Справа: № 646/6770/19 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/2410/21 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: Продовження строку тримання під вартою (ч.4 ст. 422-1 КПК України)
15 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі сторін, належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові дану справу, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, тобто без виклику сторін, за умови, що ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд справи з участю сторін, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого на ухвалу Червонозаводського районного суду м.Харкова від 07.06.2021 року,-
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною вище ухвалою продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_6 строком до 06.08.2021 року, включно.
Встановлено раніш визначений розмір застави у сумі 153 680 гривень, при внесенні якого ухвалено ОСОБА_6 звільнити з-під варти з покладенням певних обов'язків.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав, що застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_6 не здатні в повній мірі запобігти ризикам, передбаченим п.1, 3 ч.1 чт. 177 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив про скасування ухвали та постановлення нової, якою просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою та обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з застосуванням електронного засобу контролю та покладення обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, строком на 60 діб.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Вважає, що як у клопотанні прокурора так і в ухвалі суду про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 не розкриті та не аргументовані ризики, що на їх думку, мають місце та продовжують існувати, ухвала не містить мотивування чому ж ризики продовжують існувати протягом двох років.
Спростовує наявність ризику впливати на свідків, оскільки сам прокурор не може забезпечити їх явку до суду протягом півтора року.
Заперечує щодо ризику переховування обвинуваченого та наголошує, що попереднє ув'язнення не може бути формою очікування обвинувального вироку. Також вказує, що перебуваючи під домашнім арештом ОСОБА_6 не зможе вчинити нові злочини, окрім того стороною обвинувачення на підтвердження існування такого ризику.
Посилається на те що ОСОБА_6 тримається під вартою понад 2 роки, а доводи суду на те, що розгляд справи триває до теперішнього часу, сторона захисту вважає такими, що не залежить від процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому не може бути підставою для продовження строку тримання під вартою.
Вказав, що тримання ОСОБА_6 під домашнім арештом зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки тримання особи під домашнім арештом пов'язане з обмеженням конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність, та полягає в обмежені свободи пересування обвинуваченого шляхом його ізоляції у житлі через заборону залишати його цілодобово або у певний період доби.
Також вказав, що стан здоров'я обвинуваченого робить подальше тримання його під вартою неможливим.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Враховуючи, що, в порядку ч.4 ст.422-1 КПК України, що ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд справи з участю сторін, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без їх участі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.313 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі до 12 років з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи фактичні обставини злочинів, які інкримінуються ОСОБА_6 , передбачені ч.3 ст.307, ч.3 ст.313 КК України, а саме вчинення останнім особливо тяжких кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, або прекурсорів в особливо великих розмірах, що становить загрозу суспільству та свідчить про особливий цинізм їх вчинення, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні свідчить про наявний суспільний інтерес.
Крім того, не залишено поза увагою факт того, що на час розгляду клопотання про продовження строку запобіжних заходів свідки у даному кримінальному провадженні не допитані, що свідчить про наявність ризику впливу на них з боку обвинуваченого.
Більш того, окремої уваги потребує той факт, що ОСОБА_6 інкриміновано саме роль організатора та активного учасника злочинної, організованої групи, а вчинені ним кримінальні правопорушення носять підвищену суспільну небезпеку, у зв'язку з чим, твердження захисника щодо необхідності обрання щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є таким, що позбавлене правових підстав.
За таких обставин, обґрунтування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні та не спростовані доводами апеляційної скарги.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку по існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПУ України, оскільки як вбачається з наявних матеріалів кримінального провадження свідки судом ще допитані не були, та є певна ступінь можливості, що ОСОБА_6 вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду. Тому Доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів до уваги не бере.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про існування ризиків, передбачених п.1,3 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Доводи щодо не доведення стороною обвинувачення ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, колегія суддів відкидає, оскільки його не було встановлено судом першої інстанції.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було розглянуто можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, то слід зазначити, що суд першої інстанції взяв до уваги позицію сторони захисту, проте обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання останнього під вартою при цьому визначив розмір застави в сумі 153680 грн, як альтернативний запобіжний захід.
Доводи захисника щодо надто тривалого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 заслуговує на увагу, проте з огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики, передбачені п.1,3 ч.1 ст. 177 КПК України на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ч.2 ст.376, ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426, ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07.06.2021 року про задоволення клопотання прокурора та про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 06.08.2021 року, включно, із визначенням застави в розмірі 153680 грн. щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4