Номер провадження: 22-ц/813/5443/21
Номер справи місцевого суду: 522/20122/19
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Ващенко Л. Г.
10.06.2021 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участі секретаря - Бєляєвої О.К.
з участю: представника ОСОБА_1 і представника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до обслуговуючого кооперативу «Граніт», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Берег-Будгруп» про визнання правочину недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , обслуговуючого кооперативу «Граніт», товариства з обмеженою відповідальністю «Берег-Будгруп» про визнання недійсним договору,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)
26.11.2019 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до обслуговуючого кооперативу «Граніт» (далі-ОК), ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Берег-Будгруп» (далі-Товариство), і, змінивши предмет позову 30.04.2020 року, позивачка просила: визнати недійсним договір №612 про пайову участь у будівництві житла від 09.01.2006 року укладений між Товариством та ОСОБА_3 щодо будівництва квартири АДРЕСА_1 ; визнати за позивачкою майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , у відповідності до договору №537 про пайову участь в будівництві житла від 06.01.2006 року та додаткової угоди №1 від 04.02.2014 року до договору №537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року; визнати за позивачкою право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
06.01.2006 року між Товариством і ОСОБА_4 укладений договір за № 537 про пайову участь в будівництві житла. 04.02.2014 року між Товариством, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року в АДРЕСА_3 , відповідно до п. 1. якої сторони дійшли згоди, що ОСОБА_4 передає належні йому за договором № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року права та обов'язки інвестора у повному обсязі ОСОБА_5
03.03.2016 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності. 25.04.2016 року Товариство і ОСОБА_5 , на виконання вимог п. 6.2., п. 6.3. договору, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_4 . 06.12.2017 року житловому комплексу (II черга) присвоєно адресу: АДРЕСА_5 , а 14.12.2017 року створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі-ОСББ) «Акапулько-2». 01.05.2018 року між позивачкою і ОСББ «Акапулько-2» укладений договір № 26 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Виконавши свої зобов'язання за договором № 537 у повному обсязі, позивачка вирішила зареєструвати право власності на належне їй нерухоме майно, проте дізналася про наявність судового спору та арешт спірної квартири у цивільній справі №522/5156/17 за позовом ОСОБА_3 до ОК, треті особи: Товариство, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання права власності, предметом спору в якій, серед іншого, є спір щодо майнових права на квартиру АДРЕСА_6 . Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 заперечує та не визнає право позивачки на спірну квартиру.
Посилаючись на існування зобов'язань за договорами від 06.01.2006 року та від 04.02.2014 року, позивачка просила про задоволення позову.
У підготовчому засідання 11.02.2020 року до участі у справі у якості співвідповідача залучена ОСОБА_1
12.06.2020 року представник ОК подав заяву про визнання позову.
18.06.2020 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов про визнання недійсним договору № 537 від 06.01.2006 про пайову участь в будівництві житла, укладеного між Товариством та ОСОБА_4 з підстав того, що 09.01.2006 року Товариство і ОСОБА_3 укладений договір № 612 про пайову участь у будівництві житла. За умовами вказаного договору ОСОБА_3 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_7 . 28.11.2019 року ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги за договором № 612 про пайову участь будівництва житла від 09.01.2006 року, при цьому, договір №537 від 06.01.2006 про пайову участь в будівництві житла був укладений пізніше вказаної у ньому дати, а тому порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 , та має бути визнаний судом недійсним.
У судовому засіданні 19.08.2020 року позивачка і її представник позовні вимоги підтримали, просили про їх задоволення, у задоволенні зустрічних позовних вимог просили відмовити. Представник ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 і задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі. Представники ОК і Товариства, відповідач ОСОБА_3 не приймали участі у судовому засіданні 19.08.2002 року.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.08.2020 року позов ОСОБА_5 задоволений частково. Суд визнав недійсним договір №612 про пайову участь у будівництві житла від 09.01.2006 року укладений між Товариством і ОСОБА_3 щодо будівництва квартири АДРЕСА_1 і визнав за ОСОБА_5 майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , у відповідності до договору №537 про пайову участь в будівництві житла від 06.01.2006 року та додаткової угоди №1 від 04.02.2014 року до договору №537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року.
(короткий зміст вимог апеляційної скарги)
Відповідачка ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду від 19.08.2020 року і в особі представника подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)
Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 зазначає:
ОСОБА_3 та Товариство уклали договір № 612 про дольову участь будівництва житла, за умовами якого ОСОБА_3 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_7 . Згідно п. 4.1. договору загальна вартість 73,42 м2 загальної площі придбаної квартири становить 296 616,80 гривень (за курсом НБУ за 1 долар США - 5,05 грн. на 09.01.2006 року), що еквівалентно 58 736 доларів США. Відповідно до п. 4.3. та п.п. 4.3.1. договору усі грошові кошти перераховуються у касу Товариства або за реквізитами, зазначеними у договорі, до здачі будинку в експлуатацію. На виконання умов договору ОСОБА_3 сплатив у повному обсязі свою пайову участь, повністю виконавши свої грошові зобов'язання за договором № 612 про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006, та 08.05.2008 року (в день повної оплати) набув майнові права на квартиру АДРЕСА_7 . 28.11.2019 року ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги за Договором № 612 Про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року.
Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, безпідставно та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення технічної експертизи документів
Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги пайовика, які належать первісному кредитору за договором №612 про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року, укладеному між первісним кредитором і Товариством (ідентифікаційний код юридичної особи 32432565). Згідно з п. 1.2. вказаного договору під правом вимоги, належним первісному кредитору, яке передається новому кредитору, сторони розуміють право вимоги до боржника про виконання ним (боржником) зобов'язань зі здійснення будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 та з передачі пайовику після здачі цього житлового будинку в експлуатацію квартири АДРЕСА_4 загальною площею 73,42 м2, розташованої на 9 поверсі секції Е цього житлового будинку за актом прийому-передачі.
У листопаді 2019 року ОСОБА_5 звернулася із позовом до OK, ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) та Товариства про визнання недійсним договору №612 від 09.01.2006 року про пайову участь у будівництві житла, визнання майнових прав і права власності. Обґрунтування позову ОСОБА_5 фактично зводиться до того, що договір №537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла між ОСОБА_4 та Товариством (права за яким в подальшому перейшли від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 ) укладений на 3 дні раніше, ніж договір № 612 від 09.01.2006 року про пайову участь у будівництві житла між ОСОБА_3 та Товариством.
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла, вважаючи, що він був укладений пізніше вказаної в ньому дати.
Беручи до уваги обставини справи та маючи обґрунтовані сумніви у достовірності договору № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із клопотанням про призначення технічної експертизи документів. Клопотання обґрунтовувалося тим, що встановлення дійсної дати укладення договору № 537 про пайову участь в будівництві житла безперечно є обставиною, що має значення для справи, оскільки якщо насправді цей договір був укладений не 06.01.2006, а в іншу дату, провадження у справі підлягає закриттю на підставі ч. 1 ст. 255 ЦПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору. Водночас, для з'ясування зазначеної обставини необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, з огляду на що призначення експертизи є необхідним.
ОСОБА_1 просила суд першої інстанції витребувати у Товариства та ОСОБА_5 оригінали договору № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла та квитанції до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-537 від 06.01.2006 року і призначити у справі №522/20122/19 технічну експертизу матеріалів документів. Ухвалою суду від 19.08.2020 у справі №522/20122/19 клопотання ОСОБА_1 залишено без задоволення.
ОСОБА_1 не має вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків почерку (цифрових записів, підпису) ОСОБА_4 та ОСОБА_9 . У зв'язку з цим ОСОБА_1 разом із клопотанням про призначення технічної експертизи документів просила суд витребувати оригінали договору №537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла та квитанції до прибуткового касового ордеру №06/01/06-537 від 06.01.2006 року.
Безпідставно та необґрунтовано відмовивши у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , суд першої інстанції унеможливив встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи № 522/20122/19.
ОСОБА_3 повністю виконав свої зобов'язання за договором № 612 про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року ще 08.05.2008 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 80 від 08.05.2008 року, а також довідкою Товариства. 08.05.2008 року ОСОБА_3 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_7 .
Довідка Товариства № 29-01-14/2 про повну оплату за договором № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла видана ОСОБА_4 29.01.2014 року, тобто більше ніж через п'ять років після набуття ОСОБА_3 майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 . Відтак, OK не мав права складати акт № 245 приймання-передачі квартири АДРЕСА_4 від 25.04.2016 та передавати квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_5 . Суд першої інстанції проігнорував зазначені обставини та не надав будь-якої правової оцінки наведеним доказами та факту набуття майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_3 , а не ОСОБА_5 , що свідчить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)
Відзив позивачки ОСОБА_5 зазначає:
Апелянтка у скарзі зазначає стосовно наявності у неї «обґрунтованих сумнівів» щодо достовірності договору № 537 від 06.01.2006 року і вказує, що з метою встановлення дійсної дати підписання договору № 537 від 06.01.2006 року суд першої інстанції повинен був призначити технічну експертизу документів із одночасним витребуванням оригіналу вказаного договору та касового ордеру № 06/01/06-537.
Жодна зі сторін зазначеного договору не заперечує факт підписання вказаного договору у вказану дату. Наявність «обґрунтованих сумнівів» у сторонньої особи, яка не є стороною правочину не може бути безумовною підставою для призначення експертизи. В той же час матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували: дійсність договору № 537 від 06.01.2006 року; дату укладання договору № 537 від 06.01.2006 року, а також доказів не укладання договору № 537 від 06.01.2006 року саме у зазначену дату.
Клопотання, апеляційна скарга і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний правочин № 537 від 06.01.2006 року не відповідає вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, або іншим вимогам спеціального законодавства, яке регулюють спірні відносини.
Один лише факт наявності договору про пайову участь у будівництві, укладений на ім'я ОСОБА_3 , не може давати підстави вважати, що договір № 537 від 06.01.2006 року укладено пізніше, ніж у дату, яка зазначена у самому договорі. В обґрунтування своїх тверджень щодо оформлення ОСОБА_4 договору № 537 з Товариством «заднім числом» будь-яких належних та допустимих доказів ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 не надали.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт того, що договір № 537 від 06.01.2006 року був укладений у повній відповідності до вимог чинного законодавства, і, у подальшому між позивачкою та Товариством, на виконання вказаного договору, укладений акт приймання-передачі квартири від 25.04.2016 року, що наразі є вирішальною підставою для здійснення позивачкою всіх необхідних дій для реєстрації за нею права власності на нерухоме майно.
Застосування судами принципу змагальності під час здійснення правосуддя виключає можливість застосування концепції негативного доказу. Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог. Наявним є те, що апелянт стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. При цьому сторони не можуть будувати власну правову позицію на тому, що вона вже є доведеною, доки інша сторона її не спростує, оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Тобто, апелянтка замість того, щоб надати докази та вказати іншу (на її думку) конкретну дату укладення договору № 537 від 06.01.2006 року, побудувала свою правову позицію таким чином: оскільки у апелянтки наявний договір № 612 від 09.01.2006 року і позивачка не спростовує твердження апелянтки, що договір № 537 від 06.01.2006 року укладений позивачкою не 06.01.2006 року, а в іншу дату, то це і є достатнім доказом вважати, що договір №537 у цю дату укладений не був, як наслідок, слід призначити по справі судово-технічну експертизу документів. З такою логікою апелянтки погодитись не можна, адже апелянтка, заявляючи клопотання про проведення технічно-судової експертизи документів, мала б надати беззаперечні докази, що договір, укладений із позивачкою № 537 не був укладений у дати, вказані в ньому, а перекладення цього обов'язку цілковито на суд чи іншу сторону справи саме по собі нівелює застосування принципу змагальності. Аналогічна правова позиція стосовно застосування концепції негативного доказу була висловлена Верховним Судом України у справі № 917/1307/18, постанова від 23.10.2019 року.
Апелянт також вказує на незадоволення судом її вимоги про витребування доказів, а саме: «... витребувати оригінал Договору № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла та квитанції' до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-537 від 06.01.2006 року...» і, як наслідок, порушення процесуального права.
Ухвалою суду від 19.08.2020 року апелянтці відмовлено у проведенні технічної експертизи давності документу і у витребуванні оригіналів документів внаслідок необґрунтованості заявленого клопотання. Фактично аргументи апелянтки у клопотанні про витребування доказів зведені до тверджень про різні дати укладення договорів та про відсутність певної інформації у ОСОБА_3 та апелянтки. Але жодних належних та допустимих доказів того, що договір № 537 від 06.01.2006 року не відповідає вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону, апелянткою не наведено. Таким чином підстав для витребування оригіналу договору № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла та квитанції до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-537 від 06.01.2006 року, - не існувало на момент розгляду відповідного клопотання судом першої інстанції та не існує і до тепер, тому вимоги апеляційної скарги стосовно даного питання є неспроможними. У клопотанні про витребування доказів апелянтки не було зазначено, які складнощі є у неї у поданні доказів, які вона просить витребувати, та не зазначено жодних дій, які були спрямовані на отримання вказаного доказу самостійно нею.
Враховуючи викладене, вимога апелянтки про проведення технічної експертизи матеріалів документів для встановлення давності укладення договору № 537 від 06.01.2006 року, викладена в апеляційній скарзі, не могла і не може бути задоволена із наступних підстав: відсутність законного обґрунтування для призначення по справі судово-технічної експертизи документів; відсутність належних доказів, які б свідчили про обґрунтованість вимоги апелянтки щодо проведення судово-технічної експертизи договору № 537 від 06.01.2006 року.
Вирішуючи питання недійсності договору № 612 про пайову участь у будівництві житла від 09.01.2006 року, укладеного між Товариством та ОСОБА_3 щодо будівництва квартири АДРЕСА_4 від 09.01.2006 року суду слід враховувати, що 06.01.2006 року між Товариством і ОСОБА_4 укладений договір за № 537 про пайову участь в будівництві житла. 04.02.2014 року між Товариством, ОСОБА_4 та позивачкою укладено додаткову угоду № 1 до договору № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року, згідно до п. 1. якої сторони дійшли згоди про те, що ОСОБА_4 передає в повному обсязі належні йому за договором № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року права та обов'язки інвестора в повному обсязі позивачці.
03.03.2016 року будинок введено в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації' об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності. 25.04.2016 року Товариство та позивачка, на виконання вимог п. 6.2., п. 6.3. договору, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_4 . 06.12.2017 року житловому комплексу (II черга) було присвоєно адресу: АДРЕСА_5 . 14.12.2017 року створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Акапулько-2». 01.05.2018 року між позивачкою та ОСББ «Акапулько-2» укладений договір № 26 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
09.01.2006 року, укладаючи договір між Товариством та ОСОБА_3 № 612 «Про дольову участь у будівництві житла», останній отримав обмежене речове право, яке засвідчує правомочність отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому і не вказує на недійсність інших інвестиційних договорів.
Судом першої інстанції встановлено, що ані ОСОБА_3 , ані апелянтці майнові права на спірну квартиру ні Товариством, ні ОК за актом прийому-передачі не передавались. Абияких юридично значимих дій для подальшої реалізації своїх майнових прав щодо спірного об'єкту нерухомості, окрім як звернення до суду, ОСОБА_3 не здійснив.
Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину, але претендує на те, щоб майно було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину і який дозволить їй реалізувати свої права.
Єдиним виключним випадком, за якого дозволяється інвестування та фінансування однієї квартири в об'єкті будівництва кількома інвесторами є укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції (ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про інвестиційну діяльність»).
У даній справі суд, встановивши, що позивачка з 06.01.2006 року є першим інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договорів, які є чинними та у встановленому порядку не недійсними, отримала акт приймання-передачі квартири, що дає їй право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну, зарезервовану забудовником квартиру, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору № 612 від 09.01.2006 року, оскільки Товариство, не ініціюючи розірвання договорів, укладених із позивачкою у 2006 році, не мало права укладати договір інвестування щодо зарезервованого та оплаченого позивачкою об'єкту будівництва, оскаржуваний договір № 612 укладений сторонами пізніше ніж договір позивачки і жодні практичні дії щодо реалізації своїх повноважень за вказаним договором № 612 апелянткою не вчинялись.
На обов'язок вчинення юридично значимих дій особою, направлених на реалізацію свого майнового права та неможливості укладення двох договорів на один об'єкт інвестування вказав у аналогічній справі Верховний суд України у постанові від 21.11.2018 року по справі № 522/7233/16-ц (провадження № 61-15053св18).
Верховний суд також вказав на законність права першого інвестора у будівництво спірної квартири (який діє на підставі чинних договорів, оплаченої вартості повного пакету облігацій, отриманого сертифікату цінних паперів) на оформлення права власності на зарезервовану забудовником квартиру після введення будинку в експлуатацію.
У справах № 6-168цс12, № 6-21цс13, та № 6-290цс16 Верховним Судом України висловлена правова позиція, що реальність інвестиційних прав, як виду майнових прав, може існувати тільки у разі, якщо, по-перше: є факт повної оплати за договором інвестування і по-друге: вчинення інвесторами будівництва дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкти будівництва або набуття майнових прав на ці об'єкти.
Позивачкою вчинено вичерпний перелік дій, які передують реєстрації її права власності на квартиру АДРЕСА_4 , у тому числі отримано акт приймання- передачі квартири від 25.04.2016 року. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, що договір № 612 про пайову участь у будівництві житла від 09.01.2006 року не відповідає загальним вимогам щодо чинності правочину встановленим положеннями ст. 203 ЦК України, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Доводи апелянтки про порушення її прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування щодо їх реального порушення, свідчать лише про її незгоду з наявністю договору № 537, укладеного 06.01.2006 року між Товариством та ОСОБА_4 , що цілковито не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Представники Товариства і ОК , ОСОБА_3 не скористались правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)
Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.
06.01.2006 року між Товариством і ОСОБА_4 укладений договір № 537 про пайову участь в будівництві житла, а саме, квартири АДРЕСА_6 . Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №06/01/06-537 від 06.01.2006 року, ОСОБА_4 за договором №537 про дольову участь будівництва житла від 06.01.2006 року, 06.01.2006 року сплатив Товариству - 407 848,10 гривень. 04.02.2014 року між Товариством, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 1 до договору № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року в АДРЕСА_3 , відповідно до п. 1. якої сторони дійшли згоди, що ОСОБА_4 передає належні йому за договором № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року права та обов'язки інвестора у повному обсязі ОСОБА_5 (а.с.10-15 т.1).
Грошові кошти, передбачені п. 4.1. договору №537 від 06.01.2006 року, 06.01.2006 року, тобто в день укладення договору (згідно п. 4.3.1. договору), внесені ОСОБА_4 до каси Товариства, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-537 від 06.01.2006 року (а.с.13 т.1).
03.03.2016 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію. 25.04.2016 року Товариство і ОСОБА_5 , на виконання вимог п. 6.2., п. 6.3. договору №537 від 06.01.2006 року і додаткової угоди № 1 до договору № 537 від04.02.2014 року, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_6 (а.с.16,20-22 т.1).
01.05.2018 року між позивачкою ОСОБА_5 і ОСББ «Акапулько-2» укладений договір № 26 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а.с.17 т.1).
Крім того, встановлено, що 09.01.2006 року Товариство і ОСОБА_3 уклали договір № 612 про пайову участь у будівництві житла: квартири АДРЕСА_6 , за умовами якого ОСОБА_3 набув майнові права на спірну квартиру. Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №80 від 08.05.2008 року, ОСОБА_3 , за договором № 612 від 09.01.2006 року, 08.05.2008 року сплатив Товариству - 296 616,80 гривень. 28.11.2019 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , уклали договір відступлення прав вимоги за договором № 612 про пайову участь будівництва житла від 09.01.2006 року (а.с.23-27,76-79 т.1).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_5 з 09.08.2016 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_10 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_11 (а.с.18,19 т.2).
Між сторонами виникли правовідносини з інвестиційних зобов'язань та оспорювання правочину, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про інвестиційну діяльність».
(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору №612 про пайову участь у будівництві житла від 09.01.2006 року, укладеного між Товариством і ОСОБА_3 виходив з того, що договір № 537 відповідає вимогам закону щодо його дійсності і позивачка за первісним позовом є єдиним належним інвестором спірного нерухомого майна. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову суд виходив з недоведеності зустрічних позовних вимог (а.с. 224-229 т.1).
Колегія суддів погоджується з висновками суду з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується належними та допустимими доказами, що 06.01.2006 року між Товариством і ОСОБА_4 укладений договір за № 537 про пайову участь в будівництві житла. Згідно п. 2.1. договору, пайовик зобов'язався прийняти пайову участь у будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , секції АДРЕСА_4 . Товариство зобов'язалось виконати будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , секції Е, і, після здачі житлового будинку в експлуатацію, передати ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_4 , згідно акту приймання-передачі, вартість якої визначається договором (п. 2.2. договору). Пунктом 4.1. договору визначеного, що загальна вартість 73,42 м2 загальної площі квартири склала 407 848, 10 гривень (за курсом НБУ за 1 долар США - 5,05 грн. на момент укладнення договору від 06.01.2006 року), еквівалент 80 762 доларів США. Грошові кошти, передбачені п. 4.1. договору №537 від 06.01.2006 року, 06.01.2006 року, тобто в день укладення договору (згідно п. 4.3.1. договору), внесені ОСОБА_4 до каси Товариства, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-537 від 06.01.2006 року.
ОСОБА_4 , який 06.01.2006 року повністю сплатив кошти за квартиру, скористався правом на передачу своїх прав та обов'язків третім особам, що передбачено п. 5.3.3. договору. 04.02.2014 року, між Товариством, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідно до п.п.5.3.3. і 9.2. договору №537 від 06.01.2006 року, укладена додаткова угода № 1 до договору № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року, пунктом 1 визначено, що сторони дійшли згоди про те, що ОСОБА_4 передає у повному обсязі належні йому за договором № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року права та обов'язки інвестора у повному обсязі ОСОБА_5 .
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст. ст. 11 ч.ч.1,2 п.1, 309 ч.ч.1,2 ЦК України).
Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність провадиться на основі: інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору (ст. ст. 1,2 ч.1,2, 7 ч.ч.2,3, 18 ч.1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестування та фінансування однієї квартири в об'єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч.2,3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Суд першої інстанції встановив, що позивачка ОСОБА_2 , за правом переуступки права, з 06.01.2006 року є першим інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договорів, які є чинними та у встановленому порядку не визнані недійсними. 06.01.2006 року ОСОБА_4 здійснено повну оплату вартості квартири, а 04.02.2014 року укладена додаткова угода, відповідно до якої позивачка ОСОБА_2 набула права та обов'язки за договором №537 від 06.01.2006 року і додатковою угодою № 1 до договору № 537 від 04.02.2014 року. 25.04.2016 року Товариство і ОСОБА_2 , на виконання вимог п. 6.2., п. 6.3. договору №537 від 06.01.2006 року, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_6 .
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору про пайову участь будівництва житла від 09.01.2006 року між Товариством і ОСОБА_3 .
Товариство, не ініціюючи розірвання договору, укладеного із ОСОБА_12 06.01.2006 року, не мало право укладати договір 09.01.2006 року із ОСОБА_3 стосовно зарезервованого та оплаченого ОСОБА_12 06.01.2006 року у повному обсязі об'єкту будівництва.
Оспорюваний договір від 09.01.2006 року укладений через три дні після укладення первинного.
03.03.2016 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію, а 25.04.2016 року Товариство і ОСОБА_2 , на виконання вимог п. 6.2., п. 6.3. договору №537 від 06.01.2006 року і додаткової угоди № 1 до договору № 537 від 04.02.2014 року, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_6 . 01.05.2018 року між позивачкою ОСОБА_11 ( ОСОБА_5 ) і ОСББ «Акапулько-2» укладений договір № 26 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
ОСОБА_3 , за участь у будівництві за договором № 612 від 09.01.2006 року сплатив Товариству 08.05.2008 року - 296 616,80 гривень.
28.11.2019 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , без дотримання умов договору№ 612 від 09.01.2006 року, яким визначено про право передавати свої права і обов'язки по цьому договору третім особам лише зі згоди підприємства (в порядку п.9.2. договору), уклали договір відступлення прав вимоги за договором № 612 про пайову участь будівництва житла від 09.01.2006 року без згоди Товариства (а.с.24,25 т.1).
З матеріалів справи вбачається, що дії з реалізації інвестицій за договором № 612 від 09.01.2006 року (підписання сторонами акту прийому-передачі; оформлення свідоцтва про право власності і правовстановлюючих документів; укладення договору на комунальне обслуговування квартири), сторонами цього договору не вчинялись впродовж з березня 2016 року і до листопада 2019 року, тобто більше як три роки після здачі будинку в експлуатацію.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивач є з 2006 року першим інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договорів, які є чинними та у встановленому порядку не були визнані недійсними, позивач оплатив вартість повного пакету цільових облігацій та отримав сертифікат цінних паперів, що дає йому право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну, зарезервовану забудовником квартиру, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору інвестування від 21 жовтня 2013 року та додаткової угоди до нього від 28 жовтня 2013 року, оскільки ДП «Дирекція весртатобуд», не ініціюючи розірвання договорів, укладених з позивачем у 2006 році, не мало права укладати договір інвестування щодо зарезервованого та оплаченого позивачем об'єкту будівництва, а оспорені договори були укладені сторонами майже через три роки після завершення будівництва і практичні дії щодо реалізації інвестицій за цими договорами не вчинялись і не могли бути вчинені, що мали усвідомлювати всі сторони спірних договорів (постанова Верховного суду від 21.11.2018 року по справі № 522/7233/16-ц).
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору №612 від 09.01.2006 року і про визнання за ОСОБА_2 майнових прав на спірну квартиру, відповідно до договору №537 від 06.01.2006 року та додаткової угоди №1 від 04.02.2014 року.
З огляду на вказані обставини, правильним є і висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , оспорюючи договір №537 від 06.01.2006 року, сторонами якого є Товариство і ОСОБА_4 , на заявила позовних вимог до ОСОБА_4
(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)
Доводи представника ОСОБА_1 у скарзі, що: маючи обґрунтовані сумніви у достовірності договору № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла, оскільки якщо насправді цей договір був укладений не 06.01.2006, а в іншу дату, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із клопотанням про призначення технічної експертизи документів; ОСОБА_1 просила витребувати у Товариства та ОСОБА_5 оригінали договору № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла та квитанції до прибуткового касового ордеру № 06/01/06-537 від 06.01.2006 року і призначити у справі №522/20122/19 технічну експертизу матеріалів документів, однак ухвалою суду від 19.08.2020 клопотання ОСОБА_1 залишено без задоволення; ОСОБА_1 не має вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків почерку (цифрових записів, підпису) ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , тому просила суд витребувати оригінали договору №537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла та квитанції до прибуткового касового ордеру №06/01/06-537 від 06.01.2006 року; безпідставно та необґрунтовано відмовивши у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , суд першої інстанції унеможливив встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; ОСОБА_3 повністю виконав свої зобов'язання за договором № 612 про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року ще 08.05.2008 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 80 від 08.05.2008 року, а також довідкою Товариства; 08.05.2008 року ОСОБА_3 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_7 ; довідка Товариства № 29-01-14/2 про повну оплату за договором № 537 від 06.01.2006 року про пайову участь в будівництві житла видана ОСОБА_4 29.01.2014 року тобто більше ніж через п'ять років після набуття ОСОБА_3 майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 . Відтак, OK не мав права складати акт № 245 приймання-передачі квартири АДРЕСА_4 від 25.04.2016 та передавати ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 , - до уваги не приймаються.
Сторони договору №537 від 06.01.2006 року будь-яким чином не заявляли про невідповідність дати укладення договору: 06.01.2006 року.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів для сумніву щодо дати укладення договору між Товариством і ОСОБА_12 , а також доказів того, що договір №537 укладений не 06.01.2006 року, а в іншу дату.
Самі по собі сумніви ОСОБА_1 , яка не є стороною оспорюваного договору від 06.01.2006 року, не є достатньою підставою для призначення і проведення експертизи матеріалів документів. Не є підставою для призначення технічної експертизи матеріалів документів стосовно договору від 06.01.2006 року і факт наявності договору про пайову участь у будівництві, укладеного 09.01.2006 року Товариством та ОСОБА_3
ОСОБА_1 стверджує про іншу дату укладення договору, не зазначаючи іншу дату, не обґрунтовуючи такі ствердження, не надає ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.
Заявляючи клопотання про проведення технічно-судової експертизи документів, ОСОБА_1 повинна надати беззаперечні докази, що договір, укладений 06.01.2006 року за № 537 не був укладений у дату, вказані в договорі.
Перекладення обов'язку доводити вказані обставини на відповідачку за зустрічним позовом, є неприпустимим, оскільки є порушенням принципу змагальності сторін.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч.ч.5,6 ЦПК України).
Зустрічна позовна заява не містить обґрунтувань і доказів того, що договір № 537 від 06.01.2006 року не відповідає вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, або іншим вимогам чинного законодавства.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 (п.41 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року по справі № 917/1307/18).
Суд, вирішуючи питання недійсності договору № 612 від 09.01.2006 року між Товариством та ОСОБА_3 правильно виходив з того, що 06.01.2006 року між Товариством і ОСОБА_4 укладений договір за № 537 про пайову участь в будівництві житла, а 04.02.2014 року між Товариством, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року, згідно якої ОСОБА_4 передав належні йому за договором № 537 про пайову участь у будівництві житла від 06.01.2006 року права та обов'язки інвестора позивачці. 03.03.2016 року будинок введено в експлуатацію, 25.04.2016 року Товариство і позивачка ОСОБА_2 , на виконання вимог п. 6.2., п. 6.3. договору, підписали акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_6 .
ОСОБА_3 або ОСОБА_1 майнові права на спірну квартиру Товариство або ОК, за актами прийому-передачі, не передавали.
З матеріалів справи вбачається і підтверджується належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 06.01.2006 року уклав із Товариством договір №537 про пайову участь в будівництві житла і цього ж дня, 06.01.2006 року, сплатив повну вартість квартири АДРЕСА_6 , секція Е - 407 848, 10 гривень, еквівалент 80 762 доларів США (п.4.1 договору, квитанція до прибуткового касового ордеру №06/01/06-537 від 06.01.2006 року). Разом з тим, ОСОБА_3 , за договором № 612 про дольову участь будівництва житла від 09.01.2006 року, сплати вартість квартири - 296 616,80 гривень, більш як через 2 роки після укладення договору - 08.05.2008 року.
Доводи позивачки ОСОБА_2 у відзиві на скаргу щодо відсутності підстав для призначенні експертизи документів, а також щодо недоведеності зустрічних позовних вимог, прийняті до уваги і є підставою для залишення скарги без задоволення.
(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)
Порушене право позивачки за первісним позовом на нерухоме майно, яке набуто у встановленому законом порядку, захищено судом шляхом частково задоволення позову. Зустрічний позов не доведений, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову.
(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.ч.1,2 ЦПК України.
Колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову і про відмову у задоволенні зустрічного позову, тому ОСОБА_1 не має права на відшкодування судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови суду.
Повний текст постанови суду складено 22.06.2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Л.М. Вадовська
Г.Я. Колесніков