Справа № 640/6362/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.
23 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.,
судді: Ключкович В.Ю.,
Парінов А.Б.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Готель «Козацький» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Державне підприємство Міністерства оборони України «Готель «Козацький» звернулось в суд з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 грн, винесену головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Руденко Наталією Вікторівною у виконавчому провадженні №48019690 від 11 лютого 2021 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2021 позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Руденко Наталією Вікторівною про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн від 11 лютого 2021 року, винесену в рамках виконавчого провадження №48019690. Стягнуто на користь Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що з рішенням суду першої інстанції не згодний, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує зокрема тим, що у відділі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №48019690. 03 липня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, зобов'язано боржника виконати рішення суду в 7-денний строк.
02 серпня 2019 року державним виконавцем в порядку статей 63,75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин в сумі 5100,00 грн.. Вказаною постановою зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередити про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Станом на 11 лютого 2021 року рішення суду залишається не виконаним, поважні причини невиконання відсутні.
11 лютого 2021 року державним виконавцем в порядку статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин в подвійному розмірі в сумі 10 200,00 грн.
Оскільки судове рішення станом на 11 лютого 2021 року позивачем виконано не було, постанова про накладення штрафу є правомірною, а позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з'ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 червня 2021 року.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.
У судове засідання учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноважених представників не забезпечили та причини їх неявки суду не повідомили.
За наведених обставин, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів ухвала здійснити апеляційний розгляд даної справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 травня 2014 року Шевченківським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист про зобов'язання Державного підприємства «Готель "Козацький» Міністерства оборони України обліковувати об'єкти спільної діяльності на окремому балансі (балансі спільної діяльності), як спільну часткову власність ТОВ «Карлтон Трейдінг Україна», Карлтон Трейдінг ЛТД та Державного підприємства «Готель «Козацький» Міністерства оборони України.
03 липня 2015 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Руденко Н.В. відкрито виконавче провадження ВП №48019690 з виконання виконавчого листа від 08 травня 2014 року по справі №761/7764/14-ц.
02 серпня 2019 року головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Руденко Н.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №761/7764/14-ц від 17 липня 2014 року винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин у сумі 5100, 00 грн.
Крім того, 11 лютого 2021 року, державним виконавцем, в рамках виконавчого провадження №48019690, винесено постанову про накладення штрафу на позивача у розмірі 10 200,00 грн.
Вважаючи вказану постанову від 11 лютого 2021 року протиправною та такою, що суперечить Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено накладення на позивача штрафу відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження». За вказаних обставин, судом першої інстанції встановлено відсутність законних підстав для прийняття державним виконавцем постанови від 11 лютого 2021 року про накладення штрафу на позивача у розмірі 10 200,00 грн., що винесена в рамках ВП №48019690.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року( далі -Закон №1404-VIII).
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до положень статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1, пунктів 1, 3 частини 2, пункту 22 частини 3 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частинами 1, 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, розмір штрафу, визначений оскаржуваною постановою, є у розумінні вимог статті 75 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII є подвійним розміром, проте, накладенню штрафу у подвійному розмірі передує винесення постанови про накладення штрафу у розмірі, визначеному частиною 1 статті 75 вказаного Закону.
З матеріалів справи убачається, що винесена в рамках ВП №48019690 постанова державного виконавця від 02 серпня 2019 про накладення на боржника штрафу за невиконання виконавчого документа у розмірі 5100,00 грн. була оскаржена позивачем в судовому порядку та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі №640/15229/19 визнана протиправною та скасована.
Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 08 січня 2020 року.
Тобто, станом на час винесення відповідачем оскаржуваної в цій справі постанови від 11 лютого 2021 року, в діях(бездіяльності) боржника відсутній сам факт повторності невиконання рішення.
Отже, виключає можливість застосування до боржника приписів ч.2 ст.75 Закону №1404-VIII щодо накладення штрафу у подвійному розмірі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав до задоволення позовних вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 23.06.2021р.)