Справа № 755/18153/20
№1-кп/755/144/21
"04" червня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040005553від 30.10.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцям. Києва, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не одруженого, маючого на утриманні двох дітей: 2010 р.н. та 2018 р.н., працюючого неофіційно збірником меблів у ТОВ «Максімус», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 02.11.2018 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
ОСОБА_5 , 29.10.2020 року, приблизно о 21 годині 20 хвилин, знаходився поблизу житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, 15, поруч з під'їздом № 7, де помітив раніше незнайомого йому ОСОБА_7 , який рухався у напрямку під'їзду № 8 будинку № 15 по вул. Курнатовського в м. Києві та в цей час, у нього виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна потерпілого ОСОБА_7 , з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_5 побіг за потерпілим ОСОБА_7 до восьмого під'їзду житлового будинку АДРЕСА_2 , де наздогнав його на другому поверсі та правою рукою схопив сумку, всередині якої перебували: паспорт громадянина України (цінності не становить); ідентифікаційний код (цінності не становить); технічний паспорт на автомобіль марки «Daewoо Nexia» темно синього кольору, д.н.з. НОМЕР_1 (цінності не становить); водійське посвідчення (цінності не становить); банківська картка «Приват Банк», на якій перебувало 16 гривень; банківська картка «Ощадбанк», на якій перебувало 2500 гривень (з якої в подальшому було знято 2302 гривень 68 копійок); картка «Восток» (цінності не становить); навушники марки «Panasonic», вартістю 150 гривень; зарядний пристрій для автомобіля, вартістю 100 гривень; медична довідка від лікаря для водіння автотранспортом (цінності не становить); картка магазину «Метро» (цінності не становить), після чого, з місця вчинення злочину зник. Усього, своїми злочинними діями, які виразились у відкритому викраденні чужого майна, ОСОБА_5 завдав потерпілому ОСОБА_7 матеріального збитку на загальну суму 2568 гривень 68 копійок.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 винним себе за ч. 2 ст. 186 КК України визнав повністю, не оспорював фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, щиро каявся та показав, що дійсно, 29.10.2020 року, приблизно о 21 годині 20 хвилин, він знаходився разом зі своїм товаришем ОСОБА_9 по АДРЕСА_2 , поруч з під'їздом № 7, де він побачив потерпілого ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння та сидів у автомобілі. Далі, він підійшов до потерпілого та сказав, що у такому стані сідати за кермо не можна, у зв'язку з чим, у них відбулася невелика сварка, після чого, потерпілий побіг до під'їзду, а він - за ним. Потім, на другому поверсі він наздогнав потерпілого, вихопив його сумку з речами та побіг на вулицю у сторону парку. Після чого, він перевірив вміст сумки і речі, які зазначені в обвинувальному акті. У подальшому, він скористався банківською карткою «Ощадбанк» потерпілого ОСОБА_7 , розрахувавшись нею у магазині за товар, а інші речі - сховав. У скоєному щиро каявся, щиро прохав вибачення у потерпілого, цивільний позов визнав повністю та зазначив, що усвідомлює, що дії його були умисними, вчиняв все один. Зокрема, зазначив, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, а саме: дата, час, місце скоєння ним кримінального правопорушення, відповідають дійсності.
Покази ОСОБА_5 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз'яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових документів, а саме: протоколів огляду місця події від 10.11.2020 року; протоколів огляду речей від 10.11.2020 року та 11.11.2020 року; постанов про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 10.11.2020 року; протоколу огляду предметів від 11.11.2020 року; постанов про визнання носія знятої інформації доказом і приєднання його до кримінального провадження від 11.11.2020 року і матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.
Вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю підтверджується його показаннями, щирим каяттям у скоєному та наведеними вище письмовими документами.
Аналізуючи наведене, суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 у тому, що він своїми умисними діями вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, тому, знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 186 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченої та запобіганню вчинення нею нових злочинів.
Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, його ставлення до скоєного - вину визнав повністю, щиро каявся у скоєному, прохав вибачення у потерпілого, дані про його особу, а саме: на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше судимий, вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно зі ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає пом'якшуючою обставиною щире каяття обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненому.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Зокрема, суд дійшов висновку, що також при призначенні покарання має бути застосований принцип гуманізації відповідальності з урахуванням засад, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню, згідно зі ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а тому суд вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_5 повинно бути обрано необхідне та достатнє для його виправлення і попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, а саме у вигляді позбавлення волі.
Так, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_5 , його особи, конкретних обставин кримінального провадження, суд вважає, що його перевиховання і виправлення неможливо без ізоляції від суспільства і не знаходить підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України. Поряд з цим, враховуючи, що ОСОБА_5 вину свою визнав повністю, щиро каявся у скоєному, заявлений цивільний позов визнав у повному обсязі, прохав вибачення у потерпілого, суд вважає за необхідне призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі, але, у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 на суму матеріальної шкоди у розмірі 2 568 гривень 68 копійок та суму моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень задовольнити, оскільки визнаний обвинуваченим у повному обсязі.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.
Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 128, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватим за ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання за цим вироком приєднати ОСОБА_5 невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та остаточно призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років1 (одного) місяця позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_5 не обрано.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту його затримання.
Цивільний позов задовольнити та стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 2 568 гривень 68 копійок та моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: спецпакет № SUD1147435, всередині якого знаходиться записка з надписом на ній синьою кульковою ручкою великими літерами «Нужні документи звони НОМЕР_2 », що переданий на зберігання до камери схову речових доказів Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві - повернути ОСОБА_7 ;
- спецпакет № SUD1147439, всередині якого знаходиться мобільний телефон марки «Nokia Е50-2», чорного кольору, імеі: НОМЕР_3 , без сім-картки, що переданий на зберігання до камери схову речових доказів Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві - повернути ОСОБА_9 ;
- два CD-R диска, помаранчевого кольору з надписом «Videx», ємністю 700 МВ, 52х, 80 min, з відеозаписом з камер спостереження від 29.10.2020 року, що розміщені в приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , які приєднані до матеріалів кримінального провадження - залишити у матеріалах.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику, потерпілому та прокурору.
Суддя