Справа № 755/9099/21
"16" червня 2021 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Іваніна Ю.В., при секретарі судових засідань Ющенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, матеріали адміністративної справи, які надійшли з Дніпровського УП ГУНП в м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст.44-3 КУпАП, -
До Дніпровського районного суду м.Києва надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення зі складеним протоколом відносно ОСОБА_1 за ст.44-3 КУпАП.
Як вбачається з протоколу, серії ГП №535480 від 20.04.2021 року, «20.04.2021, о 09-30 годині, за адресою: м. Київ, бул.Перова, 48, ОСОБА_1 , керуючи автобусом «Атаман А-092н6» номерний знак НОМЕР_1 , здійснюючи регулярні перевезення на маршруті №511, перевозив пасажирів в кількості 6 чоловік, які не мали спеціальної перепустки, чим порушив вимоги п.2 пп.2 протоколу КМДА №34 від 01.04.2021 року».
У судове засідання особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи, згідно положень ст.ст.268, 277-2 КУпАП, не з'явилася, подавши клопотання про розгляд без його участі.
Також до суду надійшло письмове пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , в якому зазначається, що протокол складено безпідставно і в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки при посадці до маршрутного таксі всі пасажири пред'являли спеціальні перепустки, а коли працівники поліції зупинили автобус та почали перевіряти перепустки, пасажири почали обурюватися та вийшли з автобусу, відмовившись пред'явити перепустки. На підставі цього був складений протокол.
Враховуючи викладене, просить суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вивчивши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Диспозицією ч.1 ст.44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Відповідно до вимог ч.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.245 КУпАП одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
На підставі ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями ст.252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Вказана норма є бланкетною, а тому при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за цією статтею обов'язковим є посилання на спеціальні норми законодавства зі вказівкою на статтю, пункт (підпункт), що підлягає застосуванню, зокрема в даному випадку Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», інші акти законодавства, а також рішення КМУ чи органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Відповідно до постанови КМУ від 11.03.2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»(в редакції від02.04.2020року) встановлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин із введенням з 06 квітня 2020 року ряду обмежень, передбачених у п.2, у тому числі (п.п.9) заборонено регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньо обласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезення: легковими автомобілями; службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами працівників підприємств, закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров'я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв'язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, об'єктів критичної інфраструктури, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб і виключно за маршрутами руху, погодженими з органами Національної поліції, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів; працівників закладів та установ незалежно від форми власності, які забезпечують охорону здоров'я, продовольче забезпечення, урядування та надання найважливіших державних послуг, енергозабезпечення, водозабезпечення, зв'язок та комунікації, фінансові та банківські послуги, функціонування інфраструктури транспортного забезпечення, сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту, об'єктів критичної інфраструктури, які мають безперервний промисловий цикл, за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Положеннями статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, відповідно до п. 2-3 Розділу Х Прикінцевих положень Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами, внесеними Постановою КМУ №255 від 02.04.2020) установлено з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на всій території України карантин.
На виконання вказаної Постанови Кабінету Міністрів України, 01 квітня 2021 року головою Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради були прийняті у тому числі наступні рішення:
«Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунальному підприємству «Київський метрополітен», комунальному підприємству «Київпастранс», комунальному підприємству «Комунальна служба перевезень», керівникам приватних компаній, які обслуговують міські маршрути, з 00 год. 00 хв. 05.04.2021 до 16.04.2021 забезпечити:
2.1. переведення роботи громадського транспорту у режим спеціальних перевезень;
2.2. перевезення осіб, які мають відповідні спеціальні перепустки, посвідчення особи та засоби індивідуального захисту;».
Вказане рішення оформлено протоколом позачергового засідання №29 від 01 квітня 2021 року.
Із аналізу вказаних підзаконних актів та рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих на їх виконання, встановлено, що дійсно у зв'язку з введенням в Україні карантину та його продовженням за рішенням Уряду було прийнято обмеження у здійсненні регулярних пасажирських перевезень на міських маршрутах автомобільними транспортними засобами, які здійснюють суб'єкти господарювання із покладенням саме на таких суб'єктів господарювання обов'язку забезпечувати перевезення пасажирів за умови наявності у останніх спеціальних перепусток, виданих на час карантину, за умови забезпечення засобами індивідуального захисту, та в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб і виключно за маршрутами руху, погодженими з органами Національної поліції.
Таким чином, склад адміністративного правопорушення, передбачений ст.44-3 КУпАП, з урахуванням бланкетної норми, визначає спеціального суб'єкта господарювання.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Суду не надано доказів, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, та саме здійснював пасажирські перевезення на маршрутному таксі №511 (реєстраційні документи на транспортний засіб, схему маршруту).
Як на докази вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, працівник поліції послався на протокол про адміністративне правопорушення.
З протоколу про адміністративне правопорушення, серії ГП №535480 від 20.04.2021 року, «20.04.2021, о 09-30 годині, за адресою: м. Київ, бул.Перова, 48, ОСОБА_1 , керуючи автобусом «Атаман А-092н6» номерний знак НОМЕР_1 , здійснюючи регулярні перевезення на маршруті №511, перевозив пасажирів в кількості 6 чоловік, які не мали спеціальної перепустки, чим порушив вимоги п.2 пп.2 протоколу КМДА №34 від 01.04.2021 року».
Разом з тим, в протоколі не зазначена частина статті 44-3 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали не містять усіх необхідних відомостей, які б підтверджували те, що ОСОБА_1 є взагалі водієм даного автобусу та здійснює перевезення пасажирів.
Окрім цього, суду був наданий лише протокол про адміністративне правопорушення. В матеріалах справи відсутні пояснення осіб, які перебували в автобусі без спеціальної перепустки та перевезення яких здійснював ОСОБА_1 , не встановлені особи пасажирів, які фактично перебували в транспорті без спеціальної перепустки; не було залучено свідків, які б могли б підтвердити факт вчинення адміністративного правопорушення.
До того ж, відеофіксація не підтверджує того факту, що пасажири перебували без перепусток, а тільки засвідчує відмову пасажирами надати перепустки.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення за таких обставин не є єдиним й беззаперечним доказом вини особи, обґрунтування вини не може бути сформовано лише на одних даних сприйняття працівників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без врахування інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
Разом з тим, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення зі складеним протоколом відносно ОСОБА_1 за ст.44-3 КУпАП, не міститься будь-яких інших доказів.
До того ж, посилання в протоколі на п.2 пп.2 протоколу КМДА №34 від 01.04.2021 року є загальним, оскільки вказана норма рішення Уряду не містить в собі жодних посилань на обов'язок перевірки спеціальних перепусток у пасажирів саме водієм автомобільного транспортного засобу, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах.
При цьому, судом встановлено, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не здійснює господарську діяльність та не зареєстрований відповідно до закону як фізична особа-підприємець, а відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення є водієм. Однак працівником поліції навіть не встановлено ЄРДР юридичної особи та чи зареєстрована у встановленому законом порядку як суб'єкт господарювання юридична особа з організаційно-правовою формою «приватне підприємство», хто є його засновником, відомості з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто не надано жодних належних та допустимих доказів суду щодо винни особи, у тому числі, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу, який перевозить пасажирів.
У протоколі про адміністративне правопорушення від 20 квітня 2021 року відсутні необхідні відомості, які б підтверджували як подію, так і склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
Таким чином, судом в ході розгляду справи встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, оскільки він не є суб'єктом тих дій, які викладені у протоколі і за вчинення яких наступає відповідальність, передбачена ст.44-3 КУпАП.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини наголошує, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчинені певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вказано у справах «Малофеева проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Враховуючи викладене, дослідивши усі наявні у справі докази, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, оцінивши надані особою, що притягується до адміністративної відповідальності, пояснення, суддя приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки обставини скоєння адміністративного правопорушення, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджені у судовому засіданні жодним доказом.
Таким чином, суддя приходить до висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, не знайшов підтвердження в судовому засіданні, що зумовлює закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності складу адміністративного правопорушення.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.1, 7, 9, 44-3, 245, 247, 251-252, 280, 283-285 КУпАП,
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.44-3 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або прокурором протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді арешту, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.185-3 КУпАП.
Строк пред'явлення постанови до виконання - три місяці з дня винесення.
Суддя Дніпровського районного суду
м. Києва Ю.В. Іваніна