22 червня 2021 року
м. Харків
справа № 638/11508/20
провадження № 22-ц/818/2797/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчого
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року у складі судді Хайкіна В.М., -
20 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, в якому просив стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчим відповідача під час імітації досудового розслідування у кримінальному провадженні 42018221090000059 у розмірі 239 101 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість судового рішення, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Підставою для відшкодування шкоди є факт систематичного прийняття слідчим відповідача рішень без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин посадових осіб відповідача. Постановами Верховного Суду від 08.04.2020 року по справі за № 638/14009/17, від 16.09.2020 року по справі за № 638/6363/19, від 17.09.2020 року по справі за № 638/9834/18, від 23.09.2020 року по справі за № 638/14007/17, від 02.12.2020 року по справі за № 638/14008/17 скасовані рішення апеляційної інстанції та залишені без змін рішення першої інстанції, якими на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію моральної шкоди, спричиненої тривалою бездіяльністю посадових осіб органу державної влади при імітації досудового розслідування по кримінальним провадженням.
Позивач вважає, що суд зробив хибний висновок про те, що реалізація процесуального права на оскарження процесуальних рішень слідчого є реалізацією позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, начебто не є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Більш того, Жовтневим районним судом м. Полтави скасовано постанову від 27 жовтня 2020 року про закриття кримінального провадження 42018221090000059 та зазначив, що вказана постанова не відповідає вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, та є такою, що винесена передчасно.
Особою, уповноваженою на самопредставництво інтересів ТУ ДБР у м. Полтаві Стороженко А.І. подано відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що доводи ОСОБА_1 по суті зводяться лише до незгоди останнього з прийняттям процесуальних рішень слідчим в кримінальному провадженні.
Також, зазначає, що слідчий є процесуально самостійною особою у кримінальному провадженні і втручання в його діяльність осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом у порядку цивільного судочинства під час розгляду цієї справи протиправності дій чи бездіяльності працівників ТУ ДБР у м. Полтаві та прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також визнання судом таких дій протиправними. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб органу досудового розслідування сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й, відповідно не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Порушене право на визнання позивача потерпілим відновлено шляхом оскарження бездіяльності слідчих в порядку, визначеному КПК України, не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом моральної шкоди.
Вказує, що ухвалами слідчих суддів не встановлено протиправну бездіяльність слідчих в частині невиконання службових обов'язків, сам факт винесення зазначених ухвал слідчим суддею, свідчить про реалізацію ОСОБА_1 права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1 .
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спричинення зазначених позивачем моральних страждань.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що є процесуальним обов'язком позивача.
Сам факт постановлення ухвал слідчим суддею, згідно з якими за результатами розгляду скарг постанови прокурора та слідчого скасовувались, свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1 . Факт скасування постанов ухвалою слідчого судді не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, не мають наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані ухвали слідчим суддею, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Суд першої інстанції вважав, що доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися посадовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві у кримінальному провадженні, натомість судом не встановлено, а у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення його особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди його здоров'ю та душевних страждань, а отже, заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Харківської області молодшого радника юстиції Жорняка М.С. від 10 вересня 2019 року у визнанні ОСОБА_1 потерпілим по кримінальному провадженню №42018221090000059 від 22.02.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 367 КК України відмовлено (а.с. 25-27).
В подальшому, досудове розслідування кримінального провадження №42018221090000059 проводиться Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві.
18.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві із клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні № 42018221090000059 (а.с. 42).
Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 28.10.2019 року за вих.№І-6520/02-2 ОСОБА_1 повідомлено, що клопотання про призначення судово-психологічної експертизи розглянуто та наголошено, що він має процесуальний статус заявника та КПК України не передбачено право заявника на подання слідчому або прокурору відповідних клопотань (а.с. 41).
08.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві із клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні № 42018221090000059 (а.с. 40).
03.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві із клопотанням про направлення доручення оперативній службі Харківської області щодо проведення його допиту в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 42018221090000059 та видачі пам'ятки про права та обов'язки потерпілого (а.с. 36).
Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 13.01.2020 року за вих. №І-298/15-02-2-20 ОСОБА_1 повідомлено, що згідно постанови прокурора відділу прокуратури Харківської області Жорняка М.С. від 10 вересня 2019 року йому відмовлено у визнанні потерпілим, наголошено, що він має процесуальний статус заявника та КПК України не передбачено право заявника на подання слідчому або прокурору відповідних клопотань (а.с. 35).
23.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві із повторним клопотанням про направлення доручення оперативній службі Харківської області щодо проведення його допиту в якості потерпілого у кримінальному провадженні №42018221090000059 та видачі пам'ятки про права та обов'язки потерпілого (а.с. 37-39).
05.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого з клопотанням щодо призначення судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні №42018221090000059 (а.с. 34).
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Соломенцева Р. В. від 13.02.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо призначення судово-психологічної експертизи (а.с. 32-33).
Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 13.02.2020 року за вих. №І-1467/15-02-2 ОСОБА_1 повідомлено про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілим із направленням постанови, а також повідомлено про те, що як тільки в органу досудового розслідування буде достатньо підстав, заявника буде визнано потерпілим (а.с. 31).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 06.03.2020 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава Соломенцева Р.В., яка полягає у не розгляді клопотання у кримінальному провадженні № 42018221090000059 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367 КК України залишено без задоволення (а.с. 28).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 19.03.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: постанову прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Харківської області молодшого радника юстиції Жорняка М.С. про відмову у визнанні потерпілим від 10 вересня 2019 року по кримінальному провадженню №42018221090000059 від 22.02.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 367 КК України скасовано (а.с. 21-22).
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Соломенцева Р. В. від 03.04.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 05.02.2020 року щодо призначення судово-психологічної експертизи (а.с. 18-19).
Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 03.04.2020 за вих. №І-3520/15-02-2-20 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд клопотання із направленням відповідної постанови (а.с. 20).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 18.05.2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено: постанову слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Соломенцева Р.В. від 03 квітня 2020 про відмову у задоволенні клопотання про призначення по справі судово-психологічної експертизи по кримінальному провадженню, внесеному в ЄРДР за № 42018221090000059 від 22.02.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 367 КК України скасовано (а.с. 11-12).
25.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до слідчого з клопотанням щодо призначення судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні №42018221090000059 (а.с. 10).
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Соломенцева Р. В. від 29.05.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 25.05.2020 року щодо призначення судово-психологічної експертизи та з інших питань (а.с. 8-9).
Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві від 29.05.2020 року за вих. №І-5560/15-02-2-20 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд клопотання із направленням відповідної постанови (а.с. 7).
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві Соломенцева Р. В. від 27.10.2020 року кримінальне провадження № 42018221090000059 від 22.02.2018 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку з відсутністю в діях слідчого СВ Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області Хомич В. В. та прокурора Ісмайлова В.Ш. під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012220480000010 ознак кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364 , ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України (а.с. 65-69).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спір суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв'язок між прийняттям судових рішень про задоволення скарг ОСОБА_1 на дії слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві до щодо відмови у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та настанням шкоди.
Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.
Дії (бездіяльність) ТУ ДБР, розташованого у місці Полтаві, внаслідок яких було завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , є предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого завдання шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.
Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання його потерпілим судом було встановлено, що у постанові про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим відсутні посилання на матеріали досудового розслідування, які б давали підстави прийти до висновку про існування очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про залучення до кримінального провадження як потерпілої подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в частині першій ст.. 55 КПК України.
Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи, судом встановлено, що слідчим не спростовано доводів ОСОБА_1 щодо спричинення йому моральної та фізичної шкоди кримінальним правопорушенням, слідчий у своїй постанові не навів переконливих доводів чому немає необхідності у призначення судово-психологічної експертизи ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалах слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.
Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
Метою оскарження ОСОБА_1 бездіяльності слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві у цій справі було оспорювання процесуальної діяльності та незгода з прийнятими процесуальними рішеннями.
Зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на наявність якої посилається позивач.
Сам факт зобов'язання судом слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про визнання його потерпілим, призначення судово-психологічної експертизи не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що його права та інтереси були поновлені.
Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
Незгода позивача з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, які ним були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Таким чином, оскільки у цій справі відсутні всі три умови для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, зокрема відшкодування моральної шкоди, тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20) та від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 23 червня 2021 року.