Справа № 760/3125/17
2-5484/21
18 червня 2021 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Мельник Ю.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла, -
12.02.2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла, в задоволенні вимог якої за результатом судового розгляду рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03.07.2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14.11.2019 року, було відмовлено.
Постановою Верховного суду від 09.12.2020 року вказані судові рішення були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
У позовній заяві позивач посилається на те, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі договору дарування від 22.08.1996 року.
12.03.2001 року приватним нотаріусом КМНО Левицьким Р.В. було видана дублікат договору дарування від 22.08.1996 року у зв'язку з втратою оригіналу. Дублікат договору дарування від 22.08.1996 року було зареєстровано в Київському БТІ 19.12.2002 року на підставі законодавства, яке діяло на той час.
Зазначає, що відомості про право власності на квартиру були внесені 26.12.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником цієї квартири є позивач з цілою часткою.
Вказана квартира була подарована у 1996 році її батьком - ОСОБА_2 після розірвання 23.01.2001 року шлюбу між батьками позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , позивач залишилася проживати з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу було домовлено, що ОСОБА_2 може використовувати квартиру до досягнення повноліття їхньої спільної дитиною - ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що після досягнення повноліття вона зареєструвалася у квартирі, яка належить їй на праві власності. Згодом їй стало відомо, що в квартирі проживає ОСОБА_2 зі своєю дружиною ОСОБА_3 та з двома малолітніми дітьми, що, на думку позивача, перешкоджає їй реально користуватися своїм майном, а саме: проживати та повноцінно використовувати у своїх інтересах. При цьому, будь-яких договорів, які надають право відповідачу на проживання у квартирі з його дружиною та дітьми, відсутні.
Починаючи з початку 2016 року в усній формі позивач та її мати зверталися до відповідача з проханням звільнити згадану вище квартиру, на що останній заявив про те, що виконає його до 31.10.2016 року залишить, однак порушив своє усне зобов'язання щодо звільнення спірної квартири.
Крім того, комунальні платежі за квартиру за період 2014-2016 роки оплачувалися позивачем, а до 2014 року її матір'ю.
Також посилалася на те, що відповідно до Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.02.2017 року № 80401833, ОСОБА_2 володіє домоволодінням за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.02.2017 № 80402802, ОСОБА_3 володіє: квартирою за адресою: АДРЕСА_4 , та домоволодінням за адресою: АДРЕСА_5 .
Враховуючи викладене, просить задовольнити позов.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21.01.2021 року прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18.06.2021 року в задоволені клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження в даній справі відмовлено.
Оскільки розгляд справи відбувається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, учасники справи не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що у власності позивача перебувала у власності квартира АДРЕСА_6 на підставі договору дарування від 22.08.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Левицьким Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3540.
12.03.2001 року приватним нотаріусом КМНО Левицьким Р.В. було видана дублікат договору дарування від 22.08.1996 року замість втраченого. Дублікат договору дарування від 22.08.1996 року було зареєстровано в Київському БТІ 19.12.2002 року.
Позивач просить виселити з вказаної квартири свого батька - ОСОБА_2 , який там проживає разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 та з двома малолітніми дітьми, оскільки їх проживання перешкоджає їй реально користуватися своїм майном, а саме: проживати та повноцінно використовувати у своїх інтересах.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Положеннями ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Наведе свідчить про те, що лише власник житла, має право на реалізацію свого права власності.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, згідно з даними інформаційної довідки № 243416744 від 08.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_6 , 25.11.2020 року зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Косенко О.О., зареєстрованим в реєстрі за № 3127.
Таким чином, колишній власник житла - ОСОБА_1 втратила право власності та відповідно право користування та розпорядження жилим приміщенням, а, отже, у неї відсутні правові підстави, які викладені в поданій позовній заяві, щодо виселення відповідачів з вказаної квартири.
З огляду на наведене, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 317, 319, 391 ЦК України, ЖК УРСР, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_8 ) про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляцій скаргу подано не було.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: