Іменем України
25 червня 2021 року
м.Харків
справа № 636/5149/18
провадження № 22-ц/818/3243/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Бурлака І.В., Котелевець А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя набутого за час шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18 лютого 2021 року, постановлене під головуванням судді Оболєнської С.А., в залі суду в місті Чугуїв Харківської області (повний текст судового рішення складено 23 лютого 2021 року), -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя набутого за час шлюбу, просив стягнути з відповідачки на його користь компенсацію за 1/2 частину спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу, у розмірі 61 015 грн.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; ОСОБА_1 зазначає, що за час шлюбу ним та відповідачкою, як подружжям було здійснено ремонт у квартирі АДРЕСА_1 , в якій вони проживали, а також вони придбали гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Загальна сума вказаного майна та виконаних робіт складає 127 693 грн. Поліпшене за час шлюбу майно наразі знаходиться у користуванні ОСОБА_2 . Позивач вважає, що з відповідачки на його користь підлягає стягненню 1/2 частина спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу, у розмірі 63 846,50 грн. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що позовні вимоги є доведеними належними доказами та обгрунтованими.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Ямполець Ірина Сергіївна надала відзив на апеляційну скаргу, просила відхилити апеляційну скаргу позивача, а рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18 лютого 2021 року - залишити без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обсяг спільно нажитого майна, переліченого ним в позовній заяві, та час його придбання. Гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 також не є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки відсутні докази набуття права власності на вказаний гараж одним із подружжя, а наданий позивачем технічний паспорт та розписка не є підставою для набуття права власності зазначеного гаражу.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07 березня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі. (а.с.5 т.1). Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.37 т.1).
Від шлюбу сторони мають доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони не заперечують, що під час шлюбу вони проживали у квартирі АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належить батькам відповідачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , по Ѕ частці кожному, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 19 грудня 2018 року державним нотаріусом Чугуївської державної нотаріальної контори Оксендлєр О.Б., реєстровий № 12952, 12954 відповідно (а.с.117 т.1).
08 вересня 2011 року на підставі розписки, складеній у простій письмовій формі, відповідачка ОСОБА_2 отримала у постійне користування гараж за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.133 т.2).
Позивачем надано до суду технічний паспорт на вищевказаний гараж, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є замовником технічної інвентаризації або уповноваженою особою замовника (а.с.1-4 т.2).
За клопотанням позивача, ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 11 березня 2019 року було призначено комплексну судову будівельно-технічну експертизу та судову товарознавчу експертизу для визначення дійсної (реальної) вартості гаражу та для з'ясування переліку та об'єму фактично виконаних ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1 , а також для з'ясування ринкової вартості зазначеного у позові нерухомого майна (ліжка, електричної м'ясорубки і т.д.) (а.с.89-90 т.1).
За результатами товарознавчої експертизи №6259 від 03 грудня 2019 року встановлена ринкова вартість планшету Lenovo Tab 7 Essential TB-7304F WiFi1/8GB NBC Black - 1 200 грн., хлібопічки MOULINEX OW210130 - 1 500 грн., тонометру NISSEI DS-11a - 960 грн., праски Philips Azur Performer Plus Gc4517/20 - 720 грн., телевізора Samsung, - 10 540 грн., міксеру BRAUN - 1 050 грн., портативного жорсткого диску Verbatim Store - 600 грн., системи сигналізації для будинку - 1 870 грн., відеодомофону - 1 445 грн. (а.с.188-194 т.1).
За результатами судової будівельно-технічної експертизи №6260 від 24 грудня 2019 року встановлена ринкова вартість спірного гаражу - 27 380 грн. Зазначено, що перелік та об'єми фактично виконаних ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1 зазначений у кошторисі до вказаного висновку. Вартість фактично виконаних ремонтних робіт та використаних для цього будівельних матеріалів у квартирі складає 62 422 грн. (а.с.196-234 т.1).
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що під час шлюбу ним та відповідачкою, як подружжям, було зроблено ремонт у квартирі АДРЕСА_1 . На це були витречені значні кошти, а саме: в 2016 році вони утеплили зовні стіни, на що було витрачено 19 800 грн. на матеріали та 7 000 грн. складає вартість роботи; замінили поли, витративши при цьому на матеріали 17 100 грн. та 5000 грн. - вартість роботи; в 2017 році - замінили вхідні двері, витративши 6300 грн.; встановили ковані решітки на вікна вартістю 5 850 грн.; встановили систему сигналізації для будинку з датчиком WIFI Alarm JYX-W-G600 вартістю 1 870 грн.; встановили відеодомофон Arny AVD-710MD вартістю 1 445 грн.; а також в період шлюбу придбали: ліжко двоспальне дерев'яне вартістю 1 800 грн., електричну м'ясорубку вартістю 900 грн., планшет Lenovo Tab 7 Essential TB-7304F WiFi1/8GB NBC Black вартістю 1 200 грн., хлібопічку MOULINEX OW210130 вартістю 1 500 грн., автоматику на газовий котел вартістю 630 грн., тонометр NISSEI DS-11a вартістю 960 грн., праску Philips Azur Performer Plus Gc4517/20 вартістю 720 грн., телевізор Samsung, вартістю 10 540 грн., міксер BRAUN вартістю 1 050 грн., шафу купе, вартістю 15300 грн., яку він сам зібрав і роботу оцінює у 5 000 грн, портативний жорсткий диск Verbatim Store вартістю 600 грн.; встановлено відеодомофон та систему сигналізації. Разом на ремонтні роботи витречено 37 885 грн. Позивач вважає, що гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 є також спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_1 зазначає, що загальна вартість рухомого та нерухомого майна та виконаних робіт, з урахуванням висновків експертів, складає 122 030 грн. З урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.74-76 т.2), ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію за Ѕ частину спільного майна подружжя, придбаного за час шлюбу, у розмірі 61 015 грн.; просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати у розмірі 704,80 грн. та 352,40 грн., а також витрати на проведення оцінок виконаних ремонтних робіт, матеріалів, вартості гаража, рухомого та нерухомого майна на загальну суму 1 600 грн. та вартість експертиз - 20 523,83 грн.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України, де зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Згідно з ч.1 ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі (частина 1 статті 71 СК України), а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки (частини 4, 5 ст.71 .СК України)
У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України, за наявності для цього відповідних підстав суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 23 і 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Матеріали справи свідчать про те, що квартира АДРЕСА_1 , в якій проживало подружжя, належить на праві власності батькам відповідачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , по Ѕ частці кожному, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 19 грудня 2018 року державним нотаріусом Чугуївської державної нотаріальної контори Оксендлєр О.Б., реєстровий № 12952, 12954 відповідно (а.с.117-131 т.1).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що під час спільного проживання сторін у вищевказаній квартирі ним було зроблено ремонт, на який він витратив значні кошти.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
ОСОБА_1 , звернувшись до суду із позовом про розподіл спільного майна подружжя, остаточно просив стягнути на його користь компенсацію 1/2 частини витрат, понесених подружжям на ремонтні роботи та переобладнання житлового приміщення, яке належить батькам відповідачки на праві власності.
Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.
Згідно із п.4 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», зокрема роз'яснено що право вимагати стягнення витрат на проведення ремонту будівлі, що належить власникові, у членів сім'ї власника виникає лише у випадку, якщо їх затрати на ремонт жилого приміщення перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов'язок.
Сторони не заперечують, що позивач вселився до спірної квартири як чоловік доньки власників житла. Тривалий час позивач нарівні із власниками квартири користувався вказаним житловим приміщенням. Доказів здійснення ремонтних робіт саме за рахунок спільних коштів подружжя, позивачем суду не надано.
Також не надано належних та допустимих доказів обсягу спільно нажитого майна, переліченого в позовній заяві.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації за витрати подружжя на ремонт квартири АДРЕСА_1 та за придбання подружжям майна в квартиру, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Крім того предметом позовних вимог є також компенсація за Ѕ частину гаражу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , який позивач також вважає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З матеріалів справи убачається, що 08 вересня 2011 року на підставі розписки, складеній у простій письмовій формі, відповідачка ОСОБА_2 отримала у постійне користування гараж за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.133 т.2).
Позивачем надано до суду технічний паспорт на вищевказаний гараж, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є замовником технічної інвентаризації або уповноваженою особою замовника (а.с.1-4 т.2).
Разом з тим матеріали справи не містять доказів того, що позивач або відповідачка набули право власності на спірний гараж у відповідності до вимог закону. Правовстановлюючих документів на гараж не надано. Доказів укладення правочину по придбанню зазначеного майна у встановленій законом формі, а також даних про реєстрацію права власності за одним із подружжям, - матеріали справи не містять.
Зі змісту розписки від 08 вересня 2011 року (а.с.133 т.2) не вбачається факт передачі власнику гаражу грошових коштів за передачу майна у користування. Тому відсутні підстави для визнання спірного гаражу спільним майном подружжя та стягнення компенсації частини його вартості на користь позивача.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: І.В. Бурлака
А.В. Котелевець