22 червня 2021 року справа №200/7482/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року (повне судове рішення складено 25 січня 2021 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/7482/20-а (суддя в І інстанції - Зінченко О.В., повний текст рішення складено 25 січня 2021 року у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 серпня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якій просив: 1. Визнати бездіяльність відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за працю в режимі (таємність) та (цілком таємність) за період з листопад 2015 року по серпень 2016 року - протиправною; 2. Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді надбавки до посадового окладу у зв'язку з проходженням служби з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності "таємно" та "цілком таємно" за період з листопад 2015 року по серпень 2016 року в сумі - 3564,00 грн. (три тисячі п'ятсот шістдесят чотири гривні) 00 копійок. 3. Визнати протиправною бездіяльність відповідача - Головного Управління Національної поліції в Донецькій області щодо не внесення відомостей до наказу №27 о/с дск від 30.07.2016 року, про звільнення ОСОБА_1 , щодо нарахування та виплати грошової компенсації ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій, у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік. 4. Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу №27 о/с від 30.07.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік. 5. Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій ,у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 , з поліції; 6. Визнати бездіяльність відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати винагороди до грошового забезпечення ОСОБА_1 за безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, а саме: з листопада 2015 року по січень 2016 рік (включно), з лютого 2016 року по липень 2017 рік (частково)- протиправною; 7. Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді винагороди за безпосередню участь в Антитерористичній операції з листопада 2015 року по січень 2016 рік (включно), з лютого 2016 року по липень 2017 рік (частково), в сумі: 13778,85 грн. (тринадцять тисяч сімсот сімдесят вісім гривень ) 85 копійок. 8. Визнати бездіяльність відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації (грошового забезпечення) за службу у нічний час за періоди 2015, 2016, роки - протиправною. 9. Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді компенсації (грошове забезпечення) за службу (роботу) в нічний час за періоди 2015, 2016, роки на суму - 3116, 48 грн. (три тисячі сто шістнадцять гривень) 48 копійок. 10. Визнати бездіяльність відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з листопад 2015 по липень 2016 року (включно) - протиправною. 11. Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецької області на користь ОСОБА_1 не виплачену індексацію грошового забезпечення, період часу з листопада 2015 по липень 2016 року (включно). 12. Визнати протиправними дії відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо недоплаченої грошової допомоги за (11 років) в розмірі грошового забезпечення - 8736,07 грн. на день звільнення ОСОБА_1 , з ГУНП в Донецькій області - протиправною. 13. Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку суми грошового забезпечення на день звільнення в розмірі - 8736,07 грн. та доплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 при звільненні з ГУНП в Донецькій області, відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 4 Постанови КМУ №393 від 17 липня 1992 року, зазначених у абзаці 1 пункту 3 цієї постанови, за 11 років. 14. Визнати неправомірні дії відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо безпідставно перерахованих коштів з грошового забезпечення ОСОБА_1 на військовий збір у період з листопада 2015 р. по серпень включно 2016р. - протиправною. 15. Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати безпідставно перераховані кошти з грошового забезпечення ОСОБА_1 на військовий збір у період з листопада 2015 р. по серпень включно 2016 р. в сумі - 1 963,23 грн. 16. Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 незаконно стягнутий з позивача військовий збір в сумі -1 963,23 грн. 17. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.07.2016 р. по день ухвалення рішення суду (станом на 08.08.2020р.) виходячи з середнього заробітку відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 за весь час затримки в сумі - 469596,30 грн. (чотириста шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість тисяч ) 30 копійок. 18. Зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у період з 06 листопада 2015 року по 30 липня 2016 року проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області та був звільнений за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу). У червні 2020 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату заборгованості щодо індексації до заробітної плати, надбавки щодо праці в режимі обмежень з грифом "таємне" або "цілком таємне", надбавки-винагороди за безпосередню участь в АТО або ООС, за працю в добовий період (нічний час), за не відгуляні додаткові відпустки як учасник УБД за періоди несення служби, просив повернути гроші за незаконно перерахований судовий збір проте, відповідач повідомив, що підстав для нарахування та виплати зазначених надбавок (доплат) не має. Посилаючись на Закон України "Про Національну поліцію", Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закон України "Про індексацію грошових доходів населення", Кодексу законів про працю України позивач вважає, що відповідач протиправно не провів з ним остаточного розрахунку при звільненні та не здійснив передбачені чинним законодавством виплати, що стало підставою для звернення до суду. 18 листопада 2020 року засобами електронного зв'язку позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, згідно якої позивач просив суд: 1) Визнати протиправною бездіяльність відповідача - Головного Управління Національної поліції в Донецькій області щодо не внесення відомостей до наказу №27 о/с дек від 30.07.2016 року, про звільнення ОСОБА_1 , щодо нарахування та виплати грошової компенсації ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій, у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік. 2) Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу №27 о/с від 30.07.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік. 3) Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій,у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 , з поліції; 4) Визнати бездіяльність відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати винагороди до грошового забезпечення ОСОБА_1 за безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, а саме: з листопада 2015 року по січень 2016 рік (включно), з лютого 2016 року по липень 2017 рік (частково)- протиправною; 5) Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді винагороди за безпосередню участь в Антитерористичній операції з листопада 2015 року по січень 2016 рік (включно), з лютого 2016 року по липень 2017 рік (частково), в сумі: 13778,85 грн. (тринадцять тисяч сімсот сімдесят вісім гривень ) 85 копійок. 6) Визнати бездіяльність відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації (грошового забезпечення) за службу у нічний час за періоди 2015, 2016 роки - протиправною.
7) Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді компенсації (грошове забезпечення) за службу (роботу) в нічний час за періоди 2015, 2016, роки на суму - 3116, 48 грн. (три тисячі сто шістнадцять гривень) 48 копійок.
8) Визнати бездіяльність відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з листопад 2015 по липень 2016 року (включно) - протиправною.
9) Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецької області на користь ОСОБА_1 не виплачену індексацію грошового забезпечення, період часу з листопада 2015 по липень 2016 року (включно).
10) Визнати протиправними дії відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо недоплаченої грошової допомоги за (11 років) в розмірі грошового забезпечення - 8736,07 грн. на день звільнення ОСОБА_1 , з ГУНП в Донецькій області - протиправною. 11) Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку суми грошового забезпечення на день звільнення в розмірі - 8736,07 грн. та доплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 при звільненні з ГУНП в Донецькій області, відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 4 Постанови КМУ №393 від 17 липня 1992 року, зазначених у абзаці 1 пункту 3 цієї постанови, за 11 років. 12) Визнати неправомірні дії відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо безпідставно перерахованих коштів з грошового забезпечення ОСОБА_1 на військовий збір у період з січня 2016 року по серпень 2016року включно - протиправною. 13) Зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати безпідставно перераховані кошти з грошового забезпечення ОСОБА_1 на військовий збір у період з січня 2016року по серпень 2016 року включно в сумі -1738,93 грн. 14) Стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 незаконно стягнутий з позивача військовий збір в сумі -1738,93 грн. 15) Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.07.2016 р. по день ухвалення рішення суду (станом на 08.08.2020р.) виходячи з середнього заробітку відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 за весь час затримки в сумі - 469596,30 грн. (чотириста шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість тисяч ) 30 копійок. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі № 200/7482/20-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції в Донецькій області щодо не внесення відомостей до наказу №27 о/с дск від 30.07.2016 року, про звільнення ОСОБА_1 , щодо нарахування та виплати грошової компенсації ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій, у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу №27 о/с дск від 30.07.2016 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій, у кількості 14 календарних днів (діб) за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 , з поліції. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з листопад 2015 по липень 2016 року (включно). Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 не виплачену індексацію грошового забезпечення, період часу з листопада 2015 по липень 2016 року (включно). Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3000,00 гривень. В частині інших позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, в тому числі за роботу в нічний час.
Судом першої інстанції не було встановлено, чи було відповідачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями. Позивач також вважає, що судом першої інстанції безпідставно було зменшено розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, виплата якого передбачена статтею 117 КЗпП України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач у період з 07 листопада 2015 року по 31 липня 2016 року проходив службу в Національній поліції України, зокрема з 7 листопада 2015 року на посаді старшого оперуповноваженого ОВС управління кримінальної поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 від 25 березня 2020 року, позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни (том 1, арк. справи 24).
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №27 о/с дск від 30 липня 2016 року підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) з 31 липня 2016 року. Календарна вислуга років на день звільнення складає 14 років 09 місяців 03 дні, у пільговому обчисленні-23 роки 04 місяці 07 днів (том 1, арк. справи 37).
01 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання копій документів та виплату індексації заробітної плати, надбавки щодо праці в режимі обмежень з грифом "таємне" або "цілком таємне", надбавки - винагороди за безпосередню участь в АТО або ООС, за працю в добовий період (нічний час), за не відгуляну додаткову відпустку як учасник УБД, щодо повернення зайво утриманого військового збору (том 1, арк. справи 26).
Листом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 26 липня 2020 року №168зі/1/26/02-2020 позивача повідомлено, що усі виплати здійснені згідно вимог законодавства та відсутні законні підстави для нарахування та виплати: надбавки в умовах режимних обмежень; компенсації за невикористані відпустки, як учаснику бойових дій; винагороди поліцейському в особливий період та під час проведення АТО за період з 07 листопада 2015 року по лютий 2016 року, за період з лютого 2016 року по липень 2016 року; доплати за службу в нічний час; індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, у переліку осіб, яким належить повернення зайво утриманого військового збору, ОСОБА_1 відсутній (том 1, арк. справи 27-33). Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII.
Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 91 Закону № 580-VІІІ встановлено, що особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час.
Розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції. Розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції.
Для поліцейських установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов'язків.
Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом двох наступних місяців.
Згідно частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VІІІ поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
У відповідності до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від11 листопада 2015 р. N 988( далі Постанова N 988) грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 988 визначено обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року N 988 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за N 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання ( далі Порядок № 260), у пункті 3 розділу І якого визначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 11 розділу ІІ Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.
Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов'язків у період з 22.00 до 06.00.
Поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час.
Поліцейським добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі) та не включається в службовий час.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.
Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що за несення служби в нічний час виплачується доплата у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Тобто, відповідна виплата проводиться саме за кожну годину служби поліцейським у нічний час.
При цьому, підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції, а облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.
Наявною в матеріалах довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку від 18 вересня 2020 року, графіками чергувань (том 1, арк. справи 238, 211-233) підтверджується, шо позивач ніс службу в нічний час у спірний період.
Відповідачем відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 здійснювалась позивачеві доплата за службу в нічний час, що підтверджується розрахунковими листами за період з листопада 2015 року по серпень 2016 року включно (том 1, арк. справи 34-35).
Згідно довідки щодо розрахунку доплати за службу в нічний час за 2015-2016 роки відносно ОСОБА_1 від 20 жовтня 2020 року № 944, позивач чергував у нічний час: у листопаді 2015 року - 30 год. ; у грудні 2015 року - 36 год. , у січні 2016 року - 30 год., у лютому 2016 року - 18 год., у березні 2016 року - 36 год.; у квітні 2016 року -18 год., у травні 2016 року - 6 год., у червні 2016 року - 12 год. (том 2, арк. справи 23).
Так, відповідно до наданої відповідачем довідки щодо розрахунку доплати позивачу за службу в нічний час за 2015-2016 роки, така доплата за період з листопада 2015 року по червень 2016 року становить 963,55 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Щодо виплати винагороди до грошового забезпечення позивача за безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, а саме: з листопада 2015 року по січень 2016 рік (включно), з лютого 2016 року по липень 2017 рік.
Статтею 13 Закону України від 20 березня 2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції, чинної у спірний період) визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.
За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.
Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014р. № 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" встановлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 р. виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
З 03.02.2015р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 р. №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» (далі постанова №24), пунктом 1 якої встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.
Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень (абзац 2 пункту 1 Постанови № 24).
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Постанови № 24 винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).
Згідно з пунктом 1 додатку № 1 до Постанови № 24 в період мобілізації (в тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, період проведення антитерористичної операції винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за безпосередню участь військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 наказом Міністерства оборони України від 02 лютого 2015 року № 49 «Про особливості виплати винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичної операції», зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за № 135/26580, затверджено Порядок виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі Порядок №49).
Вказаний Порядок визначав механізм та умови виплат винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці) за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи в антитерористичній операції (далі - АТО), інших заходах в умовах особливого періоду.
У п. 4 розділу І Порядку № 49 визначено, що виплата винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) наказами вищих командирів (начальників, керівників).
За приписами п.3 розділу 2 Порядку №49 винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у пункті 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, які зазначені у п.1 додатку 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій».
Відповідно до п.5 розділу ІІ Порядку №49 військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України); перебувають у районі проведення АТО.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.
Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.05.2016 № 385 (далі - Наказ № 385) затверджено Інструкцію про порядок та умови виплати винагороди особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за безпосередню участь в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Наказу № 385 цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18 "Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських".
Згідно з пунктом 1 Розділу І Інструкції, вона визначає механізм та умови виплати винагороди особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) ДСНС, її територіальних органів, установ та організацій, що належать до сфери управління ДСНС, за безпосередню участь в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Пунктами 1 та 2 Розділу ІІ Інструкції передбачено, що виплата винагороди особам рядового і начальницького складу здійснюється за безпосередню участь в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду у таких розмірах із розрахунку на місяць:
у районах проведення активної фази АТО (лінії бойового зіткнення) - 4200 гривень;
в інших районах (місцях) проведення АТО - 1200 гривень.
Згідно з пунктом 3 Розділу ІІ Інструкції особи рядового і начальницького складу вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов:
залучення до виконання завдань за призначенням у районі проведення АТО;
перебування у безпосередньому підпорядкуванні керівництва оперативного штабу з управління АТО (далі - штаб АТО);
перебування у районі проведення АТО.
При цьому, відповідно до пункту 5 Розділу ІІ Інструкції підтвердженням безпосередньої участі для осіб рядового і начальницького складу органів управління (підрозділів) у Донецькій та Луганській областях у заходах у районах (місцях) проведення АТО є:
витяг з наказу штабу АТО про включення (виключення) до (зі) складу сил та засобів АТО та безпосереднє залучення до виконання завдань (робіт) за призначенням у районах проведення АТО;
витяг з наказу органу управління (підрозділу) про залучення до виконання завдань за призначенням у районі проведення АТО;
оперативні донесення (звіти) про виконані заходи в районі проведення АТО, а також інші заходи в умовах особливого періоду з визначенням території (місця) їх виконання;
витяги з книг служб органів управління (підрозділів) про виконані заходи (чергування) у районі проведення АТО;
витяги з графіків несення служби в районі проведення АТО;
інші офіційні документи або витяги з них, видані оперативним штабом АТО (штабами секторів або оперативно-тактичних угрупувань), що містять достатні докази безпосередньої участі в АТО на території відповідних областей.
Тобто, у відповідності до наведених вимог, винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, та повинна обчислюватись у розмірі із розрахунку на місяць: у районах проведення активної фази АТО (лінії бойового зіткнення) - 4200 гривень; в інших районах (місцях) проведення АТО - 1200 гривень.
Однак, докази на підтвердження фактичної участі позивача у проведенні антитерористичної операції, за яку встановлено виплату грошової винагороди, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до довідки від 22 липня 2020 року №4566/05/12-2020 позивач з 07 липня 2014 року до 06 листопада 2015 року, з 07 листопада 2015 року по 31 липня 2016 року дійсно був зарахований до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, але останні докази не свідчать, що позивач відповідає умовам, зазначеним у п. 5 розділу II Порядку від 02 лютого 2015 року № 49 (про які залучення до проведення АТО, виконання керівництва штабу АТО, перебування у районі проведення АТО, а тим більше про початок фактичної участі та завершення участі у відповідних заходах (п. З розділу II зазначеного Порядку).
Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що виконання позивачем службових обов'язків у містах, які належать до зони проведення АТО, не свідчить про виконання ним конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні АТО.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.08.2018 у справі № 805/1751/15-а, від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 20.02.2019 у справі № 812/484/18, від 10.05.2019 у справі № 805/416/16-а, від 02.07.2019 у справі № 805/1189/16-а, 25.07.2019 у справі № 805/1175/17-а, від 31.07.2019 у справі № 812/860/17, від 31.07.2019 у справі № 812/1962/17, від 21.08.2019 у справі № 360/412/17, від 13.11.2019 у справі № 805/805/16-а, від 20.12.2019 у справі № 360/3453/19, від 24.01.2020 у справі № 812/1487/17, від 06.02.2020 у справі № 812/793/17, від 13.02.2020 у справі № 360/2447/19, від 20.03.2020 у справі № 360/3264/18, від 24.04.2020 у справі № 812/1511/17 та від 21.05.2020 у справі № 812/1853/17.
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження доводів позивача щодо виконання ним завдань, пов'язаних з участю в АТО, за спірний період, а також беручи до уваги те, що виконання службових обов'язків в містах, які відносяться до зони проведення АТО, де позивач проходив службу, не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні АТО, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлдено у задоволенні позову в цій частині.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення надмірно сплаченого військового збору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абзацу першого пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України військовий збір встановлений тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.
10 вересня 2015 року набув чинності Закон України від 18.06.2015 № 548-VІІІ «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції», відповідно до якого підпункт 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №№ 1317, ст. 112) доповнено новими абзацами такого змісту: «Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції. Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України». Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року № 1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором», яка набрала чинності 12.01.2016 року, установлено, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення таких осіб до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про прибуття (вибуття) таких осіб до (із) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції. Зазначені документи командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів), керівники установ, організацій та підприємств, у складі яких проходять службу чи працюють особи, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, подають до відповідної бухгалтерської служби для здійснення розрахунків.
Абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» від 31 січня 2015 року № 24 (далі - Постанова № 24), яка діяла до 21 січня 2016 року встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.
Однією з обов'язкових умов для визнання військовослужбовця таким, що бере безпосередню фактичну участь у відповідних заходах в АТО є перебування такої особи у підпорядкуванні (виконання завдань) керівництва штабу АТО.
Така фактична участь осіб в Антитерористичній операції має бути підтверджена наказом командира штабу АТО.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 812/860/17.
Як встановлено судом, за період з 07 листопада 2015 року по 31 липня 2016 року позивач приймав безпосередню участь в АТО 71 день, за які відповідачем помилкового утриманий військовий збір.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначено Бюджетним кодексом України (далі - БК України). Відповідно до частини другої статті 45 БК України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Згідно зі статтею 112 БК України до повноважень Казначейства України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, крім випадку, передбаченого абзацами третім і четвертим частини другої статті 78 цього Кодексу, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності; 2) бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету; 3) відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) відповідністю платежів взятим бюджетним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням.
Казначейство України в межах своїх повноважень забезпечує організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень шляхом оцінки їх діяльності.
Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року N 787(далі - Порядок № 787).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім'я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв'язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року N 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за N 1679/28124. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Як встановено судом, позивач із заявою про повернення зайво утриманих сум військового збору до ГУНП в Донецькій області під час проходження публічної служби не звертався, а звернувся вже після звільнення, тобто після перерахування цих сум до органів казначейства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що оскільки згідно з наведеними вище нормами законів повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України, відсутні підстави для задоволення позову.
Аналогічний правовий висновок виклаений у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 812/690/17, який судом правомірно було враховано при вирішенні даної справи.
Стосовно вимог позивача щодо обчислення одноразової грошової допомоги виходячи з 23 повних років служби (у пільговому обчисленні), а не 12 (у календарному обчисленні) слід зазначити, що вищенаведеними нормами визначено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі певного відсотку (у даному випадку - 50 %) місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Посилання позивача в обґрунтування своєї позиції стосовно необхідності обчислення одноразової грошової допомоги виходячи з вислуги років у пільговому обчисленні на висновки Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі №806/2104/17 є безпідставними, оскільки на підставі системного аналізу наведених вище правових норм, колегія судів дійшла до висновку, що поняття календарна вислуга років застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги - в розмірі певних відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, Верховий Суд також зазначає, що для визначення розміру допомоги застосовується календарна вислуга років.
Визначена відповідачем кількість років служби позивача в календарному обчисленні ним не оскаржується, заперечень щодо використання при обчисленні допомоги місячного грошового забезпечення у сумі 8736,07 грн. також не наведено.
Таким чином, відповідачем правомірно обчислено позивачу одноразову грошову допомогу у календарному обчисленні за 12 років 04 місяці 12 днів.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача - Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо недоплаченої грошової допомоги за (11 років) в розмірі грошового забезпечення - 8736,07 грн. на день звільнення ОСОБА_1 , з ГУНП в Донецькій області та зобов'язання відповідача - Головне управління Національної поліції в Донецькій області перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку суми грошового забезпечення на день звільнення в розмірі - 8736,07 грн. та доплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 при звільненні з ГУНП в Донецькій області, відповідно до статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пункту 4 Постанови КМУ №393 від 17 липня 1992 року, зазначених у абзаці 1 пункту 3 цієї постанови, за 11 років є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, у даному випадку відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні зі служби.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки відповідача від 18.09.2020р. № 847 середньоденне грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню травень 2016 року - червень 2016 року, становить 277,53 грн..
Беручи до уваги, що середньоденне грошове забезпечення позивача складало 277,53 грн., розмір компенсації за 1115 днів прострочення розрахунку становить 309 445,95 грн..
Згідно довідки від 01.10.2020р. №905 позивачеві було нараховано та виплачено 17200,82 грн. Однак, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив зменшити розмір відшкодування, враховуючи наступні критерії: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При аналізі та застосуванні статті 117 Кодексу законів про працю України колегією суддів врахована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Так, в справі, що розглядається, тривалість періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення до відповідача з вимогою про нарахування відповідних сум пов'язана із діями позивача, який не зразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку.
Щодо дій відповідача, колегія зауважує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 позивачу не була сплачена у зв'язку із відсутністю, на думку Управління, правових підстав для такої виплати. Відтак, між сторонами виник спір щодо виплати вказаної вище компенсації.
Колегія суддів зазначає, що ця ситуація виникла у зв'язку із неналежною якістю Закону, а саме: наявності в різних законодавчих актах неоднозначного правового регулювання спірних правовідносин.
Вказане підтверджується і наявністю судових спорів, внаслідок чого Верховним Судом 21.08.2019 (тобто, вже після звільнення позивача) було вирішено аналогічний спір у зразковій справі № 620/4218/18.
Під час розгляду справи судом не було встановлено, що невиплата відповідачем належних позивачеві сум була обумовлена проявом грубого свавілля.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було зменшено розмір середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 3 000 грн..
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі № 200/7482/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі № 200/7482/20-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 22 червня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко