ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2021Справа № 910/3215/21
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг»
доАнтимонопольного комітету України
провизнання недійсними пунктів рішення
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсними пунктів рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконним прийняттям відповідачем рішення №780-р від 15.12.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати недійсними пункти 1, 2 та 7 вказаного рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, в якому неодноразово оголошувалась перерва.
15.06.2021 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла позовна заява, яка за своїм змістом є заявою третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, в якій заявником заявлено вимоги про: визнання недійсними пункти 1, 2 та 7 рішення Антимонопольного комітету України №780-р від 15.12.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заявнику зважаючи на наступне.
За змістом частин 1, 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.
За змістом процесуального законодавства треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, - це ймовірні суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, які вступають у чужий процес із метою захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів.
Самостійна вимога повинна бути спрямована на предмет спору між позивачем і відповідачем. Вимога, спрямована на будь-що, що перебуває поза цим предметом, не може бути розглянута як вимога третьої особи, а має бути заявлена через подання самостійного позову.
Тобто обов'язкова умова спільного розгляду вимог позивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - є єдиний предмет спору.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №905/120/15.
Позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Предмет позову - це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов; це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Під предметом спору розуміється об'єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.
Отже, поняття предмет позову та предмет спору є різними доктринальними поняттями.
У статті 49 Господарського процесуального кодексу України йдеться саме про те, що третя особа з самостійними вимогами заявляє свої вимоги саме щодо предмета спору, тобто претендує на те матеріальне благо, яке намагається захистити позивач шляхом подання позову до суду. У процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем, третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору, в зв'язку з чим з метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору.
Підставою позову ОСОБА_1 є те, що, на її думку, рішення Антимонопольного комітету України №780-р від 15.12.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу було прийняте нелегітимним складом Антимонопольного комітету України, і як стверджує заявник, звернення з позовом обумовлено самостійною підставою позовних вимог - забезпечити функціонування органів державної влади у відповідності з конституційними приписами щодо необхідності обмеження державної влади.
В той же час, підставою позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» є те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, на думку позивача, відповідач не оцінив та не врахував при розгляді справи умов функціонування нової моделі ринку електричної енергії, неповно з'ясував та не довів обставини, які мають значення для справи і які він визнав встановленими, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Тобто, позов третьої особи заявлений поза об'єктом спірних правовідносин сторін у даній справі, що виключає можливість його прийняття в рамках даної справи як позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
При цьому, як вбачається із змісту позову заявник в повній мірі усвідомлювала, що її позов не містить самостійних вимог на предмет спору, що дає підстави для висновку про подання ОСОБА_1 завідомо безпідставного позову, який має очевидно штучний характер.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За змістом положень частин першої і другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Нормою частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.
При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.
Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер (пункт 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України).
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це - роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010), і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення названого Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).
Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог.
Отже, коли особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право є зловживанням правом. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 та від 09.02.2021 у справі №910/5251/20.
Виходячи з аналізу положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, на господарське судочинство покладено обов'язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами. Крім того, виходячи з аналізу статті 5 Господарського процесуального кодексу України, звернення до господарського суду повинно мати ефективний спосіб захисту порушених прав.
Також, суд звертає увагу, що процесуальним законом вимагається та забезпечується належна поведінка сторони в господарському суді, що також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду. Адже, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд наголошує, що господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17).
Таким чином, недобросовісні дії заявника, які виражаються у поданні завідомо безпідставного позову, який має очевидно штучний характер, свідчать про зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами (а саме правом подання позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору).
Згідно із ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про необхідність повернення ОСОБА_1 її позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору (на підставі ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України) так як подання такого позову визнається судом зловживанням відповідною особою своїми процесуальними правами.
Водночас, повернення позовної заяви третьої особи не порушує права ОСОБА_1 на судовий захист, оскільки вона має право звернутися до суду з окремим позовом в загальному порядку.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 43, 49, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі №910/3215/21 і додані до неї документи повернути заявнику.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню.
Суддя В.П. Босий