Справа № 420/6484/21
22 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання надати відпустку по догляду за дитиною з 29.03.2021 по 19.06.2021 року, -
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області, в якому просить:
- Визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740; 65080, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А) щодо ненадання ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 03.12.2003, РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі рапорту від 23.03.2021 відпустки по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, протиправною.
- Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740; 65080, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А) надати ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 03.12.2003, РНОКПП НОМЕР_2 ) відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 29.03.2021 по 19.06.2021.
- Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740; 65080, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Малиновським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 03.12.2003, РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Виклад позиції позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.03.2021 ОСОБА_1 у порядку ст. 25 Закону України «Про відпустки» подано рапорт на надання обов'язкової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною та досягнення нею шестирічного віку починаючи з 29.03.2021 по 19.06.2021, однак на момент подання даного позову, відповіді не надано, з телефонних дзвінків до кадрового управління ГУНП в Одеській області, стало відомо що йому відмовлено в наданні такої відпустки.
Позивач вважає, що порушено права ОСОБА_1 та його малолітньої дитини на догляд, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
17.05.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, на підтвердження необхідності надання ОСОБА_1 соціальної неоплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку, ним було надано довідку №283 про потребу дитини (дитини - інваліда) у домашньому догляді, видану 23.03.2021 КНП «Дитяча міська поліклініка №6» Одеської міської ради (далі довідка №283). У наданій довідці відсутній код ЄДРПОУ закладу охорони здоров'я, яким вона була видана.
Крім того, з довідки №283 вбачається, що дата її видачі 23.03.2021, а дата видачі довідки з місця роботи дружині ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З зазначеного вбачається що підставою видачі довідки ОСОБА_2 стала не потреба догляду за хворою дитиною її чоловіком, а з інших причин. Отже після видання довідки №283 дружині ОСОБА_1 вже могла бути надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку.
Додатково у відзиві зазначено, що надана ОСОБА_1 довідка з місця роботи дружини втратила актуальність на теперішній час, з урахуванням запроваджених карантинних обмежень. В наказі щодо надання відпустки ОСОБА_1 , вказано дату початку відпустки 29.03.2021, а наказ надійшов на візування лише 13.04.2021, що в свою чергу є порушенням процедури надання відпусток.
З урахуванням викладеного вище, підстави для надання капітану поліції ОСОБА_1 соціальної неоплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку відсутні.
Заяви чи клопотання від сторін.
26.04.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
30.04.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін).
21.05.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Інші заяви чи клопотання від сторін, до суду не надходили.
Процесуальні дії вчиненні судом.
Ухвалою суду від 21 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 30 квітня 2021 року, відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12 травня 2021 року, відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін).
Обставини справи.
Судом встановлено, що 23.03.2021 ОСОБА_1 у порядку ст. 25 Закону України «Про відпустки» подано рапорт про надання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною та досягнення нею шестирічного віку починаючи з 29.03.2021 по ІНФОРМАЦІЯ_2 . До рапорту додано, зокрема оригінал довідки про потребу дитини в домашньому догляді, копія свідоцтва про народження дитини, копія свідоцтва про шлюб, довідку з місця роботи дружини. Рапорт із доданими документами було отримано представником кадрів Сергієнко Я.О. 23.03.2021.
29.03.2021 з електронної адреси ОСОБА_1 було направлено рапорт (додаток 12) на адресу ГУНП в Одеській області, Міністерство внутрішніх справ щодо особистого контролю щодо надання відпустки та прохання надати таку відпустку.
Позивач зазначає, що будь-якої відповіді не надано, однак з телефонних дзвінків до кадрового управління ГУНП в Одеській області, Позивачу стало відомо що йому відмовлено в наданні такої відпустки.
Позивач вважає таку бездіяльність Відповідача протиправною, а тому звернувся із даним позовом до суду.
Джерела права й акти їх застосування.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2-1 Кодексу законів про працю України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, тендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Статтею 84 Кодексу законів про працю України встановлено, що у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
Відповіднодо частини 6 та 7 статті 179 Кодексу законів про працю України, визначено, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
Законом України «Про відпустки» встановлено державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Статтею 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину та одним із прийомних батьків.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» встановлено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку.
Висновки суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У відзиві ГУНП в Одеській області зазначає, що у довідці, яка була додана до рапорту відсутній код ЄДРПОУ, в той же час вказана теза не відповідає дійсності, адже на печатці, яка міститься на довідці міститься відмітка про зазначення коду ЄДРПОУ, а саме 02774705. Таким чином, на довідці наявні відомості про код ЄДРПОУ організації, яка видала довідку. Таким чином, доводи є необґрунтованими.
Також, ГУНП в Одеській області у відзиві зазначає про орфографічні недоліки довідки, а саме відсутність апострофу в по-батькові дитини, в той же час інші дані, такі як дата народження, стать та адреса проживання, що і в свою чергу є адресою проживання Позивача не взято до уваги.
В даному випадку не є суттєвою відсутність апострофу у по-батькові дитини, оскільки не впливає на дійсність довідки №283. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що довідка №283 є недійсною.
Крім того, відсутність апострофу не є підставою у відмові в наданні обов'язкової відпустки. Більш того, Відповідач не є експертом в сфері підтвердження оцінки медичних документів. Відсутність апострофу не позбавляє Позивача права на отримання обов'язкової відпустки по догляду за своєю дитиною.
Таким чином, у ОСОБА_1 при поданні рапорту та підтверджуючих документів, виникло право на отримання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до терміну, визначеному у медичній довідці, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Це право є абсолютним, та не може ставитись у залежність від будь-яких факторів, зокрема внутрішніх наказів та правил погодження відпусток установи, де перебуває на роботі Позивач, безпідставних сумнівів щодо автентичності медичних документів, повторних перевірок про трудові відносини матері дитини, відсутність батька, який здійснює нагляд за дитиною на роботі тощо.
Більш того, не приймаючи рішення за заявою про надання відпустки, Відповідачем фактично порушено права та інтереси малолітньої дитини, яка пов'язана з належним доглядом за нею. Неможливість перебування на робочому місті зумовлено доглядом за дитиною у зв'язку з перебуванням дружини на повній робочій зайнятості.
Суд вважає, що неприймаючи рішення за заявою Позивача про надання відпустки, відповідачем порушено права та інтереси малолітньої дитини, які пов'язані з належним доглядом за нею. При цьому, неможливість перебування позивача на робочому місті зумовлено доглядом за дитиною у зв'язку з перебуванням дружини на повній робочій зайнятості.
Отже, суд вважає, що Відповідачем фактично порушено права Позивача на обов'язкову відпустку без збереження заробітної плати, так як наслідок права дитини на належний догляд.
Не зрозумілими є доводи Відповідача у відзиві щодо видачі довідки дружині Позивача 22.03.2021, тобто за день до отримання довідки №283. Відповідачем не наведено жодної норми чинного законодавства, яка б забороняла видавати та отримувати довідки про фактичне працевлаштування за день до видачі довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді.
Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_2 (дружина Позивача) працює продавцем консультантом з 16.04.2020 по теперішній час, вказане підтверджується довідкою №4 від 18.05.2021.
Також, Відповідач у відзиві зазначає, що довідка про працевлаштування дружини Позивача - ОСОБА_2 втратила актуальність, оскільки наразі встановленні карантинні обмеження.
Суд зазначає, що вказані доводи не відповідають дійсності, адже ОСОБА_2 працює продавцем консультантом і по теперішній час. Більш того, за працюючу ОСОБА_2 в повному обсязі сплачуються всі необхідні податки та збори, зокрема ЄСВ, що підтверджується довідкою №4 від 18.05.2021.
Крім того, Відповідач зазначає, що у зв'язку із оголошенням червоного рівня захворювання КОВІД-19 заборонено приймати відвідувачів та наводить коди квед СПД ФОП ОСОБА_3 , однак відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що СПД ФОП ОСОБА_3 припинила свою діяльність та/або звільнила із займаної посади ОСОБА_2 .
В той же час, довідкою №4 від 18.05.2021 спростовано будь-які доводи Відповідача про неможливість здійснення підприємницької діяльності СПД ФОП ОСОБА_3 , та як наслідок офіційного працевлаштування ОСОБА_2 .
Також, у відзиві Відповідач зазначає, що наказ на обов'язкову відпустку без збереження заробітної плати надійшов на візування 13.04.2021, що в свою чергу, на думку Відповідача, є порушенням процедури надання відпустки.
Суд зазначає, що Відповідачем не заперечується факту отримання рапорту ОСОБА_1 із додатками про надання обов'язкової відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, неналежна організація Відповідачем процедури опрацювання вхідної кореспонденції, а саме рапорту ОСОБА_1 від 23.03.2021 із додатками не є підставою для відмови у надані обов'язкової відпустки.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненадання ОСОБА_1 , на підставі рапорту від 23.03.2021 відпустки по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУНП в Одеській області надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 29.03.2021 по 19.06.2021, суд зазначає наступне.
Так, відповідач у відзиві зазначає, що суд відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України, не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення, а тому, не може прийняти рішення замість суб'єкта владний повноважень, якщо таке рішення належить до його дискреційних повноважень.
Суд не погоджується із зазначеною думкою відповідача, з огляду на наступне.
Так, в Постанові Верховного Суду від 24.12.2020 по справі № 640/22632/19 суд приходить до наступного правового висновку:
«..Варто також зазначити, що прийняття рішення, вчинення дій добросовісно (пункт 5 частини 2 статті 2 КАС України) - цей критерій- принцип вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих посягань досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішень або вчинення дій.
Прийняття рішення, вчинення дій розумно (розсудливо) (пункт 6 частини 2 статті 2 КАС України). Під безрозсудливим або ірраціональним вчинком/дією суб'єкта владних повноважень можна розуміти такі, які жоден суб'єкт владних повноважень, діючи відповідно до здорового глузду та обов'язків, покладених на нього законом не міг би вчинити; рішення/дія настільки неприпустимі з точки зору законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів, що жоден суб'єкт владних повноважень, діючи відповідно до здорового глузду не міг би їх прийняти/вчинити...»
У Постанові Верховного Суду від 17.12.2020 по справі № 2040/7750/18 суд дійшов правового висновку, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено у частині 2 статті 2 КАС України, де зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож адміністративні суди мали з'ясувати, чи було прийнято рішення відповідача в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах..».
У Постанові Верховного Суду від 21.11.2018 по справі №808/928/16, суд приходить до наступних висновків:
Доводи касаційної скарги щодо неприпустимості втручання суду у дискреційні повноваження, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки пункт 3 частини 3 статті 2 КАС України (в редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачав, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто суди в наведеній категорії справ мають право і зобов'язані перевіряти обґрунтованість оскаржуваного рішення (висновку).
Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією ", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті. За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору, що має місце в даному випадку...».
Окрім того, суд звертає увагу на норми статті 8 Конституції України, яка закріплює принцип верховенства права в Україні.
Зокрема, відповідно до даної статті Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У своїй Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року № 512/2009 Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) зазначила, що принцип правової визначеності передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою вірогідністю та точністю заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації.
Отже, правова визначеність передбачає стабільність і цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної практики органами державної влади на основі закону відповідно до принципу верховенства права, а також прозорість і демократизм при прийнятті владних рішень.
Ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом суспільних відносин правових наслідків (правового результату) свої поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, утворює основу принципу правової визначеності. Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини однією із вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності.
Питання забезпечення єдності практики також є складовим елементом принципу верховенства права.
Отже, суб'єкт владних повноважень, виконуючи надані йому законом повноваження щодо вчинення дій чи прийняття індивідуальних актів стосовно конкретної особи, повинен дотримуватися згаданого принципу, забезпечуючи при цьому сталість і єдність своєї адміністративної практики.
Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.
Отже, будь-який публічний орган має враховувати усі складові принципу Верховенства права у своїй діяльності. А необмежена дискреція адміністративного органу є порушенням цього принципу вже сама по собі.
Таким чином, в даному випадку, Відповідач зловживає своїми повноваженнями щодо надання обов'язкової відпустки Позивачу.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне, зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 29.03.2021 по 19.06.2021.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
При цьому, позивачем не зазначено жодних обґрунтованих обставин на підтвердження заподіяння відповідачем моральної шкоди та не доведено факту заподіяння йому моральних та фізичних страждань, а отже не підтверджено наявність причинного зв'язку між заявленою моральною шкодою та ненадання ГУНП в Одеській області, ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 29.03.2021 по 19.06.2021.
Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., яка спричинена протиправною бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області, підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Щодо встановлення судового контролю суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 812/333/17.
Суд звертає увагу на те, що ст. 382 КАС України, не містить жодних застережень стосовно неможливості суду встановлювати судовий контроль після ухвалення рішення у справі.
Водночас, з аналізу норм статті 382 КАС України слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення вирішується на розсуд суду. Таким чином, процесуальні дії, визначені ст. 382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд не вважає доцільним встановлювати судовий контроль за виконанням рішення суду у справі.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 5-9, 72-73, 77, 139, 159, 241-246, 250-251, 263,371 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740; 65080, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненадання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на підставі рапорту від 23.03.2021 про надання відпустки по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати з 29.03.2021 по 19.06.2021 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко