені у видатковій накладній № РН-0000004 від 14 червня 2018 року щодо постачальника, одержувача та вартісних показників товару, що передається відповідають таким показникам, які відображені у рахунку-фактурі від 27 лютого 2018 року за № СФ-0000001, на підставі якого позивачем було здійснено передоплату за поставку товару. Відтак, як зазначив представник відповідача, враховуючи факт передачі позивачу за видатковою накладною № РН-0000004 від 14 червня 2018 року пиломатеріалу обрізного хвойних порід (сосна) на суму передоплати, здійснену позивачем, в останнього відсутнє право вимагати повернення суми попередньої оплати. Щодо посилання позивача на факт відсутності в бухгалтерському обліку Підприємства даних про надходження від ОСОБА_1 пиломатеріалу обрізного хвойних порід (сосна) представник відповідача зазначив, що на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет розміщена ухвала слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Сарбей О.Ф. від 27 квітня 2020 року у справі № 686/9965/20 (провадження № 1-кс/686/5522/20), з якої вбачається, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні 12018180000000519 від 27.09.2018 р. встановлено, що директор Підприємства Крук А.А. будучи службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, з корисних мотивів, з метою незаконного збагачення, здійснив привласнення майна державного підприємства в особо великих розмірах, в тому числі пиломатеріалу обрізного хвойних порід (сосна) в кількості 33,340 куб.м. на загальну суму 150 030 грн 00 коп., що були поставлені ОСОБА_1 згідно видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року. ОСОБА_3 22.04.2020 р. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України. Як зазначив представник відповідача, що із вказаної вище ухвали слідчого судді вбачається, що матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018180000000519 від 27.09.2018 р. ідентифіковано особу, яка від імені позивача брала участь у господарській операції з відповідачем при здійсненні передачі позивачу пиломатеріалу обрізного хвойних порід сосна) в кількості 33,340 куб.м на загальну суму 150 030 грн 00 коп., та підтверджується реальність здійснення цієї господарської операції. Також представник відповідача зазначив, що на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет розміщена ухвала Сарненського районного суду Рівненської області від 9 листопада 2020 року у справі № 556/972/20, з якої вбачається, що на розгляді суду знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018180000000519 від 27.09.2018 р. за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України. Відтак, як зазначив представник відповідача, відсутність в бухгалтерському обліку позивача даних про надходження від відповідача пиломатеріалу обрізного хвойних порід (сосна) пов'язане не з відсутністю здійснення такої господарської операції, а у зв'язку із фактом привласнення директором Підприємства Круком А.А. майна державного підприємства в особо великих розмірах, в тому числі пиломатеріалу обрізного хвойних порід (сосна) в кількості 33,340 куб.м на загальну суму 150 030 грн 00 коп., що були поставлені відповідачем згідно видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 р.
24 березня 2021 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив від 22 березня 2021 року з додатками (т. 1 а.с. 63-140), в якій останній просить позов задовольнити в повному обсязі. Зокрема позивач зазначив, що видаткова накладна № РН-0000004 від 14.06.2018р. в матеріалах бухгалтерського обліку Підприємства відсутня. Згідно довідки № 296 від 05.05.2020 р. пиломатеріали обрізні хвойних порід по договору № 2018-44 від 27.02.2018 року з ФОП Овдійчуком М.П. на Підприємство не надходили. Відповідно до реєстру надходжень товарів та послуг (матеріальний склад Антонівка ЛПК) за червень 2018 року Підприємства, пиломатеріал обрізний хвойних порід (сосна) у кількості 33,340 куб.м на загальну суму 150 030 грн 00 коп. згідно договору від 27.02.2018 року, укладеного між Підприємством та ФОП Овдійчуком М.П. не надходив. Також представник позивача зазначив, що за результатами проведення інвентаризації Підприємства було складено акт № 3 інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами від 01.11.2019 року, згідно якого значиться сума дебіторської заборгованості за даними бухгалтерського обліку 150 030 грн 00 коп. за дебітором ФОП Овдійчуком М.П. Крім того, як зазначив представник позивача, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 01.01.2016 р. по 31.05.2019 р. За наслідками ревізії Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області було складено акт № 13-17-07-06/19 від 07.08.2019 року. Згідно даного акту ревізією встановлено, що станом на 31.05.2019 р. за субрахунком № 631 за чотирма фізичними особами-підприємцями обліковується дебіторська заборгованість на загальну суму 600 120 грн 00 коп. (кожному по 150 030 грн 00 коп.), а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Ревізією встановлено, що в період з 27.02.2018 р. по 31.05.2019 р. та на момент проведення контрольного заходу Підприємством не здійснювалося оприбуткування товарів, які надійшли від підприємця ОСОБА_1 (ст. 90 акту). Крім того, за результатами проведених в період з 01.06.2018 р. по дату завершення ревізії інвентаризацій, станом на 01.11.2018 р. та станом на 04.06.2019 р. не виявлено не оприбуткованих лишків пиломатеріалів обрізних хвойних порід (сосна). Таким чином, зважаючи на неможливість підтвердження факту отримання пиломатеріалів Підприємством та відсутність підтвердження надходження даного товару на Підприємство, останньому нанесено матеріальну шкоду на загальну суму вартості непоставленого товару 595 119 грн 00 коп. (в т.ч. ФОП Овдійчуком М.П. 150 030 грн 00 коп.). Щодо видаткової накладної, що долучена до матеріалів справи відповідачем, представник позивача зазначив, що вона не є достовірним та належним доказами отримання позивачем зазначеного в ній товару з огляду на наступне. Про отримання товару з боку Підприємства поставлено підпис особи без зазначення її прізвища та імені, її посади. Відтак зазначає, що вказана видаткова накладна не містить даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того представник позивача стверджує, що за вказаною видатковою накладною не відбулося реального руху активів як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця. Однак жодними іншими доказами, окрім видаткової накладної, відповідач не підтверджує факт поставки товару. Відтак представник позивача вважає, що господарська операція по поставці товару за договором № 2018-44 від 27.02.2018 реально не відбулася, ФОП Овдійчуком М.П. товар фактично не поставлений Підприємству, що підтверджує ряд доданих доказів, а видаткова накладна, що подана відповідачем не підтверджує факту поставки, більше того підписана не встановленою та не повноважною особою.
26 березня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від 26 березня 2021 року (т. 1 а.с. 142-144).
Також 26 березня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 26 березня 2021 року (т. 1 а.с. 145-157), до якого долучено копію інвентаризаційного опису цінностей і бланків документів суворої звітності Підприємства від 01.11.2019 р., копію наказу "Про надання відпустки" № 45-к від 19.03.2021 р. та докази надіслання клопотання відповідачу.
Крім того 26 березня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов супровідний лист про долучення оригіналу ордеру серії РН-536 № 1183 від 17.03.2021 р. (т. 1 а.с. 158-159).
29 березня 2021 року від представника відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання від 29 березня 2021 року про витребування додаткових доказів з додатками (т. 1 а.с. 160-163), в якому останній просив витребувати у Рівненській обласній прокуратурі належним чином завірені копії наступних доказів, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 12018180000000519 від 27.09.2018 р.:
- видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року;
- висновку судово-почеркознавчої експертизи, предметом якої було дослідження підписів по видатковій накладній № РН-0000004 від 14 червня 2018 року.
Ухвалою суду від 29 березня 2021 року підготовче засідання відкладено на 15 квітня 2021 року. Одночасно вказаною ухвалою клопотання представника відповідача про витребування додаткових доказів задоволено та витребувано у Рівненської обласної прокуратури належним чином завірені копії наступних доказів по кримінальному провадженню № 12018180000000519 від 27.09.2018 р.:
- видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року;
- висновку судово-почеркознавчої експертизи, предметом якої було дослідження підписів по видатковій накладній № РН-0000004 від 14 червня 2018 року.
12 квітня 2021 року від Рівненської обласної прокуратури на адресу суду надійшов лист з додатками на виконання ухвали від 29.03.2021 р. (т. 1 а.с. 173-187), до якого долучено копію видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року та копію висновку експерта від 14.05.2020 р. № 1.1-190/20.
13 квітня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від 13 квітня 2021 року (т. 1 а.с. 189-190).
Ухвалою суду від 15 квітня 2021 року строк підготовчого провадження у даній справі продовжено на 30 днів до 30 травня 2021 року включно, а підготовче засідання відкладено на 20 травня 2021 року.
Ухвалою суду від 20 травня 2021 року підготовче провадження у даній справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 31 травня 2021 року.
31 травня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 31 травня 2021 року (т. 1 а.с. 212-218), до якого долучено копію постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 р. № 918/1026/20.
Крім того, 31 травня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про розподіл судових витрат з додатками (а.с. 219-230), в якій останній просить після ухвалення рішення по суті позовних вимог у справі вирішити питання про розподіл судових витрат Підприємства на сплату судового збору у розмірі 2 270 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 600 грн 00 коп.
У судовому засіданні 31 травня 2021 року оголошено перерву до 14 червня 2021 року.
10 червня 2021 року від представника відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі від 10 червня 2021 року з додатком (т. 1 а.с. 239-242). Подане клопотання мотивоване тим, що в провадженні Сарненського районного суду Рівненської області знаходиться справа № 556/972/20 по кримінальному провадженню № 12018180000000519 від 27.09.2018 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а саме: привласнення майна Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" в особо великих розмірах, в тому числі пиломатеріалу обрізного хвойних період (сосна в кількості 33,340 куб.м. на загальну суму 150 030 грн 00 коп., що були передані відповідачем позивачу згідно видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року. Як зазначає представник відповідача, об'єктивна неможливість розгляду справи № 918/121/21 полягає в тому, що вирок Сарненського районного суду Рівненської області у справі № 556/972/20 встановлює обставини, що впливають на оцінку доказів у даній справі, а саме: підтвердження чи спростування факту передачі відповідачем позивачу пиломатеріалу обрізного хвойних порід (сосна), здійснену позивачем за видатковою накладною № РН-0000004 від 14 червня 2018 року на загальну суму 150 030 грн 00 коп. Відтак, представник відповідача просить зупинити провадження у справі № 918/121/21 до набрання законної сили вироку Сарненського районного суду Рівненської області, винесеного у справі № 556/972/20 по кримінальному провадженню № 12018180000000519 від 27.09.2018 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
10 червня 2021 року від представника відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про зменшення судових витрат від 10 червня 2021 року (т. 1 а.с. 244-245).
11 червня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про розподіл судових витрат з додатками від 10 червня 2021 року (т. 1 а.с. 246-256), в якій останній просить приєднати до матеріалів справи докази надання адвокатом правничої допомоги та докази оплати гонорару Підприємством.
Представник відповідача у судовому засіданні 14 червня 2021 року підтримав клопотання про зупинення провадження у даній справі та наполягав на його задоволенні.
Представник позивача у судовому засіданні 14 червня 2021 року заперечив проти клопотання про зупинення провадження, просив суд відмовити у його задоволенні у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.
Розглянувши клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі та заслухавши думку учасників справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню з огляду на те, що відсутня об'єктивна неможливість розгляду даної справи, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду без вирішення кримінального провадження.
У судовому засіданні 14 червня 2021 року представник Підприємства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник ОСОБА_1 у судовому засідання 14 червня 2021 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Підприємства та ОСОБА_1 , всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
27 лютого 2018 року між Державним підприємством "Володимирецьке лісове господарство" (далі - Покупець) та ФОП Овдійчуком Миколою Петровичем (далі - Постачальник) укладено договір поставки № 2018-44 (далі - Договір, т. 1 а.с. 7).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця пиломатеріал обрізний, надалі "Товар", а Покупець зобов'язується оплатити і прийняти Товар.
Згідно п. 3.1. Договору, ціна Товару становить 4 400 грн 00 коп. за 1 м.куб. пиломатеріалу обрізного хвойних порід.
Розрахунок за отриманий Товар здійснюється у безготівковому порядку 100% передоплати на рахунок Продавця згідно виставленого рахунку на товар (п. 3.4. Договору).
Пунктом 3.5. Договору визначено, що датою отримання Товару вважається дата підписання накладної представником Покупця.
27 лютого 2018 року ФОП Овдійчуком М.П. виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000001 про оплату пиломатеріалу обрізного хвойних порід (сосна) в кількості 33,340 куб.м. на загальну суму 150 030 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 8).
На виконання умов Договору 27 лютого 2018 року Підприємством було оплачено вартість поставки пиломатеріалу згідно вказаного вище рахунку, що підтверджується платіжним дорученням від 27 лютого 2018 року № 742 (т. 1 а.с. 11).
7 червня 2018 року Підприємство звернулось до фізичної особи-підприємця Овдійчука Миколи Петровича з претензією від 6 червня 2018 року № 645, у якій просило повернути кошти сплачені згідно договору № 2018-44 від 27.02.2018 року, у зв'язку з невиконанням господарського зобов'язання за договором (т. 1, а.с. 9, докази надіслання - т. 1 а.с. 10).
Враховуючи, що відповідач прийняті на себе зобов'язання з поставки товару не виконав, претензію позивача про повернення попередньої оплати залишив без відповіді, наведене стало підставою для звернення позивача до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором.
Судом також встановлено, що 25.04.2019 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Овдійчуком Миколою Петровичем.
У п. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Отже, з 25.04.2019 р. ФОП Овдійчук Микола Петрович втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до вхідного штемпеля на першому аркуші позовної заяви, остання надійшла до суду 17.02.2021 р., тобто після втрати ОСОБА_1 статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
У відповідності до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У ст. 4 ГПК України визначено право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Отже, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Тобто, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача - фізичної особи, передоплату за договором поставки від 27 лютого 2018 року № 2018-44, який укладено між Підприємством та фізичною особою-підприємцем Овдійчуком Миколою Петровичем, який станом на дату звернення позивача до суду припинив підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з 25.04.2019 р., про що зокрема свідчать відомості, що містяться у сформованому станом на 14.06.2021 р. на запит суду Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Аналіз змісту та підстав позову свідчить про те, що даний спір виник між сторонами на підставі господарського договору, та між сторонами існують господарські зобов'язання.
У відповідності до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Частиною 1 ст. 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 Цивільного кодексу України).
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV, у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок виконання укладених нею договорів не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою-підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
За таких обставин, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 13.02.2018 р. у справі № 910/8729/18 та від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, щодо стягнення передоплати за договором поставки, укладеним нею як фізичною особою-підприємцем.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами ст. ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини сторін даного спору виникли на підставі договору № 2018-44 від 27 лютого 2018 року, який за своєю правовою природою є договором поставки, та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як було встановлено судом, на виконання умов п. 3.4. договору поставки № 2018-44 від 27 лютого 2018 року позивачем здійснено передоплату в сумі 150 030 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 27 лютого 2018 року № 742 (т.1 а.с. 11).
Оцінюючи доводи відповідача про передачу в розпорядження позивачу пиломатеріалу на суму передоплати, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000004 від 14.06.2018 року, та як наслідок, про відсутності у позивача права вимагати повернення передоплати, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Положення частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження виконання між учасниками такої операції певних обов'язків, зокрема, і щодо поставки товару на підтвердження виконання умов конкретно визначеного договору.
Однак, з наявної в матеріалах справи копії видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року (т. 1 а.с. 57) вбачається, що фізичною особою-підприємцем Овдійчуком Миколою Петровичем було поставлено Підприємству пиломатеріал обрізних хвойних порід на виконання договору № б/н від 27.02.2018 р., тоді як спірні правовідносини у даній справі виникли з підстав невиконання зобов'язань за договором № 2018-44 від 27 лютого 2018 року.
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Касаційний господарський суд в постанові від 18.08.2020 року у справі № 927/833/18 зазначає, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 р. у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 р. у справі № 914/2267/18.
Однак, матеріали справи не містять інших безспірних доказів (товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару, тощо) на підтвердження поставки відповідачем товару як на виконання умов договору № 2018-44 від 27 лютого 2018 року, так і на підтвердження самого факту поставки такого товару в цілому. Натомість позивач заперечує факт постачання спірного товару.
Також судом приймаються до уваги висновки Управління Західного офісу Держаудитслужби у Рівненській області, викладені в акті ревізії фінансово-господарської діяльності ДП Волинське лісове господарство" за період з 01.01.2016 року по 31.05.2019 року, де вказано, що заборгованість позивача виникла внаслідок перерахування контрагентам, без відображення по бухгалтерському обліку одержання товарів, робіт або послуг (в тому числі відповідачу), а також вказано на відсутність доказів зберігання та використання позивачем поставленого відповідачем товару у своїй господарській діяльності (т.1, а.с. 70-128).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід наголосити, що 17.10.2019 р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 р. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей" … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 р. у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 р. у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 р. у справі № 924/233/18.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 79, 86 ГПК України, суд вважає помилковим висновок відповідача про відсутність у позивача права вимоги повернення попередньої оплати за договором поставки від 27 лютого 2018 року № 2018-44 з посиланням на саму лише наявну в матеріалах справи копію видаткової накладної від 14 червня 2018 року № РН-0000004, що містить суперечливі відомості, зокрема посилання на договір № б/н від 27.02.2018 р., який не стосується предмету спору у даній справі.
При цьому, оцінюючи копію видаткової накладної від 14 червня 2021 року № РН-0000004, як єдиний наявний в матеріалах справи доказ поданий відповідачем на підтвердження факту виконання ним зобов'язань за договором поставки від 24 лютого 2018 року № 2018-44, суд дійшов висновку, що вказаний доказ не можливо вважати належним доказом в розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки вказана накладна містить посилання на договір № б/н від 27.02.2018 р., який не стосується спірних у даній справі правовідносин.
Оригінал видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року відповідачем не надано, а відтак судом не досліджувався.
В той час, у листі від 07.04.2021 р. № 31-237вих-21 (т. 1 а.с. 173) Рівненська обласна прокуратура повідомила суд, що оригінал видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року знаходиться у матеріалах кримінального провадження № 12018180000000519 від 27.09.2018 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
Крім того на виконання ухвали суду від 29.03.2021 р. Рівненською обласною прокуратурою було надано належним чином завірену копію видаткової накладної № РН-0000004 від 14 червня 2018 року (т. 1 а.с. 174).
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що причиною виникнення боргу між відповідачем та позивачем є вчинення протиправних дій директором Підприємства Круком А.А., щодо якого порушено кримінальне провадження №12018180000000519 від 08.07.2020 року, оскільки сам факт наявності кримінального провадження щодо директора Підприємства, в якому не винесено вирок суду, у відповідності до ч. 6 ст. 75 ГПК України не звільняє відповідача від обов'язку доказування обставин у даній справі та відповідно не може свідчити про протиправність дій вказаної посадової особи, а також підтверджувати факт здійснення відповідачем поставки товару позивачу.
За результатами дослідження та оцінки за правилами ст. ст. 76-79 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин справи у їх сукупності, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів (видаткових, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару тощо) на підтвердження поставки відповідачем товару на виконання умов договору поставки від 27 лютого 2018 року № 2018-44, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 150 030 грн 00 коп. попередньої оплати за договором поставки від 27 лютого 2018 року № 2018-44.
Враховуючи вищевикладене, в повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 150 030 грн 00 коп. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
У позовній заяві Підприємством наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно яких позивач вказав, що поніс та очікує понести витрати, які складаються із суми сплаченого судового збору за подання даного позову у розмірі 2 270 грн 00 коп. та витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн 00 коп.
31 травня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про розподіл судових витрат з додатками від 31 травня 2021 року, в якій останній просив після ухвалення рішення по суті позовних вимог у справі вирішити питання про розподіл судових витрат Підприємства на сплату судового збору у розмірі 2 270 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 600 грн 00 коп.
11 червня 2021 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про розподіл судових витрат з додатками від 10 червня 2021 року, в якій останній просив приєднати до матеріалів справи докази надання адвокатом правничої допомоги та докази оплати гонорару Підприємством. Також представник позивача просив після ухвалення рішення по суті позовних вимог у справі вирішити питання про розподіл судових витрат Підприємства на сплату судового збору у розмірі 2 270 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 800 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі в сумі 2 270 грн 00 коп.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини першої статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Так, Підприємством надано докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат до закінчення судових дебатів, а відтак судом вирішується питання щодо понесених позивачем судових витрат при прийнятті рішення.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Судом встановлено, що 22 серпня 2019 року між Державним підприємством "Володимирецьке лісове господарство" (далі - Клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Удовиченко та партнери" (далі - Об'єднання) укладено договір про надання правничої допомоги № 121/19 (далі - Договір, т. 1 а.с. 25-27), предметом якого є надання правничої допомоги обумовленого сторонами в додатковій угоді виду.
12 лютого 2021 року між Державним підприємством "Володимирецьке лісове господарство" та Адвокатським об'єднанням "Удовиченко та партнери" укладено додаткову угоду № 12 до договору про надання правничої допомоги № 121/19 від 22 серпня 2019 року (далі - Додаткова угода № 12, т. 1 а.с. 222),
Відповідно до п. 1. Додаткової угоди № 12 Об'єднання прийняло на себе доручення Клієнта, про надання останньому правничої допомоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" за договором поставки № 2018-44 від 27.02.2018 в розмірі 150 030 гривень.
Згідно п. 2 Додаткової угоди № 12 гонорар за надання правничої допомоги, передбаченої п. 1 цієї додаткової угоди визначається сторонами по факту надання правничої допомоги та відображається в Акті про надання правничої допомоги.
Гонорар сплачується Клієнтом, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Об'єднання протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати підписання сторонами Акту про надання правничої допомоги (п. 3 Додаткової угоди № 12).
Факт виконання сторонами зобов'язань, передбачених даною додатковою угодою, підтверджується шляхом підписання актів, які містять конкретний вид та вартість наданої правничої допомоги станом на дату їх підписання (п. 4 Додаткової угоди № 12).
Згідно Акту про надання правничої допомоги від 15 лютого 2021 року № 1-12-121/19, Об'єднання надало, а Підприємство отримало правничу допомогу при розгляді спору в суді наступного характеру:
1) ознайомлення та проведення юридичного аналізу наданих Клієнтом документів, вартістю - 1000 грн.;
2) пошук та аналіз судової практики національних судів України, а також міжнародної судової практики, тощо, із судових справ щодо повернення суми попередньої оплати у зв'язку з невиконанням обов'язку продавця передати товар за договором купівлі-продажу - 500 грн.;
3) надання роз'яснень та консультацій щодо підстав та порядку стягнення суми попередньої оплати за невиконані зобов'язання за договором поставки № 2018-44 від 27.02.2018 - 1000 грн.
Загальна вартість вищевказаної наданої правничої допомоги згідно Акту про надання правничої допомоги від 15 лютого 2021 року № 1-12-121/19 складає 2 500 грн 00 коп.
Об'єднанням складено рахунок від 15 лютого 2021 року № 1-12/121/19 про оплату Акту про надання правничої допомоги від 15 лютого 2021 року № 1-12-121/19 на суму 2 500 грн 00 коп.
Судом встановлено, що позивач оплатив рахунок Об'єднання від 15 лютого 2021 року № 1-12/121/19, що підтверджується платіжним дорученням від 16 лютого 2021 року № 299 на суму 2 500 грн 00 коп.
Згідно Акту про надання правничої допомоги від 29 березня 2021 року № 2-12-121/19, Об'єднання надало, а Підприємство отримало правничу допомогу при розгляді спору в суді наступного характеру:
1) підготовка проекту позовної заяви Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 150 030 грн. - 3 500 грн.;
2) підготовка та подання відповіді на відзив у справі № 918/121/21 за позовом Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 150 030 грн. - 4 000 грн.
Загальна вартість вищевказаної наданої правничої допомоги згідно Акту про надання правничої допомоги від 29 березня 2021 року № 2-12-121/19 складає 7 500 грн 00 коп.
Об'єднанням складено рахунок від 29 березня 2021 року № 2-12/121/19 про оплату Акту про надання правничої допомоги від 29 березня 2021 року № 2-12-121/19 на суму 7 500 грн 00 коп.
Судом встановлено, що позивач оплатив рахунок Об'єднання від 29 березня 2021 року № 2-12/121/19, що підтверджується платіжним дорученням від 30 березня 2021 року № 655 на суму 7 500 грн 00 коп.
Згідно Акту про надання правничої допомоги від 26 травня 2021 року № 3-12-121/19, Об'єднання надало, а Підприємство отримало правничу допомогу при розгляді спору в суді наступного характеру:
1) підготовка клопотання про відкладення розгляду справи № 918/121/21 від 26.03.2021 р. - 200 грн.;
2) підготовка клопотання про відкладення розгляду справи № 918/121/21 від 13.04.2021 р. - 200 грн.;
3) ознайомлення з матеріалами справи № 918/121/21 у Господарському суді Рівненської області - 500 грн.;
4) підготовка заяви про розподіл судових витрат у справі № 918/121/21 - 1 000 грн.;
5) представництво інтересів Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" в судовому засіданні в Господарському суді Рівненської області по справі № 918/121/21 - 1 500 грн.
Загальна вартість вищевказаної наданої правничої допомоги згідно Акту про надання правничої допомоги від 26 травня 2021 року № 3-12-121/19 складає 3 400 грн 00 коп.
Об'єднанням складено рахунок від 26 травня 2021 року № 3-12/121/19 про оплату Акту про надання правничої допомоги від 26 травня 2021 року № 3-12-121/19 на суму 3 400 грн 00 коп.
Судом встановлено, що позивач оплатив рахунок Об'єднання від 26 травня 2021 року № 3-12/121/19, що підтверджується платіжним дорученням від 27 травня 2021 року № 1125 на суму 3 400 грн 00 коп.
Згідно Акту про надання правничої допомоги від 2 червня 2021 року № 4-12-121/19, Об'єднання надало, а Підприємство отримало правничу допомогу при розгляді спору в суді наступного характеру:
1) підготовка клопотання про приєднання доказів по справі № 918/121/21 від 26.03.2021 р. - 700 грн.;
2) підготовка клопотання про приєднання доказів по справі № 918/121/21 від 31.05.2021 р. - 700 грн.;
3) підготовка заяви про розподіл судових витрат по справі № 918/121/21 - 1 000 грн.;
4) представництво інтересів Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" в судових засіданнях 31.05.2021 р. та 14.06.2021 р. в Господарському суді Рівненської області по справі № 918/121/21 - 3 000 грн.
Загальна вартість вищевказаної наданої правничої допомоги згідно Акту про надання правничої допомоги від 2 червня 2021 року № 4-12-121/19 складає 5 400 грн 00 коп.
Об'єднанням складено рахунок від 2 червня 2021 року № 4-12/121/19 про оплату Акту про надання правничої допомоги від 2 червня 2021 року № 4-12-121/19 на суму 5 400 грн 00 коп.
Судом встановлено, що позивач оплатив рахунок Об'єднання від 2 червня 2021 року № 4-12/121/19, що підтверджується платіжним дорученням від 3 червня 2021 року № 1185 на суму 5 400 грн 00 коп.
Таким чином, позивачем надано суду докази про надання правничої допомоги в суді на загальну суму - 18 800 грн 00 коп.
Правову допомогу за договором про надання правничої допомоги від 22 серпня 2019 року № 121/19 надавав Клієнту адвокат Ширко М.Р.
Доказом того, що Ширко М.Р. є адвокатом, свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.07.2019 р. № 963.
Також до матеріалів справи долучено ордер на надання правової допомоги серії РН-536 № 1183 від 17.03.2021 р., виданий адвокатським об'єднанням "Удовиченко і партнери" на підставі договору про надання правової допомоги від 22.08.2019 р. № 121/19 на адвоката Ширко Марину Романівну.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу, окрім документального обґрунтування та доведеності, мають відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
З матеріалів справи встановлено, що витрати позивача на правничу допомогу, пов'язані з розглядом даної справи, які є доведеними належним чином складають 18 800 грн 00 коп.
Щодо заперечень представника відповідача на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Судом встановлено, що представник відповідача просив зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки дана справа є нескладною, а витрати позивача є неспівмірними зі складністю справи. В той час доказів щодо неспівмірності витрат адвоката представником відповідача не подано.
Отже, суд приходить до висновку, що адвокатом позивача доведений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 800 грн 00 коп., не є завищеним та відповідає критеріям розумності їхньому розміру.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, враховуючи, що позов задоволено, суд вважає правомірним покладення на відповідача витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу при розгляді спору в суді на суму 18 800 грн 00 коп.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство" (34380, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Антонівка, вул. Партизанська, буд. 23, код ЄДРПОУ 00992757) кошти в сумі 150 030 (сто п'ятдесят тисяч тридцять) грн 00 коп., 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору та 18 800 (вісімнадцять тисяч вісімсот) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 24 червня 2021 року.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2 - позивачу рекомендованим (34380, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Антонівка, вул. Партизанська, 23);
3 - відповідачу рекомендованим (35000, Рівненська обл., м. Костопіль, вул. Тернопільська, буд.2).