Іменем України
25 червня 2021 року
м.Харків
справа №643/17692/20
провадження № 22-ц/818/3752/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю.., Хорошевського О.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Московський відділ державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України,
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Московський відділ державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України про звільнення від сплати аліментів за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 березня 2021 року, постановлене під головуванням судді Горбунової Я.М., в залі суду в місті Харкові,-
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Московський відділ державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України про звільнення від сплати аліментів.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Московський відділ державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України про звільнення від сплати аліментів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи та не надав належної оцінки доказам, на які посилався позивач в обґрунтування позовної заяви.Зазначає, що заборгованість утворилась не з вини позивача, аліменти були нараховані лише у 2020 році за 10 минулих років. Суд першої інстанції не прийняв до уваги та не надав належної оцінки фактам, які тривали у період з 2013 року по 2020 рік. Зазначає що на його утриманні, крім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають ще ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказує, що на даний час на його повному утриманні перебуває ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яку він виховує сам, без матері. ОСОБА_6 відвідує школу, басейн, танці, що лише на місяць коштує 1000 грн. і це крім харчування, одягу, лікування дитини, яка цього потребує за станом здоров'я має діагноз: Дифунзий нетоксичний зоб ІІ ст.. Також зазначає, що він не має постійного доходу, заробляє підробітками, враховуючи, що на його повному утриманні перебуває малолітня дитина, він не може працювати фіксований робочий день. Вказує, що в результаті тривалої праці водієм та підняття важких предметів у нього розвинувся геморой. У 2013 році було здійснено операцію, у зв'язку з цим позивач тривалий час не працював за станом здоров'я. Та на теперішній час заявник має хронічне захворювання - грижу, яку необхідно оперувати. Зазначає, що у 2005 році відповідач звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав та в судовому засіданні просила позивача відмовитись від дитини, не перешкоджати її особистому життю, у зв'язку з цим відмовилась від аліментів та від заборгованості по аліментам. Але через деякий час отримала дублікат виконавчого листа та звернулась з ним до виконавчої служби, проте жодним чином не попередила про це позивача. Він був впевнений в тому, що аліменти він платити не повинен. Зазначає, що він протягом 12 років не знав про існування виконавчого провадження, хоча проживав завжди за адресою реєстрації. Протягом цього часу, коли його вважали особою, що ухиляється від сплати аліментів, він жодного разу не отримував документів з виконавчої служби. Вважає, що відповідач використовуючи недосконалість судової системи намагається стягнути аліменти за 10 років, без наявності у останнього вини з їх несплати та незаконного, невчасного нарахування.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем у позовній заяві доводи не можуть розцінюватись судом як обставини, що мають істотне значення в розумінні ч.2 ст.197 СК України..
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_7 (після зміни прізвища ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (після зміни прізвища ОСОБА_2 ).
Згідно постанови Московського районного суду м. Харкова від 20.08.2001 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј усіх видів доходів, починаючи з 20.08.2001 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.08.2005 року ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23).
Постановою Харківського апеляційного суду від 30.09.2019 року видано дублікат виконавчого листа №2-248/01 за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20.08.2001 року, ухваленого за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину (а.с.64-71).
Постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного управління Міністерства юстиції Савона О.Ю. від 09.04.2020 року відкрито виконавче провадження ВП №61739557 з примусового виконання виконавчого листа №643/8233/16-ц виданого 23.10.2019 року Московським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліментів на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј усіх видів доходів, починаючи з 20.08.2001 року і до досягнення дитиною повноліття.
12.08.2020 року складений розрахунок заборгованості по сплаті аліментів на користь дитини ОСОБА_7 . За даним розрахунком заборгованість за період з 09.04.2010 року до 21.08.2018 року складає 96 056,59 грн. (а.с.11,12-14).
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він позбавлений фінансової можливості сплатити борг у 96 тисяч гривень, що утворився не з його вини у такому великому розмірі, оскільки має на утриманні інших осіб: неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає разом з матір'ю та на утримання якого позивачем сплачуються аліменти у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу; малолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає разом з батьком і знаходиться на повному його утриманні без будь-якої участі матері та за станом здоров'я має діагноз: Дифузний нетоксичний зоб ІІ ст.. Також зазначає, що на його утриманні знаходяться батьки пенсіонери - ОСОБА_10 , 1952 року народження, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Крім того посилається на те, що у2013 році йому було здійснено операцію, у зв'язку з цим позивач тривалий час не працював за станом здоров'я та на теперішній час має хронічне захворювання та потребує оперативного втручання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами; за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.
З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Звільнення від сплати заборгованості по аліментам на неповнолітню дитину повинно мати місце лише у виключних випадках.
В розумінні положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами - можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов'язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Інших підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами діюче законодавство не передбачає.
Суд першої інстанції дав належну оцінку зазначеним обставинам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами.
Матеріали справи свідчать про те, що на утриманні позивача, крім ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходяться ще неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає разом з матір'ю та малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає з батьком і знаходиться на повному його утриманні, дитині встановлений діагноз: Дифузний нетоксичний зоб ІІ ст.. Крім того на його утриманні знаходяться ще його батьки пенсіонери - ОСОБА_10 , 1952 р. народження, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.27). Батько позивача є інвалідом 2 групи, що вбачається із копії посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.28).
Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 27.11.12 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_12 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.08.2012 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 25.03.2020 року зменшений розмір аліментів, визначений рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 27.11.12 року, та визначено до стягнення з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), щомісячно (а.с.20-21).
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 05.11.2019 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_13 на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини доходу щомісячно, починаючи з 09.11.2018 року до закінчення строку навчання (а.с.16-17).
Місце проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 27.10.2016 року визначено разом з батьком ОСОБА_1 (а.с.23).
Обґрунтовуючи підстави позову про звільнення від сплати заборгованості за аліментами у розмірі 96056,59 грн, ОСОБА_1 посилався на те, що він щомісяця несе значні витрати по утриманню трьох дітей, комунальні витрати на житло та надає допомогу батькам, у зв'язку з чим вважає, що його заробітків, як водія, які мають не постійний характер, недостатньо, щоб сплачувати борг, оскільки це позбавить його можливості існування. Також зазначає, що у2013 році йому було здійснено операцію, у зв'язку з цим позивач тривалий час не працював за станом здоров'я та на теперішній час заявник має хронічне захворювання та потребує оперативного втручання.
Однак, з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 12.08.2020 року убачається, що заборгованість по аліментам на утримання дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, виникла починаючи з 09.04.2010 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів на підтвердження того, що на момент виникнення заборгованості позивач був позбавлений можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення, як того вимагає ст. 197 СК України.
Обставини, зазначені позивачем, а саме: що крім ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача є ще діти: неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якого також сплачуються аліменти у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу; малолітня донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка перебуває на його повному утриманні, без будь-якої участі матері та батьки похилого віку не звільняє його від обов'язку утримувати іншу дитину, яка з ним не проживає.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 ЦПК).
Вказані позивачем обставини не є підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам.
Посилання апелянта на те, що він не укривався від органів державної виконавчої служби після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів та протягом 12 років не знав про існування виконавчого провадження і жодного разу не отримував документи з виконавчої служби, дублікат виконавчого листа за рішенням суду від 20.08.2001 року було видано лише у жовтні 2019 року, та лише 09 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження і нараховано суму боргу, починаючи з 09.04.2010 року по 21.08.2018 року у розмірі 96 056,59 грн. не спростовують висновки суду.
З наявних у справі доказів вбачається, що 27.06.2002 року ОСОБА_13 отримала дублікат виконавчого листа на виконання зазначеної постанови та пред'явила його до примусового виконання, вказаний лист був втрачений в ході виконавчих дій, що встановлено при розгляді справи Харківським апеляційним судом та зазначено у постанові від 30.09.2019 року. (а.с.64-71).
У зв'язку із втратою виконавчого листа у 2019 році був виданий його дублікат, який наразі знаходиться на виконанні.
При цьому позивач був обізнаний про свій обов'язок сплачувати аліменти у визначеному в рішенні розмірі. Проте належних та допустимих доказів виконання рішення суду та добровільного надання коштів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріали справи не містять.
Даних про те, що позивачем оскаржувалась постанова суду від 20.08.2001 року про стягнення аліментів, постанова суду від 30.09.2019 року про видачу дублікату виконавчого листа та дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та нарахування суми заборгованості по сплаті аліментів матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на те, що при розгляді справи про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 не наполягала на стягненні аліментів з позивача на утримання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегією суддів не приймаються до уваги. Рішення суду про стягнення аліментів набрало законної сили та підлягає виконанню.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
О.М. Хорошевський