Справа № 607/7835/20Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А.
Провадження № 22-ц/817/445/21 Доповідач - Сташків Б.І.
14 червня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,
за участю секретаря - Сович Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №607/7835/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2020 року, ухваленого суддею Коротич І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
У травні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що 26 квітня 2019 року ОСОБА_2 було надано у борг 4000,00 доларів США ОСОБА_1 , про що свідчить укладена між нами розписка від 26 квітня 2019 року. Зазначав, що відповідно до даної розписки відповідач ОСОБА_1 зобов'язувався повернути вказані кошти до 31 грудня 2019 року.
Зазначав, що після отримання грошових коштів та по сьогоднішній день, відповідачем кошти не повернуто та будь-які засоби зв'язку чи фактичне місце перебування ОСОБА_1 не відомі. Вказував, що йому відомо лише, що відповідач працює в місті Тернопіль на посаді директора ТОВ «Грізлі Аутсорсінг Інкорпорейтед».
Позивач зазначав, що факт отримання грошових коштів підтверджено розпискою відповідача від 26 квітня 2019 року. Вказував, що відповідач ОСОБА_1 в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання не виконав та не повернув позивачу ОСОБА_2 позичені грошові кошти у встановлений строк. Таким чином вважає,що діями відповідача порушено його права, які підлягають захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу.
Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 заборгованість(борг) у сумі 4000,00 (чотири тисячі) доларів США, що еквівалентно 107 278 (сто сім тисяч двісті сімдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок, судовий збір по справі та витрати на оплату правової допомоги в сумі 7000,00 (сім тисяч) гривень.
Заочним рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість у сумі 4000,00 (чотири тисячі) доларів США, що еквівалентно станом на 27 листопада 2020 року - 113 760 (сто тринадцять тисяч сімсот шістдесят) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір в розмірі 1072 гривень 78 копійок.
В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2020 року, ухваленого суддею Коротич І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.
Не погодившись із заочним рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2020 року від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.
Зокрема вказує, що надана позивачем на підтвердження укладення договору позики розписка, на яку послався суд першої інстанції, не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки з її змісту вбачається відсутність фіксації факту передачі грошових коштів від позивача йому, в якості позики із зобов'язанням їх повернення, а розписка на підтвердження того, що він отримав фактично грошові кошти в сумі 4000 дол. США саме 26.04.2019 року (наприклад в присутності свідків) взагалі відсутня.
Також зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_2 просив суд стягнути 107278,40 грн., однак в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції порушуючи вимоги процесуального закону, вийшов за межі позовних вимог та стягнув з нього суму в розмірі 112760 грн.
На апеляційну скаргу поступив відзив від представника ОСОБА_2 адвоката Недокуса В.І., у якому сторона позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Зокрема вказує, що факт отримання грошових коштів підтверджено розпискою відповідача від 24 квітня 2019 року, а про факт не повернення грошових коштів свідчить те, що на момент звернення до суду розписка знаходиться у позивача.
Таким чином, сторона позивача підтримує висновками суду першої інстанції, що діями відповідача порушено права позивача, які підлягають захисту, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу.
У судове засіданні не з'явилися учасники судового процесу, однак про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Недокус В.І. поступило клопотання про здійснення розгляду справи, за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що згідно розписки від 26 квітня 2019 року, ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 4000,00 (чотири тисячі) доларів США, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2019 року, в чому і розписався.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що за договором позики від 26 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_1 борг позивачу ОСОБА_2 не повернув. Сума боргу за договором позики становить - 4 000 (чотири тисячі) доларів США. А тому, суд прийшов до висновку про наявність спірних правовідносин між сторонами, які відносяться до договірних зобов'язань, зокрема, позики, встановив, що права позивача відповідачем порушені, оскільки відповідач не виконав умови договору, щодо повернення позики, тому права позивача підлягають захисту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам Закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
В силу ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79 цс 14 зазначено, що відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
В силу ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З урахуванням встановленого та положень вказаних правових норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, яка складається з основної суми боргу у розмірі 4000 дол.США.
Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що долучена до справи розписка не підтверджує факт укладання між сторонами договору позики так як з її змісту вбачається відсутність фіксації факту передачі грошових коштів від позивача відповідачеві, колегія суддів визнає безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та наявними доказами у справі.
При цьому, колегія суддів виходить зі змісту розписки про отримання грошей, у якій ОСОБА_1 власноручно зазначив, що позичає в ОСОБА_2 кошти в сумі 4000 дол.США, які зобов'язується повернути до 31 грудня 2019 року(а.с.12).
Положеннями ст.204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину та зазначено,що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч.1 ст.626, ст.627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано (постанова Верховного Суду від 15.04.2019 р. у справі № 308/4387/15-ц).
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що права позивача ОСОБА_2 порушені, у зв'язку із не виконанням ОСОБА_1 умов договору позики від 26 квітня 2019 року та не повернення боргу у розмір 4 000 (чотири тисячі) доларів США позивачу є обґрунтованими і такими, що підтверджується матеріалами справи.
Разом з тим, при постановленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції в резолютивній частині зазначено еквівалент стягуваної суми до гривні, станом на день винесення рішення, що не відповідає вимогам закону та правозастосовчій практиці Верховного Суду.
У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц . Верховний Суд зазначив, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Таким чином, при визначенні зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню.
Велика Палата Верховного Суду в справі № 761/12665/14-ц вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Дана правова позиція також підтримується Великою Палатою Верховного Суду від16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц .
Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у сумі 4000 дол.США, що еквівалентно станом на 27 листопада 2020 року - 113760 грн. При цьому, у розписці від 26 квітня 2019 року сторони не погоджували виконання зобов'язання у гривневому еквіваленті. (а.с.12).
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи по суті позовних вимог та правильно надана їм юридична оцінка, однак колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, виключивши з резолютивної частини рішення: «що еквівалентно станом на 27 листопада 2020 року - 113760 (сто тринадцять тисяч сімсот шістдесят) гривень». В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст. ст.367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 27 листопада 2020 року - змінити, виключивши з резолютивної частини рішення: «що еквівалентно станом на 27 листопада 2020 року - 113760 (сто тринадцять тисяч сімсот шістдесят) гривень».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: Сташків Б.І.
Хома М.В.
Судді: Щавурська Н.Б.