ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2021Справа № 910/3244/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гамаюн" (вул. Північно-Сирецька, 3, Київ, 04136, код ЄДРПОУ 37726414)
до 1) Фізичної особи-підприємця Шмуляра Ярослава Вікторовича ( АДРЕСА_1 , код ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
2) Фізичної особи-підприємця Тумайкіна Дениса Анатолійовича ( АДРЕСА_2 , код ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Управління освіти Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації (вул. Йорданська, 11-А, м. Київ, 04211, код ЄДРПОУ 37445442)
про визнання договору недійсним
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гамаюн" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шмуляра Ярослава Вікторовича (далі - відповідач-1) та до Фізичної особи-підприємця Тумайкіна Дениса Анатолійовича (далі - відповідач-2) про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками проведення Управлінням освіти Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації відкритих торгів на закупівлю, №UA-2020-07-29-006072-c, їх переможцем було визнано відповідача-1, однак поданий в рамках тендерної пропозиції договір купівлі-продажу №14/02 від 19.02.2019, укладений між відповідачами (далі - договір), за твердженням позивача, є фіктивним та, таким чином, підлягає визнанню недійним.
Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про витребування доказів, у якому просив витребувати у фізичної особи-підприємця Шмуляра Ярослава Вікторовича документи щодо передачі товару та/або акту приймання-передачі товару згідно додатку №1 від 19.02.2020 року до договору купівлі-продажу №14/02 від 19.02.2019; документи щодо транспортування товару за договором; документи щодо якості товару за договором, зокрема висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікати відповідності та/або інші документи виробника; документи щодо походження/придбання товару; документи щодо оплати за товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Управління освіти Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, підготовче засідання призначено на 31.03.2021.
30.03.2021 через відділ діловодства суду подано відзив від Фізичної особи-підприємця Шмуляра Ярослава Вікторовича, у якому відповідач-1 просить у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що позивач, не будучи стороною оспорюваного договору, не обґрунтовує, яким чином договір порушує його права, не вказує, як визнання договору недійсним має захистити, чи відновити права позивача, при цьому у договорі сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, а також договір був частково виконаний, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вважати, що договір є фіктивним.
30.03.2021 до відділу діловодства суду подано клопотання Шмуляра Ярослава Вікторовича про постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.
30.03.2021 через відділ діловодства суду подано заперечення Шмуляра Ярослава Вікторовича на клопотання позивача про витребування доказів, мотивоване його необґрунтованістю, оскільки витребувані документи не вимагалися під час процедури закупівлі, відповідач-1 надавав відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо надання інформації та документів, лист із якою останнім не отримана за закінченням терміну зберігання, клопотання відповідача не відповідає вимогам ч. 2 ст. 81 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 підготовче засідання відкладено на 22.04.2021.
14.04.2021 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамаюн» подано відповідь на відзив відповідача-1, у якій позивач зокрема зазначив, що відносини щодо виконання договору, укладеного між відповідачами і його правової природи прямо зачіпають економічні інтереси позивача в частині добросовісної конкуренції серед учасників, завантаживши оспорюваний договір у складі пропозиції відповідач-1 порушив право на неупереджений розгляд пропозиції позивача, в свою чергу визнання оспорюваного договору недійсним дозволить позивачу аргументувати свою позицію щодо перегляду результатів закупівлі, також договір не був спрямований на реальне настання правих наслідків, при цьому часткове виконання договору після звернення до суду свідчить про те, що договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.
21.04.2021 через відділ діловодства суду представником Шмуляра Ярослава Вікторовича подано пояснення, у яких зазначено, що відповідач-1, як учасник закупівлі, для підтвердження своєї кваліфікації мав надати лише копію договору та відгук покупця, та оскільки позивач не є стороною договору, позов слід розглядати в межах документів, які надавалися при участі в закупівлі.
У підготовчому засіданні 22.04.2021 суд на місці постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3244/21 до розгляду по суті на 19.05.2021.
У судовому засіданні 19.05.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу, представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити, надав письмові пояснення, у яких виклав позицію відповідача-1, представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце засідання повідомлялись належним чином.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
29.07.2020 Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації розпочало процедуру відкритих торгів на порталі "Prozorro", оголошення №UA-2020-07-29-006072-c на закупівлю кухонних меблів нержавіючих (столів, стелажів, мийок, ванн) (ДК 021:2015: 39310000-8 - Обладнання для закладів громадського харчування) (Столи та стелажі з нержавіючої сталі для закладів освіти Оболонського району), за результатами якої переможцем було визнано Фізичну особу - підприємця Шмуляра Ярослава Вікторовича.
В рамках подачі тендерної пропозиції до закупівлі в якості доказу на підтвердження виконання аналогічних договорів відповідачем-1 подано договір купівлі-продажу №14/02 від 19.02.2019, укладений між Фізичною особою-підприємцем Шмуляром Ярославом Вікторовичем та Фізичною особою-підприємцем Тумайкіним Денисом Анатолійовичем (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність (повне господарське ведення) покупцю товар згідно специфікації, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору.
Загальна сума за договором складає: 12100, 00 гри. (дванадцять тисяч сто гривень 00 коп.), без ПДВ (пункт 2.1. договору).
Розрахунок за товар здійснюється покупцем безготівково, платіжним дорученням (пункт 2.2. договору).
Зобов'язання покупця вважаються виконаними на день надходження платежів на рахунок постачальника (пункт 4.1. договору).
Обов'язки постачальника вважаються виконаними в день прийому всього товару за договором по кількості і якості покупцем (пункт 4.2. договору).
Термін дії договору з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (пункт 6.1. договору). Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та дійсний до 31 грудня 2019 (пункти 6.2; 6.3 договору).
Позивач, який, в свою чергу, який також був учасником відкритих торгів №UA-2020-07-29-006072-c, вважає, що укладений між відповідачами договір є фіктивним, та метою його підписання було створення відповідачу-1 достатніх юридичних підстав для розгляду його пропозиції в рамках закупівлі, на що вказує неподання в рамках тендерної пропозиції жодного документу, який би свідчив про виконання договору, при цьому оскільки предметом спору є недійсність договору з моменту його укладення, часткове виконання договору в частині здійснення оплати лише 04.01.2021 є одним з доказів того, що договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, крім того відповідачі не надали жодного документа, який би підтвердив рух товару щодо виконання договору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.
Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамаюн» про визнання недійним договору купівлі-продажу №14/02 від 19.02.2019, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Шмуляром Ярославом Вікторовичем та Фізичною особою-підприємцем Тумайкіним Денисом Анатолійовичем, який був поданий в рамках тендерної пропозиції до закупівлі №UA-2020-07-29-006072-c.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Фіктивним, згідно вимог статті 234 Цивільного кодексу України, яка визначена позивачем як правова підстава позову, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Так, специфікацією №1 від 19.02.2019 (додаток №1 до договору №14/02 від 19.02.2019) сторони погодили товар, що є предметом поставки у відповідності до п. 1.1. договору загальною вартістю 12 100, 00 грн, а саме: 1. Мийка одинарна з полицею (600х800х500х850) у кількості 1; 2. Стелаж виробничий 4 полиці (1100*800*1800) у кількості 1; Стіл виробничий з полицею (700х800х850) у кількості 1; Полка для сушки посуду (500*350*350) у кількості 1.
На виконання умов договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 12 100, 00 грн: стелаж виробничий 4 полиці (1100*800*1800) у кількості 1 шт. за ціною 5 100, 00 грн, полка для сушки посуду (500*350*350) у кількості шт. за ціною 1 200, 00 грн, Мийка одинарна з полицею (600х800х500х850) у кількості 1 шт. за ціною 3 500, 00 грн та стіл виробничий з полицею (700х800х850) у кількості 1 за ціною 2 300, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №17 від 06.03.2019, яка підписана уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплена печаткою покупця.
Постачальником також виписаний відповідний рахунок на оплату №18 від 19.02.2021 на суму 12 100, 00 грн.
Платіжним дорученням №299 від 04.01.2021 Тумайкін Д.А. перерахував на користь Шмуляра Я.В. 12100, 00 грн у якості оплати за столи та інші меблі згідно договору №14/02 від 19.02.2021.
Таким чином, суд встановив, що між відповідачами у справі виникли правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору купівлі-продажу №14/02 від 19.02.2019, умови якого виконані сторонами у повному обсязі.
Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо часткового виконання договору в частині здійснення оплати за придбаний товар лише 04.01.2021, тобто після звернення до суду з позовом, оскільки за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним, у такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
(Аналогічний правовий висновок наведений постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11).
При цьому, суд зазначає, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Як встановлено судом, сторонами оспорюваного правочину є Фізична особа-підприємець Шмуляр Ярослав Вікторович та Фізична особа-підприємець Тумайкін Денис Анатолійович, тоді як позов про його визнання пред'явлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Гамаюн», який не є стороною оспорюваного правочину.
Відтак, оскільки позивач не є стороною оспорюваного правочину, на нього при зверненні до суду з позовом покладений обов'язок обґрунтувати, яким чином укладення цього правочину порушує права або законні інтересу позивача, та довести, що обраний ним спосіб захисту відповідає змісту його порушеного права і забезпечує поновлення цього порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати йому можливість отримання відповідного відшкодування.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (Аналогічні правові висновки наведені постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Наведений висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.
Так, виходячи із норм Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
За правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 30.11.2016 у справі № 3-1125гс16, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Так само у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №3-242гс16 наведено правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та, правове обґрунтування необхідності його захисту (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16).
Таким чином, приймаючи до уваги викладене, при зверненні до суду з позовом повинно бути доведено, насамперед, порушення прав та законних інтересів позивача в результаті укладення оспорюваного правочину.
Однак, під час розгляду справи позивачем не доведено суду факту порушення його прав відповідачами внаслідок укладення спірного правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту права чи інтересу позивача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Разом з цим, посилання позивача, що виконання договору, укладеного між відповідачами і його правової природи прямо зачіпають економічні інтереси позивача в частині принципів здійснення державних закупівель щодо добросовісної конкуренції серед учасників, а також, що визнання оспорюваного договору недійсним дозволить позивачу аргументувати свою позицію щодо перегляду результатів закупівлі не беруться судом до уваги, позаяк правовідносини, що виникли внаслідок укладення спірного правочину виникли між відповідачами та безпосередньо не впливають на права і законні інтереси позивача, в той же час результати процедури відкритих торгів, в межах яких поданий спірний договір, не є предметом розгляду даної справи.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Під час розгляду справи позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності укладеного правочину, які і не підтвердив порушення його прав та законних інтересів відповідачами, в свою чергу відповідачами спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача щодо фіктивності спірного правочину.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 18.06.2021.
Суддя Н.І. Ягічева