22 червня 2021 року Справа № 280/2723/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
05.04.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19283-13У від 13.11.2020 на суму 35588,74 грн., винесену відповідачем;
- зобов'язати відповідача здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 35588,74 грн.;
- зобов'язати відповідача здійснити видалення з АІС Податковий блок щодо державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця позивача.
Ухвалою суду від 09.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
29.04.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№24880), в якому, серед іншого, звертає увагу на те, що позивачем заявлено дві вимоги майнового та немайнового характеру, у зв'язку із чим просить залишити без розгляду вимоги позивача щодо яких не сплачено судовий збір.
У поданій 05.05.2021 позивачем відповіді на відзив (вх.№25274) зазначено, що позовні вимоги немайнового характеру є похідними, а судовий збір підлягає сплаті як за одну позовну вимогу.
Ухвалою суду від 24.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, - залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, надавши квитанцію про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн.
Ухвалою суду від 07.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Ухвалою суду від 22.06.2021 замінено відповідача, а саме: Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у спірний період позивача працював та продовжує працювати по сьогоднішній день на посаді начальника відділу організації праці та начальника управління організації та оплати праці ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» Вказано, що роботодавцем щомісячно сплачується єдиний соціальний внесок за позивача, як за найманого працівника. Також зазначено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про позивача, як про фізичну особу-підприємця, а тому у відповідача не було підстав для винесення спірної податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки). У зв'язку з наведеним, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 29.04.2021 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№24880), в якому зазначає, що ОСОБА_1 згідно реєстраційної та облікової картки платника податків перебуває на обліку як фізична особа-підприємець та з 18.07.2020 перебуває на податковому обліку на загальній системі оподаткування. Згідно інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) за період з 01.01.2017 по 01.12.2020 нараховано ЄСВ в сумі 35588,74 грн. Вважає, що оскаржувана вимога винесена правомірно, а Головне управління ДПС у Запорізькій області діяло в межах та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У зв'язку з наведеним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
05.05.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№25274), в якому із посиланнями на практику Верховного Суду спростовує позицію контролюючого органу.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
13.11.2020 Головним управління ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19283-13У, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити заборгованість з єдиного соціального внеску у сумі 35588,74 грн.
Позивач, не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19283-13У від 13.11.2020, згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 35588,74 грн., звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача, як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2020 років є найманим працівником та його роботодавець сплачував ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає Головне управління ДПС у Запорізькій області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 (справа №440/2149/19).
Суд під час розгляду справи встановив, що ОСОБА_1 у період з 2017 року по 2020 рік перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», яке сплачувало за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.
Таким чином, ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» у повній мірі сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 за спірні періоди.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності податковим органом та судом не встановлено.
Також суд звертає увагу, що 01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (далі - Закон №2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відповідач в наданому відзиві зазначив, що «… ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) згідно реєстраційної та облікової картки платника податків перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 18.07.2002 (номер державної реєстрації Ф0021885) - 831 - Головне управління ДПС у Запорізькій області, Вознесенівська державна податкова інспекція (Хортицький район м.Запоріжжя), загальна система оподаткування, стан платника податків - 0 - платник податків за основним місцем обліку».
Тобто податковий орган підтверджує, що ОСОБА_1 не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (стаття 4 Податкового кодексу України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 по справа №260/81/19 (провадження №11-118апп20) «Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд».
«Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.».
Згідно із частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Враховуючи вищевикладене позивач не має спеціального статусу фізичної особи - підприємця, що в свою чергу б створювало обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального в незалежності від отримання доходу.
Також судом встановлено, що відповідач не вперше виносить вимоги про сплату боргу (недоїмки). Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2020 по справі №280/1194/20 суд визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5714-50 від 13.02.2020 на суму 29293,44 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Безпідставне, систематичне винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу (недоїмки) щодо позивача, змушує позивача постійно вживати заходів щодо захисту своїх порушених прав та інтересів, що вимагає додаткових затрат часу, пов'язаних з підготовкою скарг на рішення контролюючого органу та матеріальних витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, відправкою поштової кореспонденції тощо.
З метою поновлення порушених прав та інтересів позивача суд вважає за можливе зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн. та здійснити видалення з АІС «Податковий блок» запису щодо державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд, з врахуванням правових позицій Верховного Суду, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19283-13У від 13.11.2020 на суму 35588,74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 35588,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити видалення з АІС Податковий блок щодо державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копйок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.06.2021.
Суддя М.С. Лазаренко