проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"22" червня 2021 р. Справа № 917/566/21
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,
за участю представників:
Харківської обласної прокуратури: прокурор Мурза О.В. - на підставі службового посвідчення від 16.04.2021 №063289;
інші учасники: не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу В.о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області,
на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 (суддя Тимощенко О.М.), постановлену в приміщенні Господарського суду Полтавської області в м. Полтаві,
у справі №917/566/21
за позовом: В.о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:
Комунального підприємства «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради, м. Полтава,
Полтавської міської ради, м. Полтава,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оллан»,м.Полтава
про стягнення 11122,24грн,
15.04.2021 В.о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради, Полтавської міської ради звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ «Оллан» про стягнення з ТОВ «Оллан» на користь ТОВ «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради 11122,24грн безпідставно збережених коштів.
В обґрунтуванням позовних вимог прокурор посилається на те, що між Комунальним підприємством «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради та ТОВ «Оллан» укладений договір від 01.05.2013 №Д161 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, однак після закінчення строку його дії ТОВ «Оллан» продовжує використовувати місця для розміщення зовнішньої реклами без правовстановлюючих документів та має фактичну заборгованість за користування цими місцями за період з 01.01.2020 по 31.01.2021; органом, до компетенції якого віднесені повноваження у спірних правовідносинах, є КП «Полтава-Сервіс» Полтавської міської ради, на яке покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у місті Полтаві та яке є стороною договору від 01.05.2013 №Д161; відповідно до п.п.1.3, 9.3 Статуту КП «Полтава-сервіс» засновником підприємства є Полтавська міська рада; доходи від надання в тимчасове користування місць розташування рекламних засобів після оподаткування розподіляються таким чином: 40% - до загального фонду місцевого бюджету Полтавської міської ради; 60% - КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради для реалізації програм органів місцевого самоврядування. Отже, зважаючи на відповідь КП «Полтава-сервіс», надану прокурору, про неможливість звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів, прокурор вважає правомірним його звернення з цим позовом в інтересах держави в особі Полтавської міської ради та КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 у справі №917/566/21 позовну заяву повернуто без розгляду (а.с.12-16).
Ухвала місцевого господарського суду з посиланням на статті 19, 131-1 Конституції України, статті 53, 174 ГПК України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», статтю 62 ГК України, статті 10, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» мотивована тим, що: спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору від 01.05.2013 №Д161; Полтавська міська рада не є стороною договору від 01.05.2013 №Д161; прокурор просить стягнути кошти за спірним договором на користь КП «Полтава-сервіс», а не на користь органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що визначення Полтавської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є помилковим. Також, суд зазначив, що пред'явлення прокурором позову в інтересах держави в особі КП «Полтава-сервіс», яке є стороною у спірних правовідносинах, однак не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, прямо заборонено частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, прокурор не обґрунтував наявність підстав для його звернення до суду в інтересах держави в особі комунального підприємства.
В.о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області з ухвалою місцевого господарського суду не погодився та 07.05.2021 звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 у справі №917/566/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що ГК України не визначено поняття «державна компанія» як окрема організаційно-правова форма господарювання; КП «Полтава-сервіс» засновано Полтавською міською радою і підпорядковане Управлінню адміністративних послуг Полтавської міської ради; майно підприємства є комунальною власністю, а отже, на думку скаржника, КП «Полтава-сервіс» не є державною компанією. Також вказує на те, що суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження у спірних правовідносинах, є КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради, на яке покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у місті Полтаві. Крім того, зазначає, що предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування відповідачем місцями, що перебувають у комунальній власності, що, на думку скаржника, свідчить про заподіяння відповідачем економічних збитків та шкоди територіальній громаді і порушує інтереси держави в цілому. Полтавська міська рада як отримувач бюджетних коштів та засновник комунального підприємства є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2021 для розгляду справи №917/566/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Здоровко Л.М., судді Мартюхіної Н.О.
22.06.2021 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неотримання ТОВ «Оллан» та його представником копії апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на те, що: по-перше, ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду відповідач отримав 16.06.2016, а отже мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, проте відповідне клопотання надіслав суду апеляційної інстанції лише 22.06.2021, тобто в день судового засідання; по-друге, апеляційна скарга з копіями додатків до неї надіслана скаржником відповідачеві на адресу, визначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.05.2021, про що свідчить опис вкладення у цінний лист та список згрупованих поштових відправлень, та отримана відповідачем 11.05.2021, що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» (а.с.59,60); по-третє, у вказаному клопотанні відповідачем висловлено свою правову позицію щодо апеляційної скарги та оскаржуваної ухвали. Вищевикладене в сукупності свідчить про необґрунтованість заявленого клопотання, обізнаність відповідача зі змістом апеляційної скарги та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 у справі №917/566/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивачі та відповідач належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, проте не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні.
Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце засідання суду, а також те, що явка сторін не була визнана судом обов'язковою та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників позивачів та відповідача за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши прокурора, перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, що становить 11122,24грн,
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 у справі №911/980/18 також зазначив, що про прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).
У пунктах 37-40, 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що компетентним суб'єктом щодо захисту інтересів держави є Комунальне підприємство «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради, на яке покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у місті Полтаві. Засновником цього підприємства є Полтавська міська рада, яка отримує 40% доходів від надання в тимчасове користування місць розташування рекламних засобів, які залишилися після оподаткування, а тому, на думку скаржника, Полтавська міська рада, як отримувач бюджетних коштів та засновник комунального підприємства також є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарський Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3 ГК України).
Частиною 1 статті 63 ГК України визначені види та організаційні форми підприємств, які можуть діяти в Україні, у тому числі комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Відповідно до статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Згідно з п.1.1 Статуту КП «Полтава-Сервіс» Полтавської міської ради підприємство засноване Полтавською міською радою на комунальній власності і підпорядковане Управлінню адміністративних послуг Полтавської міської ради (а.с.48-54).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління адміністративних послуг Полтавської міської ради є юридичною особою та, відповідно, КП «Полтава-Сервіс» підпорядковано саме цьому Управлінню.
У п.4.1 Статуту КП «Полтава-Сервіс» Полтавської міської ради зазначено, що підприємство набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банківських установах, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи та інші атрибути.
Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством України. Підприємство не несе відповідальність за зобов'язаннями держави, засновника та управління адміністративних послуг Полтавської міської ради. Відповідно до способу утворення підприємство є унітарним (п.п.4.2, 4.5 Статуту).
Згідно з п.п.5.1,5,2 Статуту майно підприємства становлять основні фонди, оборотні кошти, а також інші активи, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Полтави і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
У п.7.1 Статуту зазначено, що вищим органом управління є засновник (Полтавська міська рада), та визначені повноваження, які віднесені до виключної компетенції засновника.
Відповідно до п.п.7.2, 7.4 виконавчим органом підприємства є генеральний директор. Генеральний директор самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені до компетенції засновника. Генеральний директор: несе повну відповідальність за стан діяльності підприємства; діє без довіреності від імені підприємства, представляє його в усіх установах та організаціях; розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавства України; укладає договори, видає довіреності, відкриває в установах банків розрахункові та інші рахунки
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до прав учасника (засновника) юридичної особи.
З наведеного вище вбачається, що КП «Полтава-Сервіс» Полтавської міської ради є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо захисту прав та охоронюваних законом своїх інтересів у судовому порядку, зокрема, у випадку порушення інтересів при виконанні договору оренди, або використанні майна підприємства іншою юридичною особою без достатніх на те повноважень, а отже наділено правом звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Полтавська міська рада є засновником КП «Полтава-Сервіс», яка здійснює управління підприємством у межах повноважень, визначених Статутом підприємства.
А отже, зважаючи на те, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, у КП «Полтава-Сервіс» наявні всі можливості і засоби для звернення до суду за захистом свого порушеного права.
При цьому, КП «Полтава-Сервіс» не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. Тоді як в силу приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Як правильно зазначив місцевий господарський суд, прокуратура у позовній заяві просить стягнути безпідставно збережені кошти на користь КП «Полтава-сервіс» за користування місцями розміщення реклами, а не на користь Полтавської міської ради, що свідчить про те, що саме прокурором визначено порушення прав комунального підприємства (суб'єкта господарювання), а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, а також те, що відповідач використовував місця, які перебувають у комунальній власності на підставі договору від 01.05.2013 №Д161, укладеного між ним та КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради, строк дії якого, як зазначає прокурор, сплив, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про помилковість визначення прокурором у позові Полтавської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у справних правовідносинах.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради не є державною компанією, однак вказане твердження не наділяє прокурора правом на звернення з позовом в інтересах Комунального підприємства «Полтава-Сервіс», яке є юридичною особою і в силу приписів ГПК України наділено правом звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів за відсутністю доведення порушення інтересів держави.
Крім того, як правильно встановлено місцевим господарським судом, прокурор у позовній заяві просить стягнути заборгованість, яка виникла в період з 01.01.2020 по 31.01.2020, тобто строк, протягом якого КП «Полтава-сервіс» має можливість звернутись до суду за захистом порушеного права у межах позовної давності, становить більше двох років, що надає КП «Полтава-сервіс» можливість захистити свої права та охоронювані законом інтереси самостійно.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведення прокурором підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки прокурором не дотримано вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Також суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим твердження прокурора, що суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, є КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради, оскільки згідно приписів пункту 7 частини 1 статті 4 КАСУ суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Суд апеляційної інстанції зазначає, що комунальне підприємство не наділено владними управлінськими функціями, не здійснює у правовідносинах з юридичними особами публічно-владних управлінських функцій та не приймає жодних владно управлінських рішень, а тому не є суб'єктом владних повноважень в розумінні КАС України.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ст.91 ГПК України).
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що прокуратурою при зверненні з позовом до суду не зазначено причин неможливості здійснення КП «Полтава-сервіс» Полтавської міської ради захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, не наведено доказів того, що підприємство не бажає здійснювати захист своїх інтересів та звертатись до суду з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання прокурором визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, що у будь-якому випадку свідчить про відсутність підтвердження підстав для представництва інтересів держави у суді.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга В.о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області не підлягає задоволенню, ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 у справі №917/566/21 слід залишити без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст.276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Виконуючого обов'язки першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 у справі №917/566/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 23.06.2021.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя Н.О. Мартюхіна