Номер провадження: 22-ц/813/3536/21
Номер справи місцевого суду: 522/11682/13-ц
Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.
Доповідач Погорєлова С. О.
01.06.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Дубрянської Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Бондар В.Я. 12 грудня 2013 року у м. Одеса, -
встановила:
У травні 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (т. 1 а.с. 1-3).
В обґрунтування позову ПАТ «Укрсоцбанк» посилалось на те, що 10 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який 16 квітня 2010 року було перейменовано на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/13-2.06/633, відповідно до якого позивач надав йому кредит у сумі 220 000, 00 доларів США зі сплатою 13 відсотків річних та комісій за користування кредитом, згідно графіку погашення кредиту та відсотків, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року. 21 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір про внесення змін № 1 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/113-2.06/633 від 10 жовтня 2007 року, відповідно до якого позивач надав йому кредит у сумі 337 000, 00 доларів США зі сплатою 13,5 відсотків річних та комісій, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року. У якості забезпечення кредиту, між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки за № 07-15/1335 від 10 жовтня 2007 року та Договір про внесення змін №1 до Договору поруки № 07-15/1335 від 21 травня 2008 року, згідно яких вона прийняла на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2 , що виникають з умов кредитного договору № 2007/13-2.06/633. Проте, відповідачі порушили умови повернення платежів, у результаті чого станом на 16 квітня 2013 року виникла заборгованість за вказаним договором кредиту у розмірі 4 350 516 (чотири мільйони триста п'ятдесят тисяч п'ятсот шістнадцять) гривень 34 копійок.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 2007/13-2.06/633 від 10 жовтня 2007 року на загальну суму 4 248 878 грн. 54 коп., що включає в себе заборгованість за кредитом - 2 611 399, 98 гривень; заборгованість за відсотками - 1 477 478, 56 гривень; пеню за прострочення тілу кредиту - 60 000, 00 гривень; пеню за прострочення відсотків по кредиту - 100 000, 00 гривень. У решті позову відмовлено. Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір у сумі 3 441 грн. (т. 1 а.с. 114-116).
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 було відхилено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року залишено без змін (т. 3 а.с. 115-116).
Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3 а.с. 184-188).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянтів, судом першої інстанції не було враховано, що Банк звернувся до суду першої інстанції із пропуском строку позовної давності, оскільки останнє погашення заборгованості позичальник здійснив ще в червні 2009 року, а з позовом до поручителя Банк звернувся лише в травні 2013 року, що суперечить положенням частини четвертої статті 599 ЦК України. Також, Банком був пропущений строк позовної давності на пред'явлення позовної вимоги і до Позичальника, який закінчився ще 10 червня 2012 року ( т. 1 а.с. 119-122).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/13-2.06/633, згідно якого позичальник надав йому кредит у розмірі 220 000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних та комісій за користування кредитом, згідно графіку погашення кредиту та відсотків, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року (а. с. 4-8 том 1).
21 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір про внесення змін № 1 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/113-2.06/633 від 10 жовтня 2007 року, згідно якого позичальник надав йому кредит у розмірі 337 000,00 доларів США зі сплатою 13,5 % річних та комісій, з кінцевим терміном погашення до 09 жовтня 2022 року (а. с. 12-13 том 1).
10 жовтня 2007 року, на забезпечення виконання умов кредитного договору, між Банком та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки за № 07-15/1335 від 21 травня 2008 року та Договір про внесення змін №1 до Договору поруки № 07-15/1335 від 10 жовтня 2007 року, згідно яких остання взяла на себе зобов'язання відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_2 , які виникають з умов кредитного договору № 2007/13-2.06/633 (а. с. 19-20, 14 том 1).
Відповідно розрахунку, наданого Банком, станом на 16 квітня 2013 року утворилась кредитна заборгованість за вказаними договорами у розмірі 4 350 516,34 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 611 399,98 грн; заборгованість за процентами у розмірі 1 477 478,56 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 68 524,60 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 193 113,21 грн (а. с. 43-44 том 1).
З матеріалів справи вбачається, що загальний строк виконання як основного, так і додаткового зобов'язання, було визначено сторонами до 09 жовтня 2022 року.
Банк, 04 листопада 2009 року за вих.: № 10.5.1-10/96-4667, направив ОСОБА_2 лист-претензію у якій просив боржника погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі до 18 листопада 2009 року або укласти з ним угоду про розірвання кредитного договору.
13 грудня 2011 року за вих.:№ 19.3-08/172 та 07 лютого 2012 року за вих.: № 19.3-01/765 Банк повторно направив як боржнику, так і поручителю листи-вимоги про усунення порушень виконання кредитного договору № 2007/13-2.06/633 в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту отримання листів (а. с. 21-26 том 1).
Однак, матеріали справи не містять доказів, що боржник та поручитель отримували вищевказані досудові вимоги.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Сторони у вказаному кредитному договорі, зокрема, в пункті 2.5 цього договору погодили сплату процентів за цим договором відповідно до Графіку щомісячних платежів боржника (а. с. 7-8 том 1). Згідно з Графіком щомісячних платежів позичальнику розстрочено повернення кредитних коштів і визначено сплату процентів шляхом внесення кожного місяця не пізніше 10 числа періодичних платежів у розмірах, визначених цим Графіком.
Тобто, сторони кредитного договору встановили, зокрема, місячний строк виконання позичальником обов'язків з внесення регулярних платежів для виконання основного зобов'язання, і цей строк згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, повернення кредиту та сплата відсотків за кредит ОСОБА_2 здійснювалось із простроченням до червня 2009 року, останній платіж було здійснено 13 липня 2009 року. Сторони за договором про відкриття кредитної лінії встановили як строк дії договору - до моменту виконання Сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань (п.7.3 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких відбувся 13 липня 2009 року.
Відповідно п.4.5 Кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.7., 3.3.8., 3.3.9 цього Договору, протягом більше, ніж 90 (Дев'яносто) календарних днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний протягом сорока робочих днів погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції ( штраф, пеню).
Оскільки ОСОБА_2 порушив зобов'язання щодо повернення кредиту, то Банк скористався наданим йому правом не продовжувати дію кредитної лінії, внаслідок чого відповідно до п.4.5 Кредитного договору позичальник був зобов'язаний погасити існуючу заборгованість до 08 грудня 2009 року включно, а отже, і початок позовної давності стосовно погашення виниклої заборгованості мав відраховуватися з даної дати.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Проте, ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя 14 травня 2013 року, тобто, з пропуском строку на пред'явлення вимоги до Позичальника.
За таких обставин, судом першої інстанції не було враховано, що строк давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 сплинув, і вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до Позичальника.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Згідно частини першої ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, що підлягає застосуванню до даних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, судом встановлено, що укладеним між ПАТ «Укрсоцбанк» та поручителем ОСОБА_1 договором поруки не встановлений строк, після якого порука припиняється. З огляду на це колегія суддів вважає, що умовами договору поруки (пункт 6.2) про його дію до виконання всіх вимог забезпечених порукою, визначених п.2.1 цього договору (зобов'язання за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частини першої ст.251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Разом з тим, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене Позичальником зобов'язання припинилось.
Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов'язання, а отже, й обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов'язанням.
Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов'язок поручителя після його закінчення припиняється, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц.
Отже, строк виконання зобов'язання щодо повернення кредитних коштів настав 08 грудня 2009 року, таким чином, у Банку виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту з 08 грудня 2009 року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом Банк звернувся 14.05.2013 року, тобто з пропуском зазначеного в частини четвертої ст.559 ЦК України шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю вимоги в шестимісячний строк, який закінчується 06 червня 2010 року, позивач суду не надав.
Як вже вказувалось вище, Банк пред'явив вимоги до поручителя 13 грудня 2011 року та 07 лютого 2012 року, тобто, більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, а тому колегія суддів вважає, що правильним та обґрунтований є висновок суду про відмову у задоволенні позову Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя, а відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором № 2007/13-2.06/633 від 10 жовтня 2007 року на загальну суму 4 248 878 грн. 54 коп.
За правилами ст. 141 ЦПК України, з ПАТ «Укрсоцбанк» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі судові витрати у справі, а саме: 1 720,50 грн. за подання апеляційної скарги, 8 560,80 грн. - оплата за проведення експертизи, 4 129,20 грн. за подання касаційної скарги, а усього 14 410, 50 грн. та на користь ОСОБА_2 - судові витрати у сумі 3 785, 10 грн. за подання апеляційної скарги.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк».
Керуючись ст. ст. 367,368,374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити..
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, а саме: 1 720,50 грн. за подання апеляційної скарги, 8 560,80 грн. - оплата за проведення експертизи, 4 129,20 грн. за подання касаційної скарги, а усього 14 410, 50 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 3 785, 10 грн. за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 14 червня 2021 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе