Іменем України
24 червня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1969/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Воронова Романа Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про стягнення суми утриманого податку з доходів фізичних осіб та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,
До Луганського окружного адміністративного суду 12 квітня 2021 року надійшов адміністративний позов адвоката Воронова Романа Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області), в якому позивачем з урахуванням уточненого адміністративного позову, поданого 22 квітня 2021 року, заявлено вимоги про:
1) стягнення з відповідача на користь позивача компенсації суми утриманого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 86920,28 грн;
2) стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5185,40 грн;
3) стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідач на користь позивача судових витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом ГУ ДФС у Луганській області від 09.03.2021 № 25-о позивача звільнено з 25.03.2021 з посади податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) на підставі пункту 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 № 114. На день звільнення позивачу нараховано грошове забезпечення за березень 2021 року в розмірі 569810,73 грн та сплачено на картковий рахунок позивача в AT «Ощадбанк»: 12.03.2021 аванс в розмірі 12000,00 грн; 30.03.2021 залишок нарахованого грошового забезпечення в розмірі 470890,45 грн. Таким чином відповідач на 5 календарних днів затримав розрахунок з позивачем при його звільненні.
При цьому, при виплаті 30.03.2021 залишку грошового забезпечення відповідачем утриманий з позивача податок з доходів фізичних осіб у розмірі 86920,28 грн із загальної суми нарахованого грошового забезпечення за березень 2021 рік у розмірі 569810,73 грн. Позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 86920,28 грн та здійснити повний розрахунок з позивачем в його останній день роботи - 25.03.2021.
Несвоєчасний розрахунок з позивачем при його звільненні, обумовлює настання для відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середньоденне грошове забезпечення позивача, обраховане з грошового забезпечення за два останніх повних місяця та кількості робочих днів в цих місяцях, складає 1037,08 грн. Відповідно середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні складає 5185,40 грн.
Ухвалою від 19 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 16).
Представником позивача 22 квітня 2021 року подано уточнений адміністративний позов (арк. спр. 19-20).
Ухвалою від 27 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 21-22).
Від представника ГУ ДФС у Луганській області 07 травня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 28-34).
Щодо утриманого ПДФО відповідач зазначає, що ГУ ДФС у Луганській області в березні 2021 року ОСОБА_2 нараховано: оклад за 8р/дн. - 3280,0 грн; надбавку за звання за 8 р/дн. - 538,18 грн, надбавку за вислугу рокі за 8 р/дн. - 1909,09 грн; надбавку за секретку (сторнується за 1 день лютого) - 67,65 грн; премію за лютий - 4059,00 грн: індексацію заробітної плати за 8р/дн. - 57,58 грн; додаткову відпустку 14к/дн. - 7112,90 грн; грошову компенсацію за невикористані відпустки 240к/дн. - 169733,35 грн; вихідну допомогу при звільненні - 296268,00 грн, всього 482890,45 грн. Нарахований на вказану суму ПДФО складає 482890,45 х 18 % = 86920,28 грн. Відповідно грошове забезпечення, нараховане позивачу при звільненні, разом з утриманим ПДФО складає 569810,73 грн. Таким чином, сума утриманого ПДФО 86920,28 грн увійшла в загальну суму нарахувань за березень 2021 року 569810,73 грн, остаточну виплату якої здійснено 30.03.2021, що підтверджується розрахунковим листом в нарахуваннях та утриманнях та довідкою ГУ ДФС у Луганській області від 06.05.2021 вих. № 147/9/12-97-09-14.
Щодо затримки в розрахунку при звільненні позивача відповідач зазначає, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ГУ ДФС у Луганській області з 05.08.2019 знаходиться у стані припинення, тому кошторис відповідача на 2021 рік обмежено. Головним розпорядником бюджетних коштів ГУ ДФС у Луганській області є ДФС України. На виплату при звільненні працівників кошти не передбачені та без головного розпорядника бюджетних коштів ГУ ДФС у Луганській області здійснити будь-яку виплату не може. Тому, щомісячно ДФС України просить надати територіальні органи ДФС інформацію щодо потреби у додаткових коштах для розрахунків з працівниками, які звільняються у звітному періоді.
Так, листом від 05.03.2021 вих. № 1018/7/99-99-09-03-17 ДФС України надіслано запит до ГУ ДФС у Луганській області про надання інформації про необхідність виплат при звільненні працівників за лютий та березень 2021 року, на який відповідач листом від 09.03.2021 вих. № 85/8/1297-09-12 надав до ДФС України інформацію щодо потреби у додаткових коштах для розрахунку з працівниками, які звільнятимуться у березні 2021 року.
Лише 24.03.2021 до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області надійшла довідка за № 26 про зміни до кошторису на 2021 рік, затверджена Головою ДФС України, та надано додаткові кошти на рахунок фінансування розрахункових виплат звільненим у березні 2021 року працівникам, у тому числі й ОСОБА_1 . Фінансування на рахунок ГУ ДФС у Луганській області надійшло лише 26.03.2021 після закінчення роботи програмного забезпечення СДО-КАЗНА, регламентом якого передбачено проведення розрахункових виплат тільки до 16:00 год.
Враховуючи те, що 27.02.2021 та 28.03.2021 були вихідними днями, 29.03.2021 ГУ ДФС у Луганській області оформлено та надано до ГУ ДКСУ у Луганській області платіжні доручення, реєстри юридичних та фінансових зобов'язань для перерахунку коштів ОСОБА_1 .
Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що ним вжито всіх заходів щодо своєчасної виплати коштів позивачу при звільненні.
Щодо розміру стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач зазначає, що механізм нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції визначено Порядком виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року № 116 (далі - Порядок № 616), згідно з яким одноденний розмір грошового забезпечення обраховується з місячного грошового забезпечення, поділеного на кількість календарних днів місяця настання події.
Місячне грошове забезпечення станом на 25.03.2021 (день звільнення), зазначене у довідці ГУ ДФС у Луганській області від 06.05.2021 № 147/9/12-97-09-14, складалося з посадового окладу у розмірі 9020,00 грн на місяць, окладу за спеціальним званням - 1480,00 грн на місяць, надбавки за вислугу років - 5250,00 грн на місяць, а всього - 15750,00 грн. Тобто, одноденний розмір грошового забезпечення позивачем розраховано невірно та складає 15750,00 грн : 30 к/дн. = 525,00 грн, а відповідно середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за 5 календарних днів складає 2625,00 грн, а не 5185,4 грн, як визначено позивачем.
Позивачем також заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00, проти яких відповідач заперечує з підстав їх неспівмірності, безпідставності та завчасності.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив службу в ГУ ДФС у Луганській області, за наказом ГУ ДФС у Луганській області від 09.03.2021 № 25-о звільнений 25.03.2021 з посади та податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 № 114, що підтверджено копією цього наказу (арк. спр. 6).
Згідно з підпунктами 2.1 та 2.2 наказу ГУ ДФС у Луганській області від 09.03.2021 № 25-о визначено відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 28 повних календарних років служби; компенсацію за невикористану частину відпустки у кількості 240 календарних днів.
Дослідженням копій довідки про доходи від 01.04.2021 № Б-102/14/12-97-09-19, від 06.05.2021 № 147/9/12-97-09-14, розрахункового листа з 2021 рік та березень 2021 року, грошового атестата від 01.04.2021 № 15 встановлено, що ОСОБА_1 в березні 2021 року нараховано грошове забезпечення в загальній сумі 482890,45 грн (оклад за 8р/дн. - 3280,0 грн; надбавку за звання за 8 р/дн. - 538,18 грн, надбавку за вислугу рокі за 8 р/дн. - 1909,09 грн; надбавку за секретність (сторнується за 1 день лютого) - 67,65 грн (відраховано); премію АТО за лютий - 4059,00 грн; індексацію заробітної плати за 8р/дн. - 57,58 грн; додаткову відпустку 14к/дн. - 7112,90 грн; грошову компенсацію за невикористані відпустки - 169733,35 грн; вихідну допомогу при звільненні - 296268,00 грн), а також компенсацію ПДФО в сумі 86920,28 грн, всього нараховано - 569810,73 грн (арк. спр. 7-9, 35, 54).
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 01.04.2021 судом встановлено, що на картковий рахунок 12.03.2021 відбулося зарахування 12000,00 грн (безготівкове зарахування на рахунок зарплати за 1-шу половину березня 2021 року), 30.03.2021 - 470890,45 грн (безготівкове зарахування на рахунок зарплати за 2-гу половину березня 2021 року) (арк. спр. 10).
За даними розрахункового листа за березень 2021 року та довідки ГУ ДФС у Луганській області від 06.05.2021 № 147/9/12-97-09-14 позивачу в березні 2021 року виплачено аванс в сумі 12000,00 грн, грошове забезпечення - 470890,45 грн, у тому числі й компенсацію ПДФО в сумі 86920,28 грн (арк. спр. 35).
Виплату ОСОБА_1 вказаних в розрахунковому листі сум також підтверджено платіжними дорученнями від 11.03.2021 № 157 на суму 353300,00 грн з призначенням платежу - перерахунок грошового забезпечення за 1 половину березня 2021 року на карткові рахунки згідно зі списком від 11.03.2021 № 22; від 29.03.2021 № 187 на суму 1336009,73 грн з призначенням платежу - перерахунок грошового забезпечення за 2 половину березня 2021 року на карткові рахунки згідно зі списком від 26.03.2021 № 27; витягом зі списку перерахування заробітної плати в банк від 11.03.2021 № 22 до платіжного доручення від 11.03.2021 № 157 про включення до цього списку ОСОБА_1 на зарахування 12000,00 грн; витягом зі списку перерахування заробітної плати в банк від 26.03.2021 № 27 до платіжного доручення від 29.03.2021 № 187 про включення до цього списку ОСОБА_1 на зарахування 470890,45 грн (арк. спр. 45-48).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Підпунктом 168.1.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Пунктом 348.1 статті 348 Податкового кодексу України визначено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Згідно з пунктом 352.1 статті 352 Податкового кодексу України на службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров'я виконувати обов'язки відповідно до покладених на податкову міліцію завдань.
Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Особи, прийняті на службу до податкової міліції, у тому числі слухачі та курсанти навчальних закладів за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах податкової міліції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 353.2 статті 353 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
З наведених приписів законодавства випливає, що податковий агент зобов'язаний утримати з сум оподатковуваного доходу фізичної особи за його рахунок суму податку. При цьому, сума податку на доходи фізичних осіб, що утримана з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особою рядового і начальницького складу, спрямовується виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрати його доходів. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою йому грошового забезпечення та виплачується установою, що утримує таку особу, у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманої з грошового забезпечення особи рядового і начальницького складу.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що позивач проходив службу в ГУ ДФС у Луганській області до 25 березня 2021 року включно.
Вищевказаними довідками ГУ ДФС у Луганській області, розрахунковими листами та грошовим атестатом підтверджено, що відповідачем в березні 2021 року нараховано ОСОБА_1 грошове забезпечення в загальній сумі 482890,45 грн, з якого нараховано та утримано ПДФО в сумі 86920,28 грн (482890,45 грн (нараховане грошове забезпечення) х 18 % (ставка податку)).
Відповідно до вищеописаних виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 01.04.2021, платіжних доручень відповідача, виписок зі списків перерахування грошового забезпечення, ОСОБА_1 12.03.2021 виплачено 12000,00 грн, 30.03.2021 - 470890,45 грн, а всього - 482890,45 грн.
Таким чином, з вищеописаних доказів судом встановлено, що 30 березня 2021 року відповідачем позивачу одночасно з виплатою належного йому при звільненні залишку грошового забезпечення за березень 2021 року в сумі 383970,17 грн (395970,17 грн (грошове забезпечення за березень 2021 року без ПДФО) - 12000,00 грн (виплачене грошове забезпечення за 1 половину березня 2021 року)), виплачено також компенсацію ПДФО в сумі 86920,28 грн.
Відповідно, вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації ПДФО в сумі 86920,28 грн є безпідставною, тому в її задоволенні слід відмовити.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог Податкового кодексу України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV, постанови Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 № 616 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції (далі - Порядок № 616), яким визначено механізм нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, а також визначає форму та порядок видачі грошових атестатів (пункт 1 розділу І Порядку № 616).
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 616 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:
місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, встановлене на дату настання події, без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення. При цьому до місячного грошового забезпечення премія включається у розмірі, нарахованому у місяці, що передує події;
одноденний розмір грошового забезпечення - місячне грошове забезпечення, поділене на кількість календарних днів місяця настання події.
У пункті 3 розділу І Порядку № 616 визначено, що грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з:
1) посадового окладу;
2) окладу за спеціальним званням;
3) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення:
надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень;
доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук;
доплати за вчене звання;
премій;
4) одноразових додаткових видів грошового забезпечення:
матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
допомоги для оздоровлення.
Пунктом 3 розділу ХІІ Порядку № 616 визначено, що у разі звільнення особи начальницького складу податкової міліції виплата грошового забезпечення проводиться в день звільнення.
Згідно з пунктом 4 розділу ХІІ Порядку № 616 особам начальницького складу податкової міліції, звільненим з органів ДФС, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за визначений час вимушеного прогулу грошове забезпечення нараховується виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів періоду вимушеного прогулу.
Вказаним Порядком, який є спеціальним нормативно-правовим актом, яким унормовано виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу податкової міліції, не врегульовані питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, тому суд вважає за необхідне до спірних відносин субсидіарно застосувати норми трудового законодавства.
Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов'язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, неодноразово розглядались Верховним Судом.
Так, зокрема, у постановах від 15 березня 2019 року в справі № 814/2594/16, від 07 серпня 2019 року в справі № 820/5122/17, від 16 травня 2019 року № 825/100/15-а Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому, можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.
У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача зі служби в податковій міліції (25.03.2021) йому не виплачено в повному розмірі грошове забезпечення за березень 2021 року. Так, остаточна виплата грошового забезпечення позивача за березень 2021 року та компенсації ПДФО в загальній сумі 470890,45 грн здійснена відповідачем тільки 30.03.2021, тобто із затримкою на 5 календарних днів.
Відповідач не заперечує ту обставину, що розрахунок при звільнений проведено з позивачем із затримкою, проте, вважає, що така затримка виникла з об'єктивних причин, а не з вини відповідача.
Однак, такі твердження суд оцінює критично та відхиляє, оскільки у даному випадку звільнення позивача з посади та податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 № 114. Тобто, настання цієї події було прогнозованим для відповідача, тому останній міг заздалегідь вжити заходів, необхідних для своєчасного отримання коштів від ДФС та проведення розрахунку з позивачем в день його звільнення.
Зволікання відповідача призвели до порушення ним встановленого статтею 116 КЗпП України строку проведення розрахунку при звільненні на 5 календарних днів.
За обрахунком позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 5185,40 грн (1037,08 грн х 5 днів). Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1037,08 грн (40446,12 грн (грошове забезпечення за січень 2021 року 20181,54 грн + грошове забезпечення за лютий 2021 року 20264,58 грн) : 39 робочих днів (19 робочих днів у січні 2021 року + 20 робочих днів лютого 2021 року)).
Однак, суд не погоджується з наведеним розрахунком, зважаючи на таке.
При розрахунку грошового забезпечення суд виходить з грошового забезпечення позивача, зазначеного у розрахунковому листі за 2021 рік та грошовому атестаті, яке складалося з посадового окладу у розмірі 9020,00 грн, окладу за спеціальним званням - 1480,00 грн, надбавки за вислугу років - 5250,00 грн, а всього - 15750,00 грн.
Місяцем настання події (звільнення зі служби) є березень 2021 року, в якому 31 календарний день.
Тому одноденний розмір грошового забезпечення складає 508,06 грн (15750,00 грн / 31 календарний день).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 25.03.2021 (день звільнення) по 30.03.2021 (день виплати грошового забезпечення) становить 5 календарних дні.
Таким чином, середньомісячне грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 2540,30 грн (508,06 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 5 днів (час затримки розрахунку при звільненні)).
Зважаючи на істотність грошового забезпечення позивача, затримку якого допущено відповідачем у порівнянні з середнім грошовим забезпеченням позивача, незначний час затримки, з урахуванням вище вказаних правових позицій Верховного Суду, суд не знаходить підстав для зменшення середньомісячного грошового забезпечення та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2540,30 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою, третьою, восьмою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачем за позовну вимогу майнового характеру щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні сплачено судовий збір в мінімальному розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією про сплату від 12.04.2021 № 18557 (арк. спр. 3).
Зважаючи, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд керуючись положеннями частини восьмої статті 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору повністю.
Що стосується витрат позивача на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Представник позивача зазначає, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 31.03.2021 № 31/03 та акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 08.04.2021 № 08/04 (арк. спр. 11-12).
Дослідженням укладеного між Вороновим Р.С. (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) договору від 31.03.2021 встановлено, що відповідно до цього договору Адвокат надає Клієнту послуги, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання заяв, процесуальних документів; представництво інтересів Клієнта в адміністративних судах (пункт 1.1).
У розділі 3 договору визначено, що виплати за цим договором складаються з суми гонорару, що виплачується Клієнтом Адвокату, та визначається відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт, підписаного Сторонами, або рахунку, виставленого Адвокатом для оплати погодинної роботи згідно з тарифами, погодженими Сторонами. Факт надання правової допомоги, а також її оплати, засвідчується актом прийому-передачі виконаних робіт, підписаним Сторонами.
В акті здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 08.04.2021 № 08/04 вказано, що Адвокатом за договором від 31.03.2021 № 31/03 надано такі послуги: 31.03.2021 - усна консультація з вивченням відповідних документів щодо перспективи звернення до суду, сума послуги 1000,00 грн; 08.04.2021 - складання адміністративного позову, сума послуги 2000,00 грн; 08.04.2021 - представництво інтересів Клієнта при розгляді адміністративного позову, сума послуги 2000,00 грн, загальна вартість 5000,00 грн.
Також суд вважає зауважити, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, а саме, що представником складено та підписано позовну заяву, оформлено та подано разом з цими заявами докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Однак, зважаючи, що розгляд даної адміністративної справи відбувається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, представник позивача не здійснював представництво інтересів Клієнта при розгляді справи, тому витрати позивача на представництво його інтересів при розгляді адміністративної справи є безпідставними та не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно, суд дійшов висновку, що підтвердженими є витрати позивача на правову консультацію та складання адміністративного позову в сумі 3000,00 грн.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, понесена позивачем сума витрат на правничу допомогу відповідно до положень частини третьої статті 139 КАС України покладається судом на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивач звернувся до суду з двома майновими вимогами на загальну суму 92105,68 грн. За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача на суму 2540,30 грн, що становить 2,75 % від ціни позову.
Відповідно суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача його витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові в сумі 82,50 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Луганській області (місцезнаходження: 93401, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72, код за ЄДРПОУ 39591445) про стягнення суми утриманого податку з доходів фізичних осіб та середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2021 року до 30 березня 2021 року в сумі 2540,30 грн (дві тисячі п'ятсот сорок гривень 30 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) та на професійну правничу допомогу в сумі 82,50 грн (вісімдесят дві гривні 50 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова