Справа № 500/2757/21
22 червня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.
позивача: ОСОБА_1 ;
представника позивача: Крет Ю.М.;
представника відповідача: Мельник О.П.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить:
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.08.1980 по 03.07.1989, з 01.02.1997 по 24.04.1997, 11.04.2002 по 01.10.2002 та з 01.03.1996 по 01.02.1997;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком після досягнення 60 років, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулася до відповідача із заявою щодо обчислення стажу, за результатами якої їй листом від 07.04.2021 №1589-1533/Г-02/8-1900/21 повідомлено, що її страховий стаж складає 17 років 09 місяців 24 дні. Також даним листом позивачку повідомлено про те, що до її страхового стажу не враховано періоди роботи: з 20.08.1980 по 03.07.1989, оскільки згідно запису в її трудовій книжці наявна різниця в один календарний рік між датою звільнення - 03.07.1989 та вказаною датою наказу про звільнення - 04.07.1989; з 01.02.1997 по 24.04.1997 та період одержання допомоги по безробіттю з 11.04.2002 по 01.10.2002 оскільки вказані записи в трудовій книжці завірені нечіткими відтисками печатки; з 01.03.1996 по 01.02.1997 оскільки записи завірені печаткою без коду підприємства, також не вказано інформацію про наказу на підставі яких зроблені відповідні записи.
Ухвалою судді від 21.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №500/2757/21.
14.06.2021 представник відповідача подав до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову та, зокрема вказує, що згідно представлених документів позивачки щодо обчислення страхового стажу, її страховий час на даний момент складає 17 років 09 місяців 24 днів, тому у пенсійного органу немає підстав у призначенні пенсії за віком після досягнення нею 60 років. Зазначає, що періоди, які не враховані до страхового стажу позивачки при призначені пенсії можна підтвердити шляхом надання уточнюючих довідок.
Ухвалою від 22 червня 2021 року занесеної до протоколу судового засідання відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення позовних вимог.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому всіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, пояснення свідків, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою щодо обчислення стажу для права на призначення пенсії за віком.
Розглянувши вказану заяву та додані до неї документи, відповідач листом від 07.04.2021 №1589-1533/Г-02/8-1900/21 повідомив позивачку, зокрема про те, що її страховий стаж складає 17 років 09 місяців 24 дні. Також даним листом позивачку повідомлено про те, що до її страхового стажу не враховано періоди роботи: з 20.08.1980 по 03.07.1989, оскільки згідно запису в її трудовій книжці наявна різниця в один календарний рік між датою звільнення - 03.07.1989 та вказаною датою наказу про звільнення - 04.07.1990; з 01.02.1997 по 24.04.1997 та період одержання допомоги по безробіттю з 11.04.2002 по 01.10.2002 оскільки вказані записи в трудовій книжці завірені нечіткими відтисками печатки; з 01.03.1996 по 01.02.1997 оскільки записи завірені печаткою без коду підприємства, також не вказано інформацію про накази на підставі яких зроблені відповідні записи.
Не погодившись із такими діями відповідача позивач звернулася до суду із відповідним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (аркуші справи 15-21) видно, що позивач з 20.08.1980 по 03.07.1989 працювала на різних посадах в Тернопільському продовольчому гуртово-роздрібному комбінаті, з 01.03.1996 по 01.02.1997 в ТзОВ "ТЕХО" ЛТД, з 01.02.1997 по 24.04.1997 працювала в ДКВП "Залізничник", 11.04.2002 по 01.10.2002 знаходилася на обліку в центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю.
Вказані записи засвідчені підписом посадової особи та відбитком печатки.
Однак, спірні періоди роботи позивачки з 20.08.1980 по 03.07.1989 не зараховані до її страхового стажу оскільки згідно запису в її трудовій книжці наявна різниця в один календарний рік між датою звільнення - 03.07.1989 та вказаною датою наказу про звільнення - 04.07.1990; з 01.02.1997 по 24.04.1997 та період одержання допомоги по безробіттю з 11.04.2002 по 01.10.2002 не зараховані до її страхового стажу оскільки вказані записи в трудовій книжці завірені нечіткими відтисками печатки; з 01.03.1996 по 01.02.1997 не зараховані до її страхового стажу оскільки записи завірені печаткою без коду підприємства, також не вказано інформацію про наказу на підставі яких зроблені відповідні записи.
На час заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Крім того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Щодо посилання відповідача на відсутність ідентифікаційного коду підприємства, якою було завірено записи про період роботи позивачки з 01.03.1996 по 01.02.1997, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 16 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 (далі - Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з роботи 15.07.1996) використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України визначено, що Державним податковим інспекціям з 1 квітня 1996 р. вважати недійсними і не приймати звіти, декларації, розрахунки і платіжні доручення підприємств та організацій, а Державному митному комітетові не проводити декларування та митне оформлення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України без ідентифікаційних кодів з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідки про включення до нього.
Зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що недійсними вважаються лише звітні та облікові документи, які після 22.01.1996 скріплені печатками, на яких відсутній ідентифікаційний код підприємства.
При цьому, такі документи вважатимуться недійсними виключно для Державної податкової інспекції в процесі здійснення нею владних управлінських функцій. Зазначені положення не містять підстав вважати такі документи недійсними для органів Пенсійного фонду.
Пункт 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в редакції, застосованій відповідачем станом на дату виникнення спірних правовідносин, набув чинності лише із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 №499 "Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України".
Так, зазначений пункт Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (в редакції з 22.06.2005) передбачав, що ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.
Відтак, відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивачки спірного періоду роботи, застосував норму законодавства, яка станом на дату прийняття та звільнення ОСОБА_1 з роботи та скріплення відповідних записів печаткою підприємства, ще не існувала.
При вирішенні даного спору суд також враховує архівну довідку АСП "Тернопільська дирекція залізничних перевезень" від 24.03.2021 №ДНАА-Т-18/193, якою підтверджено факт роботи позивачки у період з 22.08.1990 по 24.04.1997 (аркуш справи 22) та довідку Тернопільського МРЦЗ від 19.04.2021 №140, якою підтверджено факт перебування позивачки на обліку як безробітної у період з 11.04.2002 по 30.09.2002 (аркуш справи 23).
Також суд враховує пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надані у судовому засіданні.
Так, ОСОБА_2 пояснила, що з 1980 працювала Плодовоовочевому комбінаті і позивач працювала разом з нею на протязі 8 чи 9 років.
ОСОБА_3 пояснила, що з 1979 працювала в овочевому магазині №8 і позивач працювала разом із нею 6 чи 7 років.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вищенаведені спірні періоди роботи позивача з 20.08.1980 по 03.07.1989, з 01.02.1997 по 24.04.1997, 11.04.2002 по 01.10.2002 та з 01.03.1996 по 01.02.1997 підтверджені належними та допустимими доказами, а тому їх слід врахувати до її страхового стажу.
Відтак, відповідач відмовляючи позивачці у їх зарахуванні до її страхового стажу вказаних періодів діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.08.1980 по 03.07.1989, з 01.02.1997 по 24.04.1997, 11.04.2002 по 01.10.2002 та з 01.03.1996 по 01.02.1997 підлягають до задоволення.
При цьому суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи відповідач ще не приймав рішення стосовно призначення пенсії позивачці, а тому відсутні підстави вважати, що її права у зазначеній частині будуть порушені. Тому, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком після досягнення нею 60 років, а саме з 16.08.2021 слід відмовити.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.08.1980 по 03.07.1989, з 01.02.1997 по 24.04.1997, 11.04.2002 по 01.10.2002 та з 01.03.1996 по 01.02.1997.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Баранюк А.З.