Справа № 428/7618/20
Провадження № 22-ц/810/343/21
24 червня 2021 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Луганської В.М., Стахової Н.В.,
за участю секретаря Сінько А.І.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження,
апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3
на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Л уганської області від 28 жовтня 2020 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом у складі: судді Кордюкової Ж.І. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння рухомого майна,
09 вересня 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки ВАЗ моделі 211120, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , набутого на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу 4442/2018/917080 від 26 квітня 2018 року.
26 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20.01.2001 року Сєвєродонецьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану Луганської області, актовий запис №14, розірвано на підставі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.06.2019 року по справі № 428/3259/19.
З цього часу транспортний засіб перебуває у фактичному протиправному володінні відповідача, який здійснює його експлуатацію та повертати, незважаючи на неодноразові звернення позивачки, відмовляється. Звернення позивачки до національної поліції результатів не дали, оскільки дані правовідносини мають ознаки цивільно-правових.
У зв'язку із неправомірним заволодінням відповідачем рухомим майном, яке належить позивачці на праві приватної власності, та у подальшому безпідставним його утриманням відповідачем, позивачка із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ст. 316, 317 ЦК України просила суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь транспортний засіб марки ВАЗ моделі 211120, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , ключі від вказаного транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 рухоме майно - транспортний засіб марки ВАЗ моделі 211120, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , ключі від вказаного транспортного засобу та свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу.
Заяву відповідача про перегляд заочного рішення ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03 березня 2021 року залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог позивачки в повному обсязі. Порушення норм матеріального права полягає в неправильному застосуванні норм ст. 41 Конституції України, ст. 16, 190, 317, 321, 387 ЦК України, ст. 60, 63, 68 СК України, процесуального права - в неповному та неправильному встановлені дійсних обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів - рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.06.2019 у справі 428/3259/19, договору купівлі-продажу транспортного засобу № 4442/2018/917080 від 26.04.2018, висновку Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області від 05.12.2019, оскільки спірний транспортний засіб придбаний в період шлюбу сторін, презумпція спільності майна не спростована, розподілу майна подружжя не проводилося, і згідно практики Верховного Суду реєстрація права власності лише за одним із подружжя не спростовує спільності сумісного майна подружжя, а розірвання шлюбу не припиняє цього права. Оскільки позивач не спростувала вказаної презумпції, спірний автомобіль належить сторонам як подружжю - кожному по Ѕ оспорюваного майна, тому ст. 387 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а з огляду на Статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.
На апеляційну скаргу відповідача позивачем надано відзив, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а статус спільної сумісної власності визначається також і коштами, за які таке майно було набуте (джерело набуття), що викладене в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №522/19610/15-ц, від 22.01.2020 року у справі №711/2302/18. З урахуванням предмета та підстав позову у теперішній справі, якими питання щодо визнання спірного майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя не є, то таке питання не може бути предметом апеляційного розгляду. А тому, суд першої інстанції, встановивши, що майно, яке належить позивачці на праві приватної власності, безпідставно (незаконно) перебуває у фактичному володінні відповідача, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом його витребування.
Апеляційне провадження у справі відкрито 05 квітня 2021 року, ухвалою суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду на 20 травня 2021 року об 11-30 год., у зв'язку із перебуванням на лікарняному судді Стахової Н.В. розгляд справи призначений на 03 червня 2021 року о 14.30 год. 03 червня 2021 року розгляд справи призначений на 14 червня 2021 року о 15-й год. у зв'язку із відпусткою судді Лозко Ю.П. 14 червня 2021 року розгляд справи відкладений на 24 червня 2021 року о 16.30 год. У зв'язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення позивача та його представника.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної карги.
Представник позивачки ОСОБА_4 заперечував проти задоволення скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та ніким не оспорюється, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 20 січня 2001 року, який зареєстрований Сєвєродонецьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану Луганської області та який розірвано заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2019 року (справа № 428/3259/20), що набрало законної сили 29.07.2019 року (а.с. 12).
26 квітня 2018 року між ОСОБА_1 як покупцем та ОСОБА_5 як продавцем було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №4442/2018/917080, посвідчений адміністратором Територіального сервісного центру №4442 Регіонального сервісного центру МВС України в Луганській області, предметом якого є транспортний засіб марки ВАЗ, модель 211120, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 (а.с. 14).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів №31/12/4444-4245, наданого Територіальним сервісним центром № 4444 Регіонального сервісного центру МВС України в Луганській області від 02.11.2019 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , є власником транспортного засобу марки ВАЗ, модель 211120, тип легковий універсал-В, 2011 року випуску, об'єм двигуна 1596 см3, VIN НОМЕР_1 , дата державної реєстрації 26.04.2018 року (а.с. 15).
За результатами звернення ОСОБА_1 до органів національної поліції про те, що її колишній чоловік ОСОБА_2 не віддає їй автомобіль марки «ВАЗ 211120», д/н НОМЕР_2 , встановлено, що по даному факту відсутній склад кримінального правопорушення та визначений подальший порядок розгляду заяви відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», заявнику рекомендовано звернутися до суду з цивільним позовом, що вбачається з листа Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області №31674/111/34-2019 від 03.12.2019 року (а.с. 18).
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із встановленого протягом розгляду справи порушення прав позивача як власника спірного автомобіля з боку відповідача, який від відповідної правової підстави заволодів належним позивачці автомобілем та користується ним, що з огляду на вимоги ст. 321, 328, 387, ч. 3 ст. 16 ЦК України має наслідком витребування його з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Проте, такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Вказане відповідає і вимогам ст. 372 ЦК України, яка регулює поділ майна, що є у спільній сумісній власності.
Підставою для припинення права спільної сумісної власності є поділ майна, що узгоджується із вимогами ст. 367 ЦК України та ст. 69 СК України, яка, зокрема, передбачає право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Встановлено, що під час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль марки ВАЗ моделі 211120, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Вказане рухоме майно було оформлено на позивачку ОСОБА_1 .
Поділ майна подружжя ОСОБА_6 не проводився.
Власник має право вимагати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Передбачений статтею 387 ЦК України віндикаційний позов - це вимога про витребування майна з чужого володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника про витребування і повернення майна, при якому позивач повинен доказати факт існування права власності. Незаконне володіння - це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач).
Системний аналіз наведеного законодавства свідчить про неправильне застосування судом норм ст. 41 Конституції України, ст. 16, 190, 317, 321, 387 ЦК України, ст. 60, 63, 68 СК України та порушення норм процесуального права, оскільки судом не враховано презумпцію спільності майна, придбаного у шлюбі, та не спростованої стороною яка заперечує вказану презумпцію.
Згідно практики Верховного Суду реєстрація права власності лише за одним із подружжя не спростовує спільності сумісного майна подружжя, а розірвання шлюбу не припиняє цього права.
За умови встановлення неспростованої спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 на спірний автомобіль, доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права є слушними та дають дійти висновку про необгрунтованість висновків суду.
Відзив на апеляційну скаргу про те, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а статус спільної сумісної власності визначається також і коштами, за які таке майно було набуте (джерело набуття), є помилковим власним тлумаченням норм, що внормовують статус спільної сумісної власності подружжя, оскільки позивачкою не спростовано цей статус як стороною, що його заперечує, і процесуальним обов'язком якої доведення зворотнього є.
Посилання позивачки на судову практику, викладену в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №522/19610/15-ц, від 22.01.2020 року у справі №711/2302/18, також не заслуговує на увагу, оскільки рішення у вказаних справах були ухвалені за інших обставин та стосувалися витребування майна, яке хоча і було набуте за час шлюбу, але в силу вимог закону було особистою приватною власністю подружжя, з чужого незаконного володіння.
Натомість, по теперішній справі позивачка є лише титульним власником рухомого майна та не спростувала презумпцію спільності майна, придбаного під час шлюбу.
Тому помилковим є і відзив на апеляційну скаргу щодо того, що з урахуванням предмета та підстав позову у теперішній справі, якими питання щодо визнання спірного майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя не є, то таке питання не може бути предметом апеляційного розгляду.
Колегія суддів переглядає рішення суду за доводами апеляційної скарги, якими є помилково обраний позивачкою спосіб захисту, і саме процесуальним обов'язком позивачки є доведення того, що придбане у період шлюбу майно є її особистою приватною власністю, а нею таке питання не ставилося.
Оскільки обставини справи вказують на те, що спірне рухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 , щодо якого сторони мають в силу вимог ст. 62 СК України рівні права на володіння, користування і розпорядження, суд дійшов помилкового висновку про витребування цього майна з володіння відповідача як із чужого незаконного на користь позивачки як власниці в порядку ст. 387 ЦК України.
З огляду на неналежний спосіб захисту, обраний позивачкою, не має значення для правильного вирішення спору намагання відповідача довести як джерело коштів для придбання автомобіля виниклі під час шлюбу його боргові зобов'язання для придбання спірного автомобіля, що має враховуватися лише у разі вирішення долі спірного автомобіля як спільного сумісного майна подружжя.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, що з огляду на вимоги п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Тому апеляційна скарги ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову.
У відповідності до вимог частини першої статті 141 ЦПК України про покладення на сторони судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивачки на користь відповідача сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1647,20 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння рухомого майна.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати у розмірі 1647,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 25 червня 2021 року.
Головуючий
Судді: