Рішення від 09.06.2021 по справі 910/2836/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2021Справа № 910/2836/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за первісним позовом Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича ( АДРЕСА_1 )

до про та за зустрічним позовом до проПриватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОНДРАТЮКА, будинок 1) стягнення заборгованості у розмірі 122 326 грн. 26 коп. Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОНДРАТЮКА, будинок 1) Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича ( АДРЕСА_1 ) визнання недійсним договору

Представники:

від Позивача: не з'явились;

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Фізична особа - підприємець Сало Денис Володимирович (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 122 326 грн. 26 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року відкрито провадження у справі №910/2836/21, постановлено здійснювати розгляд справи порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

18.03.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

18.03.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» надійшла зустрічна позовна заява до Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича про визнання недійсним договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним Договору надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 року відзив Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» від 18.03.2021 року по справі №910/2836/21 повернуто Заявнику без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 року зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» до Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича про визнання недійсним договору залишено без руху.

02.04.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 року прийнято зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА" до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано в одне провадження з первісним позовом Фізичної особи-підприємця Сала Дениса Володимировича до Приватного акціонерного товариства "ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА" про стягнення заборгованості у розмірі 122 326 грн. 26 коп. Також, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 28.04.2021 року.

15.04.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про поновлення строку для подання відзиву по справі.

28.04.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче судове засідання 28.04.2021 року з'явився позивач, представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято для долучення до матеріалів справи відзив Позивача на зустрічний позов; встановлено Відповідачу строк до п'яти днів з дня отримання відзиву на зустрічний позов для надання відповіді на відзив; встановлено Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив на зустрічний позов для надання заперечень та відкладено підготовче судове засідання на 19.05.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року клопотання Приватного акціонерного товариства "ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА" про відкладення розгляду справи у справі №910/2836/21 повернуто Заявнику без розгляду.

05.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче судове засідання 19.05.2021 року з'явився позивач, представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2021 року.

08.06.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

09.06.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності Позивача.

В судове засідання 09 червня 2021 року представники Сторін не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 19.05.2021 р., поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 25.05.2021 р. уповноваженій особі підприємства Відповідача ухвали суду від 19.05.2021 р. Позивач подав заяву про проведення судового засідання за відсутності Позивача, яка Судом розглянута та задоволена.

Що стосується Клопотання представника Відповідача про відкладення розгляду справи, Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане Відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника Відповідача в судове засідання, задоволенню не підлягає, оскільки вказана причина не може бути визнана судом поважною, так як чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання Відповідача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду. Крім того, Суд звертає увагу, що судове засідання в Шостому апеляційному адміністративному суді призначено на 14:25 год., в той час як судове засідання у даній справі призначено на 12:00 год., а тому представник Відповідача мав достатньо часу для того, щоб прибути до Шостого апеляційного адміністративного суду. Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 року визнано явку представника Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» у судове засідання по справі №910/2836/21 обов'язковою, доказів визнання обов'язковою явки Відповідача у судове засідання по справі №640/14005/19 останнім не надано.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач та Відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 09 червня 2021 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

01.04.2017 року між Приватним акціонерним товариством «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (Замовник) та Фізичною особою - підприємцем Салом Денисом Володимировичем (Виконавець) було укладено Договір надання рекламних послуг №EU-1-17, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати послуги по розміщенню та підтримки на ВЕБ-ресурсах у мережі Інтернет рекламної інформації та матеріалів Замовника (далі по тексту - Послуги), передбачених у додатках до цього договору, а Замовник зобов'язується прийняти надані Послуги і оплатити їх на умовах та у порядку, вказаних у цьому Договорі. (а.с.10-14)

Під наданням Послуг Виконавцем Замовникові за цим Договором мається на увазі представлення, підтримка та популяризація Замовника згідно з додатками до цього Договору. (п.1.2 Договору)

Згідно з п.1.3 Договору якщо послуги, вказані в додатках до даного Договору, надаються в більшому переліку чи/або надаються додаткові Послати за бажанням Замовника, перелік таких послуг, їх ціна, умови та строки виконання, порядок розрахунків оговорюється у окремих Додатках до цього Договору.

Відповідно до п.3.3 Договору приймання-передача Послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг, візуальним звітом, статистичними даними про кількість розміщеної інформації окремо по кожній соціальній мережі, що підписується Сторонами у двох екземплярах (по одному на кожну), та свідчить про виконання Послуг і відсутність претензій зі сторін Замовника та Виконавця. Акт має бути підписано обома Сторонами не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту надання його Виконавцем.

У п. 3.5 Договору передбачено, що Замовник, здійснює оплату послуг у безготівковій формі шляхом внесення (перерахування) грошових коштів у розмірі повної місячної вартості Послуг на банківський рахунок Виконавця, вказаний в цьому Договорі, по закінченню кожного робочого місяця, але не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту місячного надання Послуг у повному переліку, вказаному у додатках до цього договору.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2017 року, а в частині розрахунків та гарантії - до повного виконання Сторонами зобов'язань. У випадку, якщо жодна з Сторін за місяць до припинення дії Договору не дасть письмове повідомлення про припинення дії Договору, він вважається пролонгованим на наступний рік з 1 січня по 31 грудня. Дана умова діє на кожний наступний рік. (п.10.1 Договору)

Додатковими угодами №8 від 01.09.2019 року, №9 від 01.10.2019 року, №10 від 01.11.2019 року, №11 від 01.12.2019 року до Договору надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року Сторони узгодили, що Виконавець надає для Замовника послуги із розміщення, оптимізації, технічної підтримки облікових записів в соціальних мережах, що надалі будуть іменуватись як «Акаунти» Замовника на сайті соціальних мереж https://www.facebook.com/, ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також показ та розміщення відео на https://youtube.com/ та його рекламування, а Замовник бере на себе обов'язок за умовами Основного Договору здійснювати систематичну оплату послуг Виконавця. (а.с. 15, 20, 25, 30)

Згідно з п.4.1 Додаткових угод винагорода Виконавця за надання послуг згідно з цією Додатковою угодою становить 31000 грн. 00 коп.

Угодою про розірвання від 30.09.2020 року Договору надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року Сторони дійшли згоди припинити дію договору . (а.с.35)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року Позивач надав послуги по розміщенню та підтримці на ВЕБ-ресурсах у мережі Інтернет рекламної інформації та матеріалів Замовника, а Відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджується Актами здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) №EU-1-17/37 від 30.09.2019 року на суму 31 000 грн. 00 коп., №EU-1-17/38 від 31.10.2019 року на суму 31 000 грн. 00 коп., №EU-1-17/39 від 30.11.2019 року на суму 31 000 грн. 00 коп., №EU-1-17/40 від 31.12.2019 року на суму 31 000 грн. 00 коп., а загалом на суму в розмірі 124 000 грн. 00 коп., візуальними звітами до актів (а.с.16-19, 21-24, 26-29, 31-34)

26.01.2021 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію б/н з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 113 000 грн., що підтверджується копіями фіскального чеку від 26.10.2021 р., накладної, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 27.01.2021 р. (а.с.36-38)

Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Фізичною особою - підприємцем Салом Денисом Володимировичем в розмірі 113 000 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» 3% річних у розмірі 4 234 грн. 26 коп., інфляційні у розмірі 5 092 грн. 00 коп.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, Позивач зазначає, що Договір є недійсним, оскільки Сторони є пов'язаними особами через акціонера, а тому вчинення правочину між Сторонами є вчиненням правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, а тому гранична вартість правочину без надання згоди на його вчинення наглядовою радою Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» складає 320000 грн. 00 коп., проте вартість договору складає 1342880 грн. 00 коп.

Заперечуючи проти зустрічного позову, Відповідач за зустрічним позовом зазначає, що сторони не є пов'язаними особами, а тому укладення даного правочину не відноситься до правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, та до значного правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що первісні позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича підлягають частковому задоволенню, зустрічні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» не підлягають з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року Приватним акціонерним товариством «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» було сплачено на рахунок Позивача грошові кошти у розмірі 11 000 грн. 00 коп., що підтверджується виписками по рахунку Позивача за період з 01.01.2020 р. по 13.06.2020 р. (а.с.52-54)

Таким чином, заборгованість Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» перед Фізичною особою - підприємцем Салом Денисом Володимировичем за Договором надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року становить 113 000 грн. 00 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Фізичній особі - підприємцю Салу Денису Володимировичу в розмірі 113 000 грн. 00 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 113 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 07.10.2019 р. по 01.02.2021 р. у розмірі 4 234 грн. 26 коп. та інфляційні за загальний період з 07.10.2019 р. по 30.11.2020 р. у розмірі 5 092 грн. 00 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за загальний період прострочки з 07.10.2019 р. по 01.02.2021 р. у розмірі 4 234 грн. 26 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, оскільки Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 08.10.2019 р. по 01.02.2021 р. у розмірі 4 226 грн. 62 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки жовтень 2019 р. - листопада 2020 р. у розмірі 5 092 грн. 00 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню інфляційні за загальний період прострочки жовтень 2019 р. - листопада 2020 р. у розмірі 4 866 грн. 30 коп.

Таким чином, з Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» на користь Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича підлягає стягненню заборгованість у розмірі 113 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 4 226 грн. 62 коп., інфляційні у розмірі 4 866 грн. 30 коп.

Що стосується зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» до Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича про визнання Договору недійсним, Суд зазначає.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 01.04.2017 року між Приватним акціонерним товариством «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (Замовник) та Фізичною особою - підприємцем Салом Денисом Володимировичем (Виконавець) було укладено Договір надання рекламних послуг №EU-1-17, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати послуги по розміщенню та підтримки на ВЕБ-ресурсах у мережі Інтернет рекламної інформації та матеріалів Замовника (далі по тексту - Послуги), передбачених у додатках до цього договору, а Замовник зобов'язується прийняти надані Послуги і оплатити їх на умовах та у порядку, вказаних у цьому Договорі. (а.с.10-14)

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог Позивач зазначає, що Договір є недійсним, оскільки Сторони є пов'язаними особами через акціонера, а тому вчинення правочину між Сторонами є вчиненням правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, а тому гранична вартість правочину без надання згоди на його вчинення наглядовою радою Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» складає 320000 грн. 00 коп., проте вартість договору складає 1342880 грн. 00 коп.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що зі змісту Спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, строк дії, права й обов'язки сторін, ціну, відповідальність сторін та інші.

Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року від імені Замовника - Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» було підписано директором Семенковою Т.В., яка діяла на підставі Статуту з одного боку та від імені Виконавця - Фізичною особою - підприємцем Салом Денисом Володимировичем особисто, з іншого боку.

Згідно з п.14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

а) для юридичних осіб:

одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків (крім міжнародних, фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб'єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації);

одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи;

одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи;

принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;

одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа;

повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа;

сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб'єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації) та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних осіб, гарантованих однією юридичною особою (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб'єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації), стосовно іншої юридичної особи, перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду). Положення цього абзацу не поширюються на суму кредитів (позик), залучених під державні гарантії;

Пунктом 13.4 Статуту Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» визначено підстави, за яких посадова особа Товариства вважається заінтересованою особою в вчиненні Товариством правочину.

Згідно зі ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість (далі - правочин із заінтересованістю), приймається відповідним органом акціонерного товариства згідно з цією статтею, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1 відсоток вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства. Статутом акціонерного товариства може бути встановлене нижче граничне значення, а також можуть встановлюватися додаткові випадки віднесення правочину до правочину із заінтересованістю. Таке рішення може містити перелік умов проекту правочину, які можуть змінюватися за рішенням виконавчого органу акціонерного товариства під час вчинення правочину із заінтересованістю. У разі відсутності такого переліку умови правочину не можуть відрізнятися від умов проекту, наданого відповідно до частини четвертої цієї статті.

Особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути будь-яка з таких осіб:

1) посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи;

2) акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25 відсотками голосуючих акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками голосуючих акцій такого акціонерного товариства);

2) юридична особа, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини, є посадовою особою;

4) інші особи, визначені статутом акціонерного товариства.

Особа, визначена у частині другій цієї статті, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона:

1) є стороною такого правочину або здійснює контроль над юридичною особою, яка є іншою стороною правочину;

2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

3) внаслідок такого правочину набуває майно;

4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов'язана заздалегідь поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості, направивши таку інформацію:

1) ознаки заінтересованості особи у вчиненні правочину;

2) проект правочину.

Виконавчий орган акціонерного товариства протягом п'яти робочих днів з дня отримання такої інформації зобов'язаний надати проект правочину і пояснення щодо ознаки заінтересованості наглядовій раді акціонерного товариства (у разі відсутності наглядової ради - кожному акціонеру персонально).

Наглядова рада (а в разі якщо створення наглядової ради не передбачено законом та статутом акціонерного товариства, - виконавчий орган акціонерного товариства) з метою проведення оцінки правочину, щодо якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам залучає незалежного аудитора (аудиторську фірму), суб'єкта оціночної діяльності або іншу особу, яка має відповідну кваліфікацію. Вимоги цієї частини не застосовуються до приватного акціонерного товариства, якщо інше не встановлено його статутом.

Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради акціонерного товариства, вона не має права голосу з питання вчинення такого правочину.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні правочину (далі - незаінтересовані члени наглядової ради), присутніх на засіданні наглядової ради. Якщо на такому засіданні присутній лише один незаінтересований член наглядової ради, рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю приймається таким членом одноосібно.

Статутом акціонерного товариства може встановлюватися вимога про присутність усіх або більшості незаінтересованих членів наглядової ради на засіданні наглядової ради, на якому розглядається питання про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю виноситься на розгляд загальних зборів акціонерів, якщо:

1) в акціонерному товаристві не створена наглядова рада;

2) всі члени наглядової ради є заінтересованими у вчиненні правочину;

3) ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину, становить не менше 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства.

Якщо наглядова рада прийняла рішення про відхилення правочину із заінтересованістю або не прийняла жодного рішення протягом 30 днів з дня отримання необхідної інформації, питання про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю може бути винесене на розгляд загальних зборів акціонерів. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено менший строк у зв'язку з незастосовуванням вимог частини п'ятої цієї статті.

Відповідно до ст. 72 Закону України «Про акціонерні товариства» значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п.13.6 Статуту якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість перевищує сто мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня поточного року, рішення про надання згоди на вчинення Товариством правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, приймається Наглядовою Радою Товариства.

Проте, Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять, а Позивачем за зустрічним позовом в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності підстав визначення Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича та Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (заінтересованими) пов'язаними особами один до одного у контексті п.14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України й ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки останні не здійснюють контроль за господарською діяльністю один одного та не перебувають під спільним контролем інших осіб; фізичні особи, які є учасниками та керівниками юридичних осіб, не пов'язані між собою трудовими відносинами чи родинними стосунками; не мають вплив на господарську діяльність один одного; не отримують винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину; не беруть участь у правочині як представник або посередник.

За таких підстав, у зв'язку з тим, що Фізична особа - підприємець Сало Денис Володимирович та Приватне акціонерне товариство «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» не є заінтересованими особами у вчиненні правочину - укладенні Договору надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року, Суд приходить до висновку, що норми статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» не підлягають застосуванню у даному випадку, а тому прийняття рішення Наглядовою Радою Товариства на укладення спірного договору не вимагалось.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Позивачем за зустрічним позовом не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір надання рекламних послуг №EU-1-17 від 01.04.2017 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання Договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» до Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича про визнання Договору недійсним є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову залишаються за Позивачем за зустрічним позовом.

У відзиві на зустрічну позовну заяву Фізичною особою - підприємцем Салом Денисом Володимировичем визначено орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 30000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2021 року між адвокатом Бабаєвою О.О. (Адвокат) та Фізичною особою - підприємцем Салом Денисом Володимировичем (Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №05, за змістом якого Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу з питань захисту його прав і інтересів стосовно правовідносин Клієнта з Приватним акціонерним товариством «Енергополь-Україна» за договором № EU-1-17 надання рекламних послуг від 01.04.2107 р., в тому числі до та/або під час розгляду господарської справи в суді першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанції з прийняттям на себе процесуальних зобов'язань представника Клієнта, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання з обсязі та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.2. Договору правова допомога полягає у: правовому аналізі наданих Клієнтом Адвокату інформації, документів та матеріалів, що стосуються предмету даного Договору; надання усних та/або письмових консультацій, роз'яснень щодо правових питань, що стосуються його справи; при необхідності складення процесуальних документів, скарг запитів, звернень, клопотань, позовних заяв, відзивів тощо; виконання окремих доручень Клієнта, що стосується його справи; підготовці до розгляду справи в господарському суді всіх інстанцій, збір доказів тощо, представництві і захисті прав та інтересів Клієнта у господарському суді всіх інстанцій, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах та органах державного нагляду і контролю, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних витань в Україні.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано меморіальний ордер №PL892868 від 25.04.2021 р. на суму 3500 грн. 00 коп., Акт виконаних робіт №1 від 27.04.2021 р. на суму 3500 грн., детальний опис робіт виконаних адвокатом від 27.04.2021 р. (а.с.145-147)

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю ЛГ №000131.

Як вбачається з Акту виконаних робіт №1 від 27.04.2021 р., Виконавцем були надані послуги з підготовки та складання відзиву на зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» по справі №910/2836/21 (26.04.2021 р.) - 3500 грн.

Згідно з детальним описом робіт виконаних адвокатом від 27.04.2021 р. до Акту виконаних робіт №1 від 27.04.2021 р. Адвокат виконала роботи на суму 3500 грн.: вивчення матеріалів справи №910/2836/21, а саме: позовної заяви ФОП Сало Д.В. від 02.02.2021 р. до ПрАТ «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» про стягнення заборгованості у розмірі 122326 грн. 26 коп. та суми судових витрат у розмірі 2270 грн. 00 коп. з додатками, відзиву ПрАТ «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» на позовну заяву від 18.03.2021 р., зустрічної позовної заяви ПрАТ «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» до ФОП Сало Д.В. про визнання договору недійсним від 18.03.2021 р.; аналіз чинного законодавства та практики судів стосовно визнання недійсності правочинів; підготовка, оформлення відзиву на зустрічну позовну заяву ПрАТ «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА».

У відповіді на відзив на позовну заяву Позивачем за зустрічним позовом подані заперечення на заяву щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, в яких просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 50% до 1750 грн.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Разом з тим, Суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, Позивач за зустрічним позовом не надав, у зв'язку з чим, Суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому у зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову з Позивача за зустрічним позовом на користь Відповідача за зустрічним позовом підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОНДРАТЮКА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 20022334) на користь Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 113 000 (сто тринадцять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 4 226 (чотири тисячі двісті двадцять шість) грн. 62 (шістдесят дві) коп., інфляційні у розмірі 4 866 (чотири тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 30 (тридцять) коп. та судовий збір у розмірі 2 265 (дві тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 67 (шістдесят сім) коп.

3. В іншій частині первісного позову - відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» до Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича про визнання Договору недійсним - відмовити у повному обсязі.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ЕНЕРГОПОЛЬ-УКРАЇНА» (04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОНДРАТЮКА, будинок 1, Ідентифікаційний код юридичної особи 20022334) на користь Фізичної особи - підприємця Сала Дениса Володимировича ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.

6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 18 червня 2021 року.

Суддя О.В. Чинчин

Попередній документ

97852345

Наступний документ

97852347

Інформація про рішення:

№ рішення:	97852346
№ справи:	910/2836/21
Дата рішення:	09.06.2021
Дата публікації:	24.06.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (07.07.2021)
Дата надходження:	07.07.2021
Предмет позову:	стягнення заборгованості у розмірі 122 326,26 грн.