Ухвала
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 466/5632/14
провадження № 61-10100ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня
2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 травня
2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2014 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14 лютого 2005 року № 138 в частині приєднання підвального приміщення, площею 7,00 кв. м, що знаходиться у підвальному приміщенні площею 25,7 кв. м, до квартири
АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_5
не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні підвальним приміщенням, площею 7,00 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні, площею 25,70 кв. м, до квартири
АДРЕСА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року
в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8 в інтересах
ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним та скасування розпорядження скасовано, позов у цій частині залишено без розгляду. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-18371св19).
Постановою Львівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги
ОСОБА_2 , ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 138 від 14 лютого 2005 року в частині приєднання комори, площею 7 кв. м, що знаходиться у підвальному приміщенні, площею 25,7 кв. м, до квартири
АДРЕСА_2 . Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_4
у користуванні коморою, площею 7 кв. м, що знаходиться у підвальному приміщенні, площею 25,7 кв. м, приєднаному до квартири АДРЕСА_2 . Позовну заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишено без розгляду.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 24 травня 2021 року (надійшла до суду 22 червня 2021 року).
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження
з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає те, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Отже, посилаючись на вказану вище підставу касаційного оскарження, заявник не виконав умови пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті
392 ЦПК України заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу із зазначенням підстави (підстав) касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 389 цього Кодексу, на виконання умов пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, а також надіслати копії уточненої касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог цієї ухвали до 23 липня
2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Д. Д. Луспеник