Справа № 686/1364/21
Провадження № 22-ц/4820/975/21
22 червня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Купельського А.В. (суддя-доповідач),
Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання: Філіпчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2021 року (суддя Чевилюк З.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, в особі Верховного Суду про відшкодування шкоди,
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави, в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди, завданої йому невиконанням рішення суду у справі № 2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень і відмовою Хмельницького окружного адміністративного суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати подати звіт про виконання судового рішення в період з 22 грудня 2020 року по 18 січня 2021 року.
На обґрунтування своїх вимог вказав, що завдана йому моральна шкода, полягає у моральних стражданнях та переживаннях, які він переніс під час тривалого очікування на виконання рішення суду та повернення його приватної власності у вигляді паспортної книжечки, розчарування в системі органів державної влади держави Україна, які не в змозі виконати рішення суду, додаткове психологічне напруження, яке виникло у нього внаслідок правової невизначеності, що викликало в нього почуття душевного болю. Активне невиконання рішення суду викликало у нього почуття тривоги, страху і занепокоєння за своє психологічне здоров'я та часткову втрату стресостійкості. Раптове хвилювання і душевні страждання під час спілкування з посадовими і службовими особами державної влади, які з винятковим цинізмом насміхалися над ним шляхом надання обіцянок виконати рішення через сто років, викликали високий рівень емоційної напруги, а відчуття образи та приниженої гідності змусило його витрачати свій дорогоцінний час з його безцінного життя задля поновлення своїх прав. Крім цього, він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а необхідність поновлення своїх прав змусила його вживати додаткових заходів для їх захисту в суді, що він сприймає, як зверхнє ставлення до нього як до людини, а підтримання стану хронічного стресу призвело до його передчасного старіння. Внаслідок невиконання рішення судів порушено його наступні права: конституційне право споживача на доброякісну послугу від органів державної влади Україна в частині правомірності та добросовісності; право приватної власності на паспортну книжечку, яка є його власністю, право правомірного очікування на справедливий суд та відшкодування витрат, які були понесені ним на відновлення порушених прав, право на справедливий суд, право на судовий захист. Просить стягнути з відповідача на його користь сімнадцять мільярдів гривень моральної шкоди.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2021 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди у розмірі сімнадцять мільярдів гривень, завданої невиконанням рішення суду у справі №2270/14181/11 у формі активної незаконної бездіяльності, незаконних дій та рішень і відмовою Хмельницького окружного адміністративного суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати подати звіт про виконання судового рішення в період з 22 грудня 2020 року по 18 січня 2021 року включно.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що внаслідок неправомірних дій Держави України, в особі Верховного Суду йому завдано моральної шкоди.
Вказує, що суд зробив неправильні висновки з установлених обставин, не застосував норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
У відзиві на апеляційну скаргу Верховний Суд просить рішення суду залишити без зміни, апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання сторони не з'явились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином.
У відповідності до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання не здійснювалось.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, 14.11.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Хмельницького міського відділу УМВС в Хмельницькій області, управління державної казначейської служби України у м. Хмельницькому про зобов'язання вчинення дій та стягнення моральної шкоди.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.11.2011 року у справі №2270/14181/11, яка залишена в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012 року, адміністративний позов було задоволено частково та зобов'язано Хмельницький відділ УМВС України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки та відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року визначено, що паспорт повинен був знаходитьсь на момент винесення рішення по справі у відповідача, оскільки останнього було зобов'язано видати позивачу паспорт, виданий Хмельницьким УМВС України в Хмельницькій області 27.07.1999 року, а не новий.
Рішення суду у справі №2270/14181/11 набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню.
На підставі цього рішення 11 червня 2012 року суд видав виконавчий лист №2270/14181/11, який перебував у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області на виконанні (виконавче провадження №33223826).
Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 05 жовтня 2012 року замінив у виконавчому проваджені №33223826 боржника Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на Управління.
Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Вищезазначені факти підтверджені Постановою Хмельницького апеляційного суду від 5 квітня 2021 року у справі №686/24767/20, де позивачем виступав ОСОБА_1 , а тому в порядку ст.82 ЦПК є доведеними в даному процесі.
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не зазначено, в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність Держави Україна в особі Верховного Суду при невиконанні рішення суду у справі №2270/14181/11 в період з 22 грудня 2020 року по 18 січня 2021 року. Крім того, суд також вважає безпідставними вимоги позивача, які стосуються відшкодування позивачеві моральної шкоди за відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення адміністративного суду, оскільки в разі незгоди з такими судовими рішеннями позивач має право на їх оскарження в апеляційному і касаційному порядку, а не на стягнення за них моральної шкоди.
З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд.
Так, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції України).
З огляду на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, що висловлені в постанові від 25 березня 2020 року по справі № 641/8857/17 держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц) зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до вимог ст. 23 ч. ч. 1 та 2 п. 2 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до вимог ст. 23 ч. 3 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Із положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України слідує, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Аналізуючи зазначені норми права, наявні підстави для висновку, що в зазначених правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. І до його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.
При цьому, саме на потерпілого покладається обов'язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. Відповідач же повинен довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За ст. 82 ЦПК, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Правова оцінка, надану судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України, у цьому виді зобов'язань необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв'язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.
Належних та допустимих доказів щодо іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення державного органу позивачем не надано, судом не встановлено.
Зважаючи на зазначене, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є правильним.
Сам по собі факт прийняття адміністративним судом процесуального рішення щодо залишення заяви заявника без розгляду, чи без задоволення, не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав про її відшкодування.
Посилання ОСОБА_1 на незаконність дій та відмову Хмельницького окружного адміністративного суду встановити судовий контроль за виконання рішення суду не є належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд ухвалив незаконне рішення, є помилковими.
Висновки суду першої інстанції відповідають установленим обставинам справи та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, на які ОСОБА_1 вказує в апеляційній скарзі.
Крім того, відповідно до ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти цивільного права.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст.170 ЦК України).
За змістом ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок ухвалення судом незаконного рішення відшкодовується державою в повному обсязі.
Згідно зі ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Із положень ч. 4 ст. 58 ЦПК України слідує, що держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя може бути лише держава. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Відповідно до положень розділу VІІІ «Правосуддя» Конституції України та Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовами про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, в тому числі внаслідок ухвалення неправильного судового рішення.
За таких обставин ОСОБА_1 безпідставно відніс Суд до учасників справи як представника відповідача - Держави України.
Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне судове рішення складено 23 червня 2021 року.
Судді А.В. Купельський
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк