ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 червня 2021 року місто Київ №640/747/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши матеріали адміністративної справи, вирішуючи питання щодо поновлення строку звернення до суду
за позовомОСОБА_1
до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
провизнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного затримки виконання рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/747/21 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 28.05.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в тексті якого останнім заявлено клопотання про пропуск позивачем місячного строку на звернення до суду.
Представник відповідача зазначив про те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №640/3806/20 допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 18.02.2020 на посаді в Мінекономіки та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 27 518,40 грн, позивач мав право заявити вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в місячний строк з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права, тобто з наступного дня після проголошення рішення від 08.07.2020.
В свою чергу, позивачем до суду подано заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивовану зверненнями до відповідача 09.12.2020 із заявою про добровільну виплату середнього заробітку за 59 робочих днів затримки виконання судового рішення.
Суд, розглянувши подані клопотання та заяву, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення, що не входить до структури заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом з тим, Верховний Суд в правових позиціях, висловлених у постановах від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17, від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19, акцентує увагу, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
За правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 цього Кодексу) .
З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідно до Наказу від 30.09.2020 №1304-к, проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулась лише 13.01.2021.
Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
Разом з тим, з поданих позивачем пояснень вбачається, що остання звернулась до відповідача із заявою від 09.12.2020, в якій просила, серед іншого, перерахувати середній заробіток за 59 робочих днів затримки виконання судового рішення, на виконання якого відповідачем видано Наказ від 14.09.2020 №1766.
Матеріалами справи не підтверджено, що відподач належним чином відреагував на заяву позивача від 09.12.2020, доказів надання відповіді матеріали не містять.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом 13.01.2021.
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Крім того, Крім того, суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є визнання протиправною бездіяльностівідповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 у справі №21-3538а15, сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Суд звертає увагу, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Цей правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, щвикладеній у постанові від 23.05.2018 у справі №490/8624/15-а (адміністративне провадження №К/9901/14024/18).
Враховуючи, надані позивачем пояснення про обставини пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку про можливість поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення права позивача на гарантований Конституцією України та міжнародними актами судовий захист
На підставі викладеного, керуючись статтями 121, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом задовольнити.
2. Визнати поважними причини пропуску строку звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/747/21.
3. В задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала оскарженнню не підлягає.
Суддя Іщук І.О.