м. Вінниця
22 червня 2021 р. Справа № 120/3277/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,
до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що за результатами розгляду справи №120/2885/20-а суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року. Також, за результатами розгляду справи №120/2155/20-а суд зобов'язав нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
26.02.2021 року відповідачем, на виконання вищезазначених рішень, на особовий рахунок позивача зараховано кошти в загальній сумі 25713,97 грн.
З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.02.2019 по 26.02.2021 роки, позивач 12.03.2021 року, в телефонному режимі, звернувся до відповідача. Однак, отримав відмову.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 19.04.2021 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
19.05.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що на виконання рішень суду по справах №120/2885/20-а та №120/2155/20-а, на особовий рахунок позивача було зараховано кошти в загальній сумі 25713,97 грн. Відповідач зазначив, що отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовими рішеннями, не може здійснюватися за правилами ст.117 КЗпП, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв'язку із затримкою строків їх виплати. Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до наказу Голови Вінницького окружного адміністративного суду №069-в/к від 14.05.2021 року в період з 14.06.2021 року по 18.06.2021 року суддя Головуючий суддя Крапівницька Н.Л. перебувала у щорічній відпустці. З 19.06.2021 року по 21.06.2021 року відповідно до чинного законодавства України передбачено вихідні дні. Відтак, розгляд справи здійснюється 22.06.2021 року.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира 2 відділення 1 автомобільного взводу 2 автомобільної роти автомобільного батальйону.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.02.2019 року №3-РС позивача звільнено з військової служби у запас.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.02.2019 року №37 ОСОБА_2 посаду здав та був виключений із списків особового складу 19.02.2019 року.
Після звільнення, позивач звертався до суду з приводу невиплати індексації його грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по день звільнення, та про стягнення з військової частини НОМЕР_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
За результатами розгляду справи №120/2885/20-а судом, військову частину НОМЕР_1 було зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, а за результатами розгляду справи №120/2155/20-а зобов'язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
На виконання рішень судів посадовими особами військової частини НОМЕР_1 здійснено остаточний розрахунок 26.02.2021 року.
Після виконання Відповідачем рішень судів, 12.03.2021 року, звернувся в телефонному режимі до Відповідача з проханням про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку з 19.02.2019 року по 26.02.2021 року.
Однак Відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку з 19.02.2019 року по 26.02.2021 року.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходячи з наступного.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України урегульовано Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон від 02.07.2015 року №580-VIII).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі №823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено із служби 19.02.2019 року.
Між тим, судом встановлено, що 26.02.2021 року відповідачем повністю здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стали рішення Вінницького окружного адміністративного суду в адміністративних справах №120/2885/20-а та №120/2155/20-а.
Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 19.02.2019 по 26.02.2021 роки.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що заявлений позов належить задовольнити.
Питання стягнення судових витрат відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено.
Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19.02.2019 року по 26.02.2021 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , Код за - ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: