18 червня 2021 року Справа № 280/7839/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035 м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, ЄДРПОУ 26316700), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (69107 м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії ,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі- Третя особа) відповідно до якої просить визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки) із застуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за виключенням днів відпустки).
Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання на 08 грудня 2020 року.
07.12.2020 позивачем подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року в розмірі 136762 грн. 96 коп. з утриманням з цих сумм передбачених законом податків та обовязкових платежів при їх виплаті; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення судівської винагороди за один місяць; зобовязати відповідача як субєкта владних повноважень, не накористь якого ухвалено рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судвого рішення.
Протокольною ухвалою суду від 08.12.2020 підготовче засідання відкладено на 05.01.2021.
04.01.2021 представником відповідача подано заперечення протии заяви про зміну предмету позову.
У звязку з перебуванням судді у відпустці з 22.12.2020 по 06.01.2021 розгляд справи перенесено на 21.01.2021.
Ухвалою суду від 21.01.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 18.02.2021.
Ухвалою суду від 18.02.2021 провадження у справі зупинено для надання сторонам часу для примирення до 5.05.2021.
Ухвалою суду вд 25.05.2021 провдження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 24 листопада 2020 року продовжено строк проведення підготовчого засідання.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що працює на посаді судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. Вказує, що з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року отримувала суддівську винагороду із застосуванням обмежень, які передбачені статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Вважає застосування такого обмеження протиправним та таким, що суперечать приписам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також посилається на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, яким визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Відтак, невідповідність Конституції України вказаних вище норм Закону вже визнано Конституційним Судом України. У зв'язку з наведеним, просить задовольнити позовні вимоги.
30 листопада 2020 року до суду від третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву (вх.№57864), у яких зазначає, що Головне управління не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем у цій справі, а тому не може надати будь-які дані на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Представник третьої особи просив враховувати при розгляді справи надані пояснення та розглядати справу без його участі.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 02 грудня 2020 року надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№58586), в якому зазначає про необхідність у застосуванні під час нарахування та виплати суддівської винагороди інших нормативно-правових актів, а не лише статті 135 Закону України «Про судоустрій у статус суддів». Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230,00 грн. на місяць. Зазначає, що відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень у спірному періоді. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області проти позовних вимог заперечила повністю. Просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві та доказів наявних у матеріалах справи.
У судове засідання 25 травня 2021 року позивач, представник третьої особи не прибули. Про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
07 грудня 2020 року до суду від позивача надійшла заява (вх.№59134), відповідно до якої просить подальший розгляд справи проводи за його відсутності.
Як зазначалось вище, представник третьої особи у письмових поясненнях просив розглянути справу без його участі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України «Про призначення судді» від 28.09.2017 №295/2017 є суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 03 листопада 2020 року №08-02/1260 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 31.08.2020:
всього нараховано (з урахуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік») - 689444,56 грн., в тому числі обмеження місяця відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» 136762,96 грн. (в т.ч. квітень 19002,82 грн., травень 36755,46 грн., червень 49882,40 грн., липень 8675,20 грн., серпень 22447,08 грн.;
утримані обовязкові податки та збори з загальної суми нарахування місяця - всього 134441,70 грн. ( в т.ч. квітень 15231,36 грн., травень 6786,21 грн., червень 48119,84 грн., липень 1601,72 грн., серпень 6984,98 грн.);
загальна сума перерахування на картковий рахунок працівника - 555002,86 грн. (в т.ч.квітень 62878,22 грн., травень 28014,84 грн., червень 198648,56 грн., липень 6612,19 грн., серпень 28835,38 грн.).
Позивач вважаючи таке обмеження протиправним, звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині першій статті 124 Конституції України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону №1402-VIII (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII посадовий оклад судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з частиною шостою статті 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною дев'ятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
За змістом статті 148 Закону №1402-VIII (частини перша - третя) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (окрім Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду) здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідно до частини четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Частинами п'ятою - сьомою Закону №1402-VIII визначено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з пунктом 1 Положення про ТУ ДСА України в Запорізькій області, затвердженого головою ДСА України 25 вересня 2015 року, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та їй підпорядковується. Основним завданням ТУ ДСА України в Запорізькій області є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Запорізької області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів в Запорізької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
Відповідно до пункту 4.1 Положення до повноважень ТУ ДСА України в Запорізькій області належить забезпечення належних умови діяльності місцевих судів Запорізької області в межах повноважень, визначених законом.
Згідно з пунктом 4.3 Положення територіальне управління здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ТУ ДСА України в Запорізькій області та місцевих загальних судів Запорізької області.
Отже, до повноважень ТУ ДСА у Запорізькій області віднесено фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області, у тому числі Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, в якому позивач працює на посаді судді.
У даній справі перед судом поставлено на вирішення питання конкуренції норм Закону №1402-VIII, яким визначається розмір суддівської винагороди, та Закону №553-IX, яким встановлено обмеження нарахування суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, на період дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Наведені вище норми права та правові позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, оскільки це є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу на судову владу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням змін до даної Постанови неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Суд звертає увагу, що зміни до Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди або її обмеження не вносились.
Разом з тим, відповідач, який при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди мав керуватися виключно нормами Закону №1402-VIII, у період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року включно при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди застосував положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції Закону №553-IX), що прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Аналогічної правової позиції дійшов і Верховний Суд в постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, ухвалені за позовом судді Кропивницького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про застосування обмежень у виплаті суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, який констатував, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) було неправомірним.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №553-ІХ.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення з таких підстав.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах норми статті 130 Конституції України підлягають застосуванню як норми прямої дії, оскільки:
- стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій;
- частина друга статті 135 Закону №1402-VIII визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами;
- Законом №553-ІХ зміни до Закону №1402-VIII не вносились, отже застосування норм Закону №553-IX в частині обмеження суддівської винагороди є безпідставним.
Основоположним у правових відносинах є принцип верховенства права, що в аспекті спірних відносин дає підстави для висновку, що положення Закону України №553-IX та Закону №294-ІХ, якими обмежувався розмір суддівської винагороди, не можуть вважатись заснованою на нормах Конституції України правовою підставою для позбавлення позивача права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII, як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже не повинні були застосовуватись відповідачем.
При цьому суд враховує, що відповідач як державний орган у системі правосуддя в силу специфіки своєї діяльності не міг не усвідомлювати змісту вказаних вище положень правових актів щодо розміру суддівської винагороди, їх пріоритетності над нормами інших нормативно-правових актів, а відтак, обмежуючи її, усвідомлено діяв в порушення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а тому такі дії відповідача є протиправними.
Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2013 року у справі «Савіцкас та інші проти Литви», від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії», та зазначає, що законодавець не обмежений у праві на зміну правового регулювання, що встановлює рівень суддівської винагороди, через особливі обставини погіршення фінансової ситуації в державі, однак зазначене не може нівелювати того факту, що такі зміни мають відбуватись у встановлені Конституцією і законами України порядок і спосіб. Адже з урахуванням положень статті 130 Конституції України законодавець може регулювати рівень суддівської винагороди шляхом внесення змін до закону про судоустрій, однак не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, у тому числі шляхом внесення змін до інших законодавчих актів.
Крім того, відповідач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на виплату суддівської винагороди був обмежений у зв'язку із запровадженням карантину, та не дозволяв відповідачу виплатити суддівську винагороду в розмірі, передбаченому статтею 135 Закону №1402-VIII.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про недостатність отриманих коштів на оплату праці суддів та працівників апарату суду, та зазначає, що у рішенні від 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону №294-IX, суд зазначає таке.
Із заяв по суті справ судом встановлено, що при обчисленні суддівської винагороди позивачу ТУ ДСА України в Запорізькій області, крім іншого, керувалось рішенням Ради судів України від 24 квітня 2020 року №22, відповідно до якого розрахунок суддівської винагороди здійснювався на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом №553-ІХ, застосовувались до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
Отже, суддівська винагорода у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року включно нараховувалась позивачу в повному обсязі, однак, у випадках, визначених статтею 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX), була обмежена при здійсненні виплати.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону №294-ІХ, оскільки саме нарахування суддівської винагороди було здійснено відповідачем у повному розмірі.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом проведення нарахування та виплати недоплаченої суддівської винагороди, суд зазначає таке.
У пункті 74 постанови від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що «…розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави».
Враховуючи позицію Верховного Суду, зазначену вище, суд дійшов висновку, що відповідно до встановлених обставин справи вірним спосіб захисту порушеного права позивача буде стягнення з ТУ ДСА України в Запорізькій області на користь позивача недоплаченої суддівської винагороди. Вказана вимога заявлена позивачем у заяві про зміну предмету позову.
При цьому, суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №826/6583/14 від 15 лютого 2019 року суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Отже, стягнення на користь позивача суми нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди має відбуватись з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Щодо вимог допустити рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
За відсутності унормування порядку визначення суми стягнення за один місяць у подібних правовідносинах, суд вважає, що сума стягнення за один місяць може бути визначена шляхом ділення загальної суми недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 136762,96 грн., на кількість повних місяців, протягом яких позивачу протиправно виплачувалась суддівська винагорода в обмеженому розмірі - за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно (що становить повних п'ять місяців).
Таким чином, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 27352,59 грн. (136762,96 / 5) рішення підлягає негайному виконанню.
Щодо заявлених вимог встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, якою врегульовано питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників справи, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань позивача щодо невиконання відповідачем даного судового рішення, зокрема, не зазначення конкретних випадків невиконання відповідачем рішень судів в аналогічних спорах, суд вважає, що підстави встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі відсутні.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 143, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035 м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, ЄДРПОУ 26316700), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (69107 м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо виплати судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 нараховану, але не доплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 136762 (сто тридцять шість тисяч сімсот шістдесят дві) гривні 96 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішення суду допустити до негайного виконання в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 27352 (двадцять сім тисяч триста п'ятдесят дві) гривні 59 копійок з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22 червня 2021 року.
Суддя О.О. Артоуз