ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2021Справа № 910/6227/21
Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6227/21
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
про стягнення 43450,95 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - відповідач) про стягнення 43450,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту ДОЗ №1919076 від 25.06.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Audi A4» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 відкрито провадження у справі та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
13.05.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги визнає частково у розмірі 39236,35 грн, за вирахуванням суми ПДВ, оскільки позивачем не надано доказів надання послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу суб'єктом, який є платником податку.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
25.06.2019 між Товариством з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №ДОЗ 1919076, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2012 року випуску.
Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП та вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 27.06.2019 по 26.06.2020 (включно).
12.10.2019 року о 15 год. 15 хв. в місті Харкові по вул. Чкалова, 5 трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Audi A4» та автомобіля марки «Hyundai Tucson», а саме: ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , не вибрала безпечної швидкості руху, не дотрималася безпечної дистанції та скоїла зіткнення з автомобілем марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 , в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні ушкодження.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 25.11.2019 у справі №953/21334/19 встановлено порушення ОСОБА_2 вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим її притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
17.10.2019 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку №7245 від 17.10.2019 та заявою про виплату страхового відшкодування на власний рахунок.
Відповідно до Звіту про оцінку колісного транспортного засобу №004/10/19 від 30.10.2019, складеного суб'єктом оціночної діяльності Васильєвим Д.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №370/18 від 27.04.2018), вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 45450,95 грн з ПДВ на складові частини, що підлягають заміні.
15.11.2019 позивачем був складений та підписаний страховий акт №16180, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 45450,95 грн.
На підставі складеного страхового акту №16180 від 15.11.2019 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту ДОЗ №1919076 від 25.06.2019, перерахував на рахунок ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 45450,95 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №6007 від 09.12.2019 на суму 10450,95 грн, №6030 від 10.12.2019 на суму 10000,00 грн, №6044 від 11.12.2019 на суму 10000,00 грн та №6061 від 12.12.2019 на суму 15000,00 грн.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки «Hyundai Tucson» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_4 , знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Доказів того, що ОСОБА_2 не мала права керування транспортним засобом марки «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та притягувалась до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на законних підставах керувала вказаним транспортним засобом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_2 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 відшкодовується ОСОБА_2 , яка на законних підставах володіла транспортним засобом марки «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , оскільки зворотного суду не доведено.
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 12.10.2019 суду не надано.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 уклала договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом серії ЕР №177924217 з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , строк дії якого з 07.06.2019 по 06.06.2020.
Згідно з п.п. 1.1, 1.4 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатувала автомобіль марки «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Вказаним договором (поліс серії ЕР №177924217) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100000,00 грн, франшиза - 2000 грн.
Разом з цим, статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При цьому, згідно абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
За змістом вказаної норми у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком.
Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Отже з'ясуванню підлягають дві обставини: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 02.10.2018 у справі №910/171/17 та від 05.04.2018 у справі №910/3165/17.
В даному випадку, як встановлено судом, позивач перерахував суму страхового відшкодування в розмірі 45450,95 грн безпосередньо на рахунок потерпілої особи ОСОБА_1 .
При цьому, відповідно до наданого розрахунку страхового відшкодування за справою №16180 від 15.11.2019 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_4 , складає 45450,95 грн (з ПДВ).
Тоді як, приписами абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» унормовано, що виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику повинна здійснюватись без податку на додану вартість.
Доказів здійснення фактичного ремонту пошкодженого автомобіля марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_4 , особою, яка є платником податку на додану вартість, позивачем під час розгляду справи суду не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що, оскільки виплата страхового відшкодування була здійснена позивачем безпосередньо на рахунок страхувальника - ОСОБА_1 , розмір шкоди у спірних правовідносинах, який підлягає стягненню з відповідача, має визначатися виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля, без урахування ПДВ.
Отже, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначений полісом серії ЕР №1779242172 розмір франшизи та суму податку на додану вартість, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу страхове відшкодування в розмірі 39236,35 грн, як правильно визначив відповідач у розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №UA2019101200024/L01/03.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування у розмірі 39236,35 грн.
В той же час, судом встановлено, що після подання позову до суду, відповідач здійснив оплату страхового відшкодування у сумі 39236,35 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №53046 від 29.04.2021 з призначенням платежу «страх.вішкод. в порядку регресу за страхувальника ОСОБА_2 , потерпілий ОСОБА_1 без ПДВ, дог. ЕР 177924217 від 06.06.2019».
За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
В даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача страхового відшкодування.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, спір в частині стягнення страхового відшкодування без ПДВ в розмірі 39236,35 грн в даній справі припинив своє існування під час розгляду справи у зв'язку з його оплатою відповідачем.
Суб'єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору в частині стягнення страхового відшкодування без ПДВ, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий 15.04.2021, а оплата здійснена 29.04.2021).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення страхового відшкодування в сумі 39236,35 грн та відмови в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування 4214,60 грн включеного до суми страхового відшкодування ПДВ.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та враховуючи, що відповідач оплатив суму страхового відшкодування, яка визнана судом обгрунтованою, після відкриття провадження у даній справі, тобто спір виник з його неправомірних дій, судовий збір у відповідності до статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру обґрунтованих вимог.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 03.06.2019, укладеного між позивачем та адвокатом Коваленком Андрієм Олександровичем, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №5196 від 26.09.2018, детальний опис робіт від 14.04.2021 та квитанцію до прибуткового касового ордеру №24 від 14.04.2021 на суму 8000,00 грн.
Умовами пункту 1.1 договору про надання правової допомоги визначено, що відповідно до статті 59 Конституції України предметом цього договору є надання виконавцем на території України або за її межами (на території інших держав) зазначеної нижче правової допомоги (адвокатських послуг) замовнику, а саме: надання консультацій з правових питань та представництво інтересів ТДВ «Міжнародна страхова компанія».
Згідно з пунктом 1.4 договору визначено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати правову допомогу (адвокатські послуги) у вигляді: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань в усному і письмовому вигляді, правовий супровід будь-якої діяльності; складення заяв, скарг, процесуальних і інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів замовника; участь у судових засідання від імені та в інтересах замовника.
Судом встановлено, що Коваленко Андрій Олександрович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН №5196 від 26.09.2018.
З детального розрахунку та опису робіт (наданих послуг) від 14.04.2021, виконаних за договором про надання правничої допомоги від 03.06.2019, надана правова допомога складалась з: підготовчих дій (з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог, аналіз та вивчення судової практики) у кількості 2 годин та вартістю 4000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви в суд (визнання підсудності; розрахунок ціни позову та розміру судових витрат; написання, підготовка, копіювання, скріплення та надсилання позовної заяви, до суду, участь у судових засіданнях) у кількості 2 годин вартістю 4000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовленої та поданої до суду позовної заяви, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні приписів частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України та висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 4000,00 грн, що є пропорційним предмету спору та розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення 39236,35 грн страхового відшкодування закрити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код 20782312) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» (61001, м.Харків, проспект Гагаріна, 41/2, корпус 8, офіс 1-12; ідентифікаційний код 31236795) витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2049 (дві тисячі сорок дев'ять) грн 82 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 24.06.2021.
Суддя Т.В. Васильченко