Справа №320/8096/20 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
23 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Грибан І.О.,
Парінова А.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року (прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської міської ради, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 26.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:122:6006, яка розташована в межах земель житлової забудови, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:122:6006, яка розташована в межах земель житлової забудови, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання відповідача надати звіт про виконання рішення суду протягом п'яти днів після проведення наступного пленарного засідання, яке відбудеться одразу після набрання рішення законної сили;
стягнути на користь позивача з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 позовну заяву задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 26.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 ;
- зобов'язано Вишгородську міську раду (07300, Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка 1, код ЄДРПОУ 04054866) розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради по суті клопотання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 26.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться по АДРЕСА_1 та яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:122:6006;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Вишгородської міської ради.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав неправильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, в якій просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача завдану моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
В апеляційній скарзі позивач вказує, що суд першої інстанції в частині відмови в задоволенні моральної шкоди не врахував дійсні обставини справи та використав застарілу практику Верховного Суду.
Не погоджуючись із неповним задоволенням своєї вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу, позивач зазначив, що суд першої інстанції за відсутності заперечень з боку відповідача щодо розмірів такої, мав задовольнити її стягнення в заявлених розмірах.
17.06.2021 від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому Вишгородська міська рада заперечує проти її задоволення та вказує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати єдиною підставою для стягнення моральної шкоди, така має бути належним чином обґрунтована.
У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та згідно посвідчення № НОМЕР_3 від 11.12.1996, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до довідки від 29.10.2018 №0000641219, позивач є внутрішньо переміщеною особою та фактичним місцем проживання/перебування є АДРЕСА_2 .
26.06.2020 позивачем засобами поштового зв'язку направлене до Вишгородської міської ради Київської області клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 і яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:122:6006, яка розташована в межах земель житлової забудови у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Вказане клопотання було направлено на адресу відповідача рекомендованим листом (штрихкодовий ідентифікатор 0500307756911) та одержано відповідачем 30.06.2020, про що свідчить інформація за пошуком вказаного поштового відправлення на офіційному веб-сайті ПАТ «Укрпошта».
До вказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта; графічне розташування ділянки на 3-х аркушах; копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення учасника бойових дій.
Втім, у встановлений законом строк, відповідач жодного із рішень у відповідь на подане позивачем клопотання від 26.06.2020 не прийняв.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про визнання бездіяльності відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки відповідачем як у межах встановленого Земельним кодексом України місячного строку так і станом на дату прийняття рішення по суті заявлених позовних вимог не було розглянуто клопотання позивача від 26.06.2020. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд першої інстанції виходив з того, що вказані дії має вчиняти лише відповідач, а суд такими повноваженнями не наділений. Відмовляючи в стягненні моральної шкоди суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано відповідних доказів спричинення такої та не доведено причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та негативними наслідками для позивача.
Зменшуючи суму стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції вказав на її не співмірність зі складністю справи та відповідно виконаною роботою адвоката.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог учасниками справи не оскаржено, а тому, відповідно до приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, Шостим апеляційним адміністративним судом переглядається рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та витрат на правничу допомогу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Щодо стягнення з Вишгородської міської ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5 000 грн., колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно із ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частинами 1 та 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Судом першої інстанції встановлено, що з часу звернення позивача (26.06.2020) по час винесення оскаржуваного рішення (23.04.2021) відповідач ніяким чином не відреагував на заяву ОСОБА_1 , отже суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки законодавчо визначено місячний строк розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землоустрою. то таке зволікання Вишгородської міської ради є протиправним.
Позивач наголошує, що нормальний ритм життя його та його сім'ї порушено не тільки тим, що він є внутрішньо переміщеною, а й тим, що вказана бездіяльність відповідача сповільнює налагодженню його побуту на новому для себе місці проживання. Така невизначеність негативно впливає на його життя та душевний спокій, що на думку позивача, і є моральною шкодою, яка завдана йому відповідачем у даній справі.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача, наведеними в апеляційній скарзі, оскільки неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Колегія суддів вважає, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що таку шкоду йому заподіяно.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №823/868/18.
Втім колегія суддів звертає увагу, що позивач не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди (кратність співвідношення з мінімальною заробітною платою, прожитковим чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян тощо).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, про відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю відповідача, втім, оскільки позивачем не обґрунтовано стягнення суми саме в 5 000,00 гривень, колегія суддів вважає, що необхідно стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2020 рік - 2 270,00 грн.
Отже в оскаржуваному рішенні слід змінити мотивувальну та резолютивну частину рішення, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції.
Щодо вимоги апеляційної скарги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в повному розмірі без зменшення суми такого стягнення, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 7, 9 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 17.12.2020 у справі №808/1849/18, від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 20.01.2021 у справі №120/3929/19-а.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання юридичних послуг (правничої допомоги) від 04.09.2020 №105, розрахунок адвокатських послуг від 09.09.2020 за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №105 від 04.09.2020, акт від 09.09.2020 виконаних послуг за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №105 від 04.09.2020, попередній розрахунок суми судових витрат від 09.09.2020.
Витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: здійснення правового аналізу документів, а також документів, наданих замовником, необхідних для з'ясування фактичних обставин справи, збір матеріалів, первинної документації - 2 000,00 грн.; здійснення правового аналізу судової практики, в питаннях предмету договору - 2 000,00 грн.; складання і подання позовної заяви - 3 000,00 грн.; підготовка і подання відповіді на відзив - 2 000,00 грн.
В позовних вимогах ОСОБА_1 просив стягнути такі витрати з відповідача у розмірі 3 000,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що така сума є неспівмірною зі складністю справи та виконаною роботою адвоката.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу вказаної норми вбачається, що саме відповідач має у відповідному клопотанні обґрунтувати завищення суми правничої допомоги.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Колегія суддів приходить до висновку, що у суду з'являється право оцінити співмірність заявлених до стягнення витрат лише після заявлення клопотання про зменшення розміру таких, а ні як ні з власної ініціативи, на що і вказують вимоги ч. 6 ст. 134 КАС України.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись приписами статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки наявні у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.
Як підтверджено матеріалами справи відповідачем у суді першої інстанції не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Відповідач лише у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що він проти задоволення такої, втім навів відповідне обґрунтування лише щодо вимоги позивача про стягнення на свою користь моральної шкоди.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про необхідність зменшення суми, яку слід стягнути з відповідача відшкодовуючи витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу, оскільки відповідач клопотання про зменшення таких не подавав.
Відтак, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні як в мотивувальній, так і в резолютивній частині.
Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 спростовують висновки суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, а відтак, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового вирішення справи в оскаржуваній частині, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року скасувати у частині, якою відмовлено в задоволенні решти позовних вимог та прийняти нову постанову в цій частині, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Стягнути з Вишгородської міської ради (площа Шевченка, будинок 1, місто Вишгород, Київська область, індекс 07301, ЄДРПОУ 04054866) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . рнокпп НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати у розмірі 3 000,00 гривень (три тисячі) та моральну шкоду у розмірі 2 270,00 гривень (дві тисячі двісті сімдесят).
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді І.О. Грибан
А.Б. Парінов