Справа № 947/9817/20
Провадження № 2/947/437/21
17.06.2021 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_2 про компенсацію здійснених витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи в порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України у цивільній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги,
В провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа за позовом №947/9817/20 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
За наслідком розгляду вказаної справи, 25.05.2021 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України.
04.06.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 про компенсацію здійснених витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи в порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України, в якій представник відповідача просить суд стягнути з позивача у відшкодування витрат на правничу допомогу - 6500,00 грн., з посиланням на те, що сторона позивача під час розгляду справи недобросовісно виконувала покладені на неї процесуальні обов'язки, за наслідком чого наявні підстави для компенсації судових витрат.
В судовому засіданні відповідач підтримав вказану заяву та просила суд її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вказаного клопотання, з посиланням на необґрунтованість і завищення нарахованої вартості наданих відповідачеві послуг з правничої допомоги, а також вважала, що відповідач не був позбавлений отримати безкоштовну правничу допомогу.
Заслухавши посилання сторін по справі, дослідивши подану до суду заяву та матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
За приписами статей 133, 137 ЦПК України, - витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 142 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч.5). У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Частиною 9 статті 141 ЦПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Дослідивши матеріалів справи, судом встановлено, що в діях відповідача ОСОБА_2 відсутні дії під час розгляду справи, які визначені ч.9 статтею 141 ЦПК України.
Стосовно наявності ознак необґрунтованих дій сторони позивача під час розгляду справи, суд зазначає наступне.
27.04.2020 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в сумі 35414 гривень 67 копійок та витрати по сплаті судового збору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 19.05.2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.
За наслідком розгляду вказаної справи, 14 вересня 2020 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено заочне рішення яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Військової частини НОМЕР_1 заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 грудня 2015 року по 19 березня 2020 року у розмірі 35414 гривень 67 копійок, а також стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 2102 гривні.
В матеріалах цивільної справи №947/9817/20 наявне письмове поштове повідомлення про вручення ОСОБА_2 копії вказаного рішення суду 07.10.2020 року.
19.10.2020 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2020 року по цивільній справі №947/9817/20.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21.10.2020 року прийнято вказану заяву до розгляду та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Заявник в судовому засіданні 23.12.2020 року заяву підтримав та просив суд задовольнити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
За наслідком розгляду вказаної заяви, 23.12.2020 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою заяву ОСОБА_2 задоволено. Скасовано заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 14 вересня 2020 року по цивільній справі №947/9817/20. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження, признаечно дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі на 04 лютого 2021 року о 09 годині 00 хвилин.
11.01.2021 року ОСОБА_2 , надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заявив вимогу про компенсації витрат на правничу допомогу.
В судовому засіданні 04.02.2021 року представник позивача клопотав про відкладення судового засідання для надання часу на підготовку відповіді на відзив, за наслідком чого судом було відкладено судове засідання на 04.03.2021 року.
04.03.2021 року у судове засідання представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце проведення судового засідання, яка узгоджувалась з ним особисто в минулому судовому засіданні, не з'явився, без повідомлення причин не з'явлення, за наслідком чого судове засідання було відкладено на 12.04.2021 року.
12.04.2021 року у судове засідання представник позивача не з'явився, однак надав до суду заяву про відкладення судового засідання, що підтверджує його обізнаність про дату, час і місце його проведення, з підстав хвороби, докази на підтвердження чого зобов'язався надати в наступне судове засідання. У зв'язку з чим, судове засідання було відкладено на 05.05.2021 року.
Судове засідання призначене на 05.05.2021 року було перепризначено на іншу дату, а саме 25 травня 2021 року, у зв'язку з перебуванням головуючого у відпустці, що підтверджується довідкою від 05.05.2021 року.
25.05.2021 року у судове засідання представник позивача не з'явився, однак про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, докази на підтвердження неявки до судового засідання 12.04.2021 року до суду не надав.
З урахуванням того, що позивач та його представники вдруге поспіль не з'явились до судового засідання, без поважних причин, про дату, час і місце проведення якого були належним чином повідомленими, обізнаними, не подавши заяви про розгляд справи за їх відсутності, у відповідності до норм Цивільного Процесуального Кодексу України, Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, судом 25.05.2021 року було постановлено ухвалу, якою позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, залишено без розгляду.
На думку суду, такі дії свідчать про байдужість до руху справи, можливу не актуальність вирішення позовних вимог, за наслідком втрати інтересу позивачем до підтримання заявлених вимог за наслідком скасування заочного рішення суду, а також нехтування процесуальними правами і обов'язками, в частині: виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; виконання процесуальних дій у встановлені законом або судом строки.
Суд дійшов висновку, що вищевказані дії сторони позивача свідчать про наявність зловживання наданими процесуальними правами під час розгляду справи №947/9817/20, що позбавляло суд постановити рішення по суті заявлених вимог.
За наслідком чого, суд вважає, що відповідач набув права на компенсацію понесених витрат на правничу допомогу з позивача в цій справі, що в свою чергу не оспорювалось представником позивача під час судового засідання.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Як вбачається з ухвали від 25.05.2021 р., суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, а саме щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України передбачено, що, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, суд вважає можливим вирішити питання щодо судових витрат.
Стосовно обґрунтованості розміру витрат понесених на правничу допомогу, заявлених відповідачем до компенсації з позивача, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, - розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво ОСОБА_2 здійснювалось під час розгляду цієї справи адвокатом Сабліною Юлією Сергіївною, повноваження якої підтверджуються ордером серії ОД №546289 від 08.01.2021 року на підставі договору про надання правової допомоги за №26/20 від 25.12.2020 року.
Відповідно до акту №1 прийому-передачі наданих послуг від 25.12.2020 року до договору №26/20 від 25.12.2020 року, підготовка відзиву на позовну заяву у справі склала 3500,00 грн.
Відповідно до наданого акту №2 прийому-передачі наданих послуг від 02.06.2021 року до договору №26/20 від 25.12.2020 року, представництво ОСОБА_2 в судових засіданнях 04.02.2021 року, 04.03.2021 року, 25.05.2021 року склало 3000,00 грн.
Саме у розмірі 6500,00 грн., понесених на правничу допомогу, відповідачем заявлено до відшкодування у відзиві на позовну заяву.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, суд зазначає, що представник позивача заперечував проти заявленого до відшкодування розміру витрат на правничу допомогу, однак не надав жодного обґрунтованого пояснення та доказу, в чому полягає їх не співмірність.
Досліджуючи подані відповідачем докази на понесені витрати на правничу допомогу, судом встановлено, що останнім безпідставно нараховано понесені витрати в сумі 1000,00 грн. за участь представника в судовому засіданні 04.03.2021 року, оскільки останній не з'явився до засідання, що підтверджується протоколом судового засіданні від 04.03.2021 року.
В іншій частині понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 5500,00 грн., суд вважає, що вищезазначені докази подані відповідачем по справі є достатніми та підтверджують прийняттям ОСОБА_2 наданих послуг.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Ст. 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно із положенням ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, визначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. А у рішенні Європейського суду у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За таких обставин, враховуючи складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, час розгляду справи, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених відповідачем вимог та про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 гривень.
У зв'язку з чим, судом постановляється додаткове рішення щодо стягнення судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. 81, 133, 134, 137, 141, 142, 257, 258, 264, 270, 352, 354 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_2 про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.
Постановити додаткове рішення по справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_2 про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено - 23.06.2021 року.
Головуючий Калініченко Л. В.