22 червня 2021 року м.Суми
Справа №587/1992/20
Номер провадження 22-ц/816/973/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Сумського районного суду Сумської області від 15 квітня 2021 року та додаткове рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 травня 2021 року, постановлені у складі судді Черних О.М., у приміщенні Сумського районного суду Сумської області, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позов мотивує тим, що 15 липня 2016 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, однак з травня 2012 року вони спільно проживали та вели спільне господарство.
Зазначає, що під час спільного проживання ними придбано нерухомість та декілька автомобілів.
У провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми перебуває цивільна справа про поділ майна між ними.
Вказує, що ОСОБА_2 без її згоди було відчужено автомобіль BMW 525, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який був придбаний під час їх шлюбу.
Посилаючись на вказані обставини, просить визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу марки BMW 525, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який був відчужений ОСОБА_2 01 серпня 2020 року за договором купівлі-продажу від 01 серпня 2020 року №5946/2020/2131747, укладеного в територіальному сервісному центрі МВС в Сумській області, недійсним у порядку ст.ст.203, 215 ЦК України у зв'язку з недодержанням положень передбачених ст. 65 СК України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.
Сумський районний суд Сумської області рішенням від 15 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав правочин купівлі-продажу транспортного засобу марки BMW 525, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був відчужений ОСОБА_2 01 серпня 2020 року за договором купівлі-продажу від 01 серпня 2020 року №5946/2020/2131747, укладеного в територіальному сервісному центрі МВС в Сумській області - недійсним у порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України у зв'язку з недодержанням положень передбачених ст. 65 СК України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1850 грн.
Сумський районний суд Сумської області додатковим рішенням від 05 травня 2021 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7500 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову та стягненні витрат на правову допомогу відмовити.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, просила застосувати наслідки передбачені ст. 216 ЦК України, проте у позовній заяві не зазначено, які саме наслідки необхідно застосувати.
Вказує, що судом безпідставно відмовлено йому у призначенні судової авто-товарозначої експертизи і він був позбавлений можливості довести, що автомобіль HYUNDAI TUCSON 2005 року випуску, був значно дорожчий ніж автомобіль BMW 525, 2001 року випуску, який, відповідно, придбавався за його особисті кошти. Отже вважає, що він не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим він мав право укладати договір купівлі-продажу без згоди позивачки.
Зазначає, що у позовній заяві не вказано попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на надання правничої допомоги, які позивачка понесла або які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, а тому у стягненні таких витрат необхідно відмовити.
Крім того вважає, що суд безпідставно стягнув з нього на користь позивачки судовий збір у розмірі 1850 грн, оскільки за вимогу немайнового характеру повинен сплачуватися судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп., а переплачена сума не повинна стягуватися зі сторони по справі.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника адвоката Сергеєвої С.А., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника позивачки адвоката Толмачої В.М., яка заперечує проти доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу вчинений всупереч вимогам закону, а саме автомобіль відчужений ОСОБА_2 без відома та згоди позивачки, що в силу вимог статей 65 СК України, 203, 215 ЦК України є підставою для визнання спірної угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процессуального права.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 15 липня 2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб ( а. с. 9).
Перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №5946/2018/851731 від 07 березня 2018 року, придбав автомобіль марки BMW 525, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а. с. 97-98).
За договором купівлі-продажу транспортного засобу №5946/2020/2131747 від 01 серпня 2020 року, ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 автомобіль марки BMW 525, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а. с. 44).
Згідно інформації територіального сервісного центру МВС №5946 від 06 листопада 2020 року №31/18-5946-1324 за ОСОБА_2 07 березня 2018 року зареєстровано автомобіль марки BMW 525, 2001 року випуску. 01 серпня 2020 даний транспортний засіб перереєстровано на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ №5946 РСЦ ГСЦ МВС в Сумській області. Згода дружини на продаж автомобіля BMW 525 у матеріалах облікової справи ЄДР МВС відсутня (а. с. 63).
За поясненнями відповідача в лютому 2021 року шлюб між ним та позивачкою розірвано рішенням суду.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України ).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
За приписами ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.
Відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Отже, відсутність згоди одного із співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України.
Судом встановлено, що автомобіль марки BMW 525, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який був придбаний ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_1 , без згоди останньої відчужений відповідачем ОСОБА_3 . Оспорюваний правочин виходить за межі дрібних побутових. Ту обставину, що спірний автомобіль було ним відчужено своєму знайомому ОСОБА_3 без згоди позивачки, відповідач визнає та не заперечує.
Враховуючи, що правочин щодо відчуження автомобіля марки BMW 525, 2001 року випуску, виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність згоди ОСОБА_1 на укладення спірного договору купівлі-продажу транспортного засобу, є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до частини 3 статті 65 СК України, статей 203, 215 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 міг укладати договір купівлі-продажу транспортного засобу без згоди позивачки, так як автомобіль придбаний ним за особисті кошти.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Відповідачем не надано суду належних та достовірних доказів на спростування спільності спірного майна. Наданий ним апеляційному суду висновок експертного дослідження щодо ринкової вартості автомобіля марки «HYUNDAI TUCSON» 2005 року випуску, на дату його продажу, який придбаний відповідачем до укладення шлюбу з позивачкою, та щодо ринкової вартості спірного автомобіля BMW 525, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , вказану обставину не доводить, оскільки автомобіль марки «HYUNDAI TUCSON» 2005 року випуску був знятий з обліку для реалізації 19.10.2016 року, дані щодо вартості за яку був проданий цей автомобіль відсутні, а спірний автомобіль відповідач придбав 07.03.2018 року. Інший автомобіль марки «NISSAN INTERSTAR», 2008 року випуску, який відповідач продав 17.02.2018 року, був придбаний ним вже під час зареєстрованого шлюбу з позивачкою 17.11.2016 року (а. с. 92).
Не є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання оспорюваного правочину недійсним і та обставина, що на даний час судом між сторонами вирішується спір щодо поділу спільного майна подружжя, в тому числі і спірного автомобіля, оскільки право на звернення з даним позовом передбачене ч. 2 ст. 65 СК України.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, так як у позовній заяві не вказано попередній (орієнтовний) розрахунок таких витрат, які позивачка понесла або які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 зазначила про укладення договору про надання правничої допомоги з адвокатом Толмачовою В.М. та надання доказів понесених нею витрат. Позовну заяву складав адвокат, а тому не зазначення ним орієнтовного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, на думку колегії суддів, не повинно позбавляти фізичну особу - позивача права на отримання відшкодування цих витрат.
Матеріали справи містять документальне підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (договір про надання правничої допомоги та додаток №1 до договору від 01 вересня 2020 року, акт приймання-передачі послуг від 15 квітня 2021 року, квитанція про оплату правової допомоги) (а. с. 130-135). Крім того, колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром гонорару у сумі 7500 грн та зазначає, що суд дотримався положень статей 133, 137, 140, 141 ЦПК України, при цьому виходив з критерію реальності адвокатських послуг, розумності їх вартості у даній справі.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із зазначенням судом першої інстанції в резолютивній частині рішення про застосуванням наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.
Так, резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 265-267 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.
В позовній заяві ОСОБА_1 не зазначено які саме наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України, вона просить застосувати, які саме дії повинні вчинити відповідачі та на чию користь, а тому посилання на застосування наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України, підлягає виключенню із резолютивної частини рішення. Крім того, колегія суддів вважає, що для захисту порушеного права позивачки є достатнім задоволення вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки у справі про поділ майна подружжя вона просить залишити спірний автомобіль у власності відповідача та стягнути з нього на її користь компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля.
Крім того підлягає виключенню з резолютивної частини рішення, як зайво зазначене, посилання на норми матеріального права на підставі яких визнається недійсним правочин, оскільки норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування зазначаються у мотивувальній частині рішення.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції також помилився щодо розміру судових витрат по сплаті судового збору, які підлягають відшкодуванню позивачці, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справ, позовна заява ОСОБА_1 була подана до суду у вересні 2020 року. Предметом позовних вимог є вимога немайнового характеру - визнання недійсним правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір сплачується в сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, при подачі позовної заяві підлягав сплаті судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп., а не 1850 грн, як стягнуто судом першої інстанції.
Отже, виходячи з вищевикладеного, апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - зміні шляхом виключення з абзацу другого резолютивної частини судового рішення посилання на норми матеріального права та застосування наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.
Також підлягає зміні рішення суду в частині розподілу судових витрат зі стягненням із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 840 грн 80 коп.
У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.
При визначенні розміру витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів виходить з того, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п.п. 1.2 п. 1 Договору про надання правничої допомоги, укладеного 08 червня 2021 року між адвокатом Толмачовою В.М. та ОСОБА_1 , сторони домовились про те, що адвокат зобов'язується надати правничу допомогу шляхом здійснення захисту інтересів останньої в Сумському апеляційному суді. Відповідно до Додатку №1 фіксований розмір гонорару становить 10000 грн.
З акту приймання-передачі від 10 червня 2021 року вбачається, що адвокатом Толмачовою В.М. були надані послуги, зокрема: надання замовнику консультацій; виготовлення процесуальних документів в інтересах замовника, а саме: складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , складання заперечення на клопотання ОСОБА_2 про призначення автотоварознавчої експертизи.
Сплачений ОСОБА_1 гонорар на користь адвоката в сумі 10000 грн підтверджується квитанцією від 08 червня 2021 року.
Враховуючи складність справи та обсяг необхідних послуг, наданих адвокатом, час, витрачений адвокатом, час на надання професійної правничої допомоги за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а також те, що адвокат був обізнаний з матеріалами справи, оскільки брала участь під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 гривень.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 4, 381-382 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 15 квітня 2021 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у новій редакції:
«Визнати правочин купівлі-продажу транспортного засобу марки BMW 525, 2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який був відчужений ОСОБА_2 01 серпня 2020 року за договором купівлі-продажу від 01 серпня 2020 року №5946/2020/2131747, укладеного в територіальному сервісному центрі МВС в Сумській області - недійсним.»
Змінити рішення Сумського районного суду Сумської області від 15 квітня 2021 року частині розподілу судових витрат.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 грн 80 коп.
Додаткове рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 травня 2021 року в даній справі залишити без змін.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 23 червня 2021 року.
Головуючий Т.А. Левченко
Судді: О.Ю. Кононенко
О.І. Собина