Номер провадження: 22-ц/813/6852/21
Номер справи місцевого суду: 523/19241/19
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
01.06.2021 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Сєвєрової Є.С.,
суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року у складі судді Аліної С.С.,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 14.08.2012 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №1235.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Життя з відповідачем не склалося. За час перебування у шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З травня 2017 року сторони шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть. Подружжя втратило один до одного почуття любові та поваги, примирення між ними не можливе. Шлюб практично розпався і поновлений бути не може, шлюб носить формальний характер.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 14.08.2012 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1235, розірвано.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року в задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішенняСуворовського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року відмовлено.
ОСОБА_2 звернув до суду з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення скасувати частково та змінити в частині мотивування, а саме зазначити дату припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства між подружжям ОСОБА_5 з травня 2017 року на грудень 2019 року, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в період шлюбу, до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства подружжям була придбана квартира, яка була оформлена на ім'я позивачки ОСОБА_1 . На теперішній час у Комінтернівському районному суді Одеської області розглядається справа про поділ спільного майна подружжя, тому час фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства мають істотне значення для правильного і законного вирішення справи. Скаржник зазначив, що з ОСОБА_1 не проживає та не веде спільне господарство з кінця грудня 2019 року, що підтверджуються: поясненнями свідків, які проживали поруч з сім'єю ОСОБА_5 у місті Мелітополь, Запорізької області в період з 2017 року по 2019 рік, які підтвердили що подружжя ОСОБА_5 проживало разом, перебудувало старенькій дім, що усі фінансові трати оплачував ОСОБА_2 , сусіди неодноразово бачили позивача та відповідача разом, спілкувались з ними. Крім того, проживання однією родиною та ведення спільного господарства підтверджується існуванням спільного сімейного бюджету родини. Відповідач працював заробляв гроші, а позивачка вела домашнє господарство. Заробітна картка чоловіка постійно знаходилась у дружини, вона на свій розсуд розраховувалась за покупки, а саме за будівельні матеріали, їжу, витрачала гроші на себе та на потреби і розваги дітей, тощо. Останній раз коли ОСОБА_1 використовувала зарплатну картку відповідача, це було 30 грудня 2019 року. ОСОБА_2 не міг використовувати картку та знімати гроші у м. Мелітополь у грудні 2019 року так як знаходився у рейсі за межами України. Це підтверджується копією паспорта моряка і витягом з банківського рахунку ОСОБА_2 . Крім того, в 2017 році, в 2018 році, 2019 році подружжя разом з дітьми їздили на відпочинок у Карпати, Болгарію тощо, разом відзначали сімейні свята. Станом на час подання апеляційної скарги позивач не дозволяє відповідачу бачити та спілкуватись з дітьми. З січня 2020 року ОСОБА_2 неодноразово намагався побачити своїх дітей, поспілкуватись з ними по телефону, подарувати подарунки, тощо. Позивачка змінює побачення з дітьми на матеріальні вигоди, що є недопустимими діями з боку ОСОБА_1 та наносить моральну шкоду дітям, які дуже бажають бачити та спілкуватися з батьком. Відповідач вимушено мав звернуться до поліції з заявами про неможливість бачити своїх дітей. Позивачка ОСОБА_1 одразу після подачі позову про розірвання шлюбу грудень 2019 року, звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів, а також з позовною заявою про визнання права власності на частку у спільному майні. Як би подружжя не проживало разом з 2017 року, як пише в позовній заяві позивачка, то ОСОБА_1 не мала б змоги з 2017 року користуватись банківською заробітною карткою відповідача, їздити на відпочинок всією родиною і тому була би вимушена звернутись до суду з позовами набагато раніше.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила заочне рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Матеріали справи свідчать, що 14.08.2012 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
За час перебування у шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначила, що з травня 2017 року сторони шлюбні стосунки між сторонами фактично припинилися, спільне господарство сторони не підтримують, сімейне життя не склалося, сім'я існує лише формально.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 Сімейного Кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та розірвавши шлюб між нею та відповідачем, суд виходив з того, що сторони з травня 2017 року не підтримують подружні стосунки, не ведуть спільного господарства - шлюб існує формально.
Погодившись з рішенням суду в частині розірвання шлюбу, відповідач в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити в частині зазначення дати фактичного припинення шлюбних відносин, вважає, що шлюбні відносини припинилися не з травня 2017 року, як то зазначено у рішенні суду, а в грудні 2019 року.
При цьому відповідач зазначає, що в суді першої інстанції він погодився на розірвання шлюбу з відповідачем, проте обставина часу припинення спільного проживання, підтримання подружніх стосунків, ведення спільного господарства не досліджувалась і в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували цю обставину.
Згідно з ч. 1, 2,5, 6 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Апеляційний суд не може погодитись з висновком суду щодо встановлення судом часу з якого сторони припинили шлюбні відносини, оскільки до нього суд прийшов без повного і всебічного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які б досліджувались в судовому засіданні.
В суді першої інстанції відповідач участі не приймав, за результатом розгляду справи судом ухвалено заочне рішення. Разом з тим у заві від 22.06.2020 відповідач вказав про те, що не заперечує проти розірвання шлюбу, однак вважає, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися не з травня 2017 року, як то вказує позивач, а з грудня 2019 року.
При цьому будь-яких доказів сторонами щодо вказаної обставини не надавалось та судом першої інстанції вони не досліджувались.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги суттєвими, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на період припинення шлюбних відносин, ведення спільного господарства.
Крім того, відповідно до ч. 1,2,3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вже зазначалось вище будь-які докази на підтвердження часу припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_2 не надавалися.
Отже, зважаючи на межі апеляційної скарги, а також те, що докази щодо часу припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства подружжя не були предметом дослідження в суді першої інстанції, надані до суду апеляційної інстанції докази щодо вказаної обставини дослідженню судом апеляційної інстанції не підлягають, що відповідатиме правам та інтересам сторін.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що між сторонами існує спір щодо поділу майна, для вирішення якого період припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства буде мати значення, в зв'язку з чим сторони не позбавлені права довести ті обставини, на які вони посилаються при розгляді вказаної справи.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи вищевикладене, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини висновків про дату припинення спільного проживання сторін, в решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2020 року змінити шляхом виключення з мотивувальної частини висновків про дату припинення спільного проживання сторін.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 23.06.2021.
Головуючий:
Судді: