Житомирський апеляційний суд
Справа №285/1288/21 Головуючий у 1-й інст. Сусловець М. Г.
Категорія ч.1 ст.183-1 КУпАП Доповідач Зав'язун С. М.
23 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Зав'язуна С.М.,
за участю: секретаря Дем'янчук Н.Д., Гонгало Н.В.,
захисника Оразової А.М.
особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 квітня 2021 року,
зазначеною постановою ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді 120 (сто двадцять) годин суспільно-корисних робіт.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 грн.
Згідно постанови суду, ОСОБА_1 не сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що призвело до виникнення заборгованості сукупний розмір якої перевищив суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не оспорюючи фактичні обставини справи та доведеність вини, просить змінити постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 квітня 2021 року в частині накладеного адміністративного стягнення, застосувавши ст.22 КУпАП та звільнити його від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням. Аргументує свої вимоги тим, що накладене адміністративне стягнення завадить йому належним чином працевлаштуватись, що призведе до ще більшого розміру заборгованості по аліментах. Просить суд врахувати наявність об'єктивних та непереборних причин, які унеможливлювали сплату аліментів у повному обсязі, зокрема, неможливість працевлаштуватись в Україні з березня 2020 року із-за складної епідемічної ситуації, та неможливість працевлаштуватись і за межами України у зв'язку із забороною на виїзд за кордон. Зазначає, що він визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 КУпАП, що визнано судом як пом'якшуюча обставина. Крім того, звертає увагу, що все ж таки він продовжує сплачувати аліменти, виходячи із своїх невеликих матеріальних можливостей.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Оразову А.М. в підтримку поданої апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши постанову суду в межах, передбачених ст.294 КУпАП, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Положення ч.ч. 1, 2 ст.7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.183-1 КУпАП, вказаних вимог закону дотримався.
Аліменти - це обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї інших, які потребують цього.
Підстави та порядок реалізації права на утримання (аліменти) встановлені Сімейним кодексом України, який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів (ст.1 СК України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» №2234-VIII від 07.12.2017 року, що набрав законної сили 06.02.2018 року встановлено адміністративну відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 КУпАП.
Внесення до КУпАП статті 183-1 спрямоване, перш за все, на посилення захисту права дитини на належне утримання з боку батьків, яке передбачено нормами Сімейного кодексу України, шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів.
Так, ч.1 ст. 183-1 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за несплату аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Із об'єктивної сторони таке правопорушення характеризується бездіяльністю, яка полягає у невиконанні особою свого обов'язку по сплаті аліментів, зокрема, на утримання дитини. При цьому, обов'язковим елементом складу правопорушення є настання суспільно шкідливих наслідків у виді виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із ч. 12 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», у разі наявності в діях боржника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення та надсилає його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.
Судовим розглядом встановлено, що в провадженні Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управлянні юстиції у Житомирській області перебуває виконавче провадження № 58214095 з примусового виконання виконавчого листа № 273/81389/18 виданий 14 січня 2019 року виданого Баранівським районним судом Житомирської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини усіх видів доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду 05.09.2018 року до повноліття сина, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.3-4).
Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов зазначеного виконавчого провадження станом на 05 березня 2021 року утворилася заборгованість, сукупний розмір якої складає 40 779,18 грн (а.5).
З вказаного розрахунку також вбачається, що ОСОБА_1 з січня 2020 року сплачував аліменти на утримання сина лише у розмірі 200 грн.
Таким чином, на час складання головним державним виконавцем Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управлянні юстиції у Житомирській області протоколу про адміністративне правопорушення № 14 від 15.03.2021 року у ОСОБА_1 була наявна заборгованість по сплаті аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, за що встановлена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 183-1 КУпАП (а.2).
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 КУпАП визнав та зазначив, що виплачував аліменти, але у недостатньому розмірі, у зв'язку із неможливістю працевлаштуватись з березня 2020 року із-за складної епідемічної ситуації, заборони виїзду за кордон. Просив суд надати час для погашення заборгованості та застосувати ст.22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.
Однак, такі пояснення, на переконання апеляційного суду, є непереконливими. Зокрема, апеляційний суд звертає уваги на те, що заборгованість по сплаті аліментів виникла ще з вересня 2018 року, в той час як ще не було складної епідемічної ситуації в Україні та світі, на обліку в Центрі зайнятості перебуває як безробітний лише з 31 березня 2021 року, між тим, відомостей про те, що ОСОБА_1 в інші періоди приймав заходи щодо працевлаштування, перебував на обліку у Центрі зайнятості не має.
Суперечливими є й його пояснення щодо причин неможливості працевлаштування, оскільки як пояснив останній в судовому засіданні апеляційного суду та в апеляційній скарзі, він не міг працевлаштуватись через складну епідемічну ситуацію, в той час як в протоколі про адміністративне правопорушення ним власноручно вказано, що він не має роботи у зв'язку з тим, що «має проблеми із спиною».
Крім того, апеляційний суд враховує, що за клопотанням ОСОБА_1 , який запевняв апеляційний суд що протягом місяця сплатить заборгованість, йому був наданий час для цього, однак на момент апеляційного розгляду, заборгованість залишилася не погашена.
Апеляційний суд вважає, що доводи ОСОБА_1 щодо причин несплати та сама поведінка останнього, свідчить виключно про бажання ухилитися від призначеного судом першої інстанції стягнення у виді суспільно-корисних робіт.
При цьому, навіть з урахуванням частково погашення ОСОБА_1 , заборгованості по аліментам, що підтверджується відповідними квитанціями (а.35, 47) залишок суми аліментів значно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, а тому в останнього наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП.
З урахуванням вищевикладеного, при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини правопорушення на підставі доказів наявних в матеріалах справи, досліджених в судовому засіданні, які оцінені судом першої інстанції в їх сукупності, у відповідності з вимогами ст. ст. 251, 252 КУпАП, що відображено у мотивувальній частині постанови суду, та постановив рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 245, 280, 283 КУпАП.
В статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно із частинами першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
За нормами частин 1 та 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, враховуючи, що одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини та враховуючи, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_1 адміністративне стягнення в межах мінімальної санкції ч.1 статті 183-1 КУпАП, що відповідає характеру вчиненого правопорушення та меті адміністративного стягнення.
Вважати малозначним вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та наявність підстав для застосування ст.22 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.
З врахуванням викладеного, вважаю, що постанова суду є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування чи зміни - відсутні.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 квітня 2021 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.183-1 КУпАП - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Житомирського
апеляційного суду С.М. Зав'язун