Справа № 640/23401/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
23 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у розмірі 30173,92 грн.;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні звернення від 11.09.2019 щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби відповідно до чинного законодавства у розмірі 30173,92 грн. без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що він, як учасник бойових дій, має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати терміном 14 календарних днів на рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про відпустки». Позивачем протягом оскаржуваного періоду не було використано щорічної додаткової відпустки 14 календарних днів, оскільки з настанням особливого періоду він не мав змоги нею скористатися. Під час здійснення розрахунку при звільненні йому не було виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу Збройних сил України, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, вважає, що необхідно застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.10.2018.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні звернення від 11.09.2019 щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.10.2018.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, доповнивши його фактичним розміром грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та змінити день звільнення позивача з військової служби з 17.10.2018 року на 20 жовтня 2018 року.
В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 12.01.2015 ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій та отримав відповідне свідоцтво.
Наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 305 від 17.10.2018 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 245 від 20.11.2018 підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини.
Згідно з довідкою від 17.07.2019, позивачем в період з 2015 по 2018 роки додаткова відпустка не використовувалась.
У відповідь на звернення позивача про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку від 11.09.2019, листом ВЧ НОМЕР_1 від 15.10.2019 повідомлено про неможливість виконання такого звернення.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2018 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.
Колегія суддів, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зазначає наступне.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (надалі за текстом - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Проте, вказаним Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18.
ОСОБА_1 просить скасувати рішення та викласти його в новій редакції через те, що в резолютивній частині рішення не визначено відповідачу врахувати під час виплати коштів за невикористану відпустку компенсацію податку на доходи фізичних осіб.
В свою чергу, щодо вказаних доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 "Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Таким чином дана вимога позивача є необгрунтованою.
Вимога щодо не зазначення судом в рішенні конкретного розміру виплати, колегія суддів також вважає безпідставною, оскільки обов'язок розрахунку конкретних помісячних розмірів доходів позивача покладається саме на його роботодавця, а тому колегією суддів, взято до уваги, що проведення розрахунку компенсації є дискреційними повноваженнями військової служби НОМЕР_1 .
У даному випадку саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу грошової компенсації.
У той же час, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права.
Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання .
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Проте, посилання позивача на те, що в рішенні суду першої інстанції не вірно зазначено день звільнення позивача з військової служби знайшло своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки відповідно до витягу з наказу №245 від 20.11.2018 року ОСОБА_1 з 20.11.2018 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та проведено відповідний розрахунок.
Тобто, резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині дня звільнення з військової служби.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Однак, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання здійснити нарахуванню та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, не перевірив обставин, які мають значення в цій частині заявлених вимог та не надав їм належної оцінки, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в частині задоволення позову неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити в резолютивній. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2021 року в резолютивній частині змінити, виклавши її в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20.11.2018.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні звернення від 11.09.2019 щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20.11.2018.»
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма