Справа № 570/5481/16-ц
Номер провадження 2/570/12/2021
24 березня 2021 року Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Остапчук Л.В.
за участю: секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
позивачки ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
представника відповідачки, адвоката Барилюк А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне за правилами загального позовного провадження
цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування за законом,
У зв'язку з тим, що вона є сестрою і спадкоємицею за законом після смерті брата - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , іншою спадкоємицею за законом є дружина померлого - ОСОБА_2 - відповідачка по справі, з якою покійний брат фактично не проживав, так як у 2011 році відповідачка, знаючи про інвалідність чоловіка і той факт, що він потребує сторонньої допомоги, вигнала його з дому, залишила його на призволяще, в свою чергу вона, позивачка, надала брату у тимчасове користування належну їй квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дозволила йому в ній прописатися, проживати там, забезпечувала його всім необхідним, брат сплачував за користування квартирою лише комунальні послуги, разом зі своєю дочкою допомагала брату по господарству, сама ж вона з дочкою стали проживати в батьківському будинку, згодом брат придбав до квартири необхідні йому для проживання речі та без її відому та згоди приватизував квартиру, після приватизації братом вказаної квартири вона позбавлена права на житло, крім того, одноосібно успадкувати квартиру за законом вона не може, оскільки на майно брата претендує і відповідачка, вважаючи, що відповідачка залишила чоловіка у безпорадному стані, разом вони не проживали, вона його не доглядала, коли той такого догляду потребував, цим займалася саме вона, позивачка, вона звернулася з даним позовом до суду і просить усунути відповідачку від права на спадкування за законом майна, належного ОСОБА_5 .
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала з мотивів, викладених в позовній заяві. Просила позов задоволити.
Допитана в якості свідка ОСОБА_1 в судовому засіданні дала показання, що в лютому 2011 року брат звернувся до неї, оскільки не мав де жити, після чого вони вирішили, що брат проживатиме у хаті їхніх батьків, яку успадкувала за заповітом її дочка. Через деякий час вони помінялися, вона з сім'єю переселилися проживати до батьківської хати, а брат переїхав у квартиру, в якій вона проживала до цього, яку отримав її чоловік як військовий. Брат проживав у квартирі тривалий час, оскільки він сам був прописаний в квартирі, то пізніше він її приватизував на своє ім'я. Протягом тривалого часу відповідачка та її брат проживали разом у будинку відповідачки, з якого вона його вигнала, однак у шлюбі не перебували. За два роки до смерті, брат і відповідачка зареєстрували шлюб. Однак, після аварії, яка мала місце у 2008-2010 році, коли на брата впав трактор, він перебував у безпорадному стані, виконував мінімальну роботу, у 2016 році потрапив до лікарні, але відповідачка його не доглядала, не носила йому їсти, не прала одяг, не допомагала з лікуванням, цим займалася вона, в свою чергу відповідачка відвідувала в лікарні брата лише один раз. Чи працював офіційно і яку групу інвалідності на момент смерті мав брат, їй невідомо. Показала також, що брат рідних дітей не мав, доглядав дітей відповідачки, одружив їх, син відповідачки здійснив обряд його поховання, встановив на могилі пам'ятник. Показала також, що на момент смерті брат проживав сам. З заявою про прийняття спадщини після смерті брата вона не зверталася, оскільки пропустила строк на прийняття спадщини і суд в позові про поновлення такого їй відмовив.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила в позові відмовити.
Допитана за правилами свідка відповідачка ОСОБА_2 дала показання, що з покійним чоловік у них почалися відносини ще у 1992 році, однак шлюб зареєстрували лише в 2001 році та перебували у шлюбі до смерті чоловіка. На момент початку відносин, мала трьох дітей від іншого чоловіка, менший син називав ОСОБА_5 батьком. Однак позивачка, яка є сестрою чоловіка, вчиняла перешкоди задля унеможливлення їхнього спільного проживання, через що спільне проживання вони приховували, однак разом були на похоронах батька чоловіка. Після смерті матері, чоловік отримав у спадок частину батьківської хати, в якій почав жити після приїзду з заробітків, на які їздив в 2011 році. Позивачка, боячись, що частина батьківської хати дістанеться брату, помінялася з ним. Вона зі своєю сім'єю переїхала проживати до батьківської хати, а ОСОБА_5 переїхав проживати до квартири, де проживала позивачка. Перед тим, як обмінятися житлом, чоловік зробив косметичний ремонт будинку, ремонт квартири робив також він. Показала також, що твердження позивачки про те, що чоловік отримав травми в результаті падіння трактора, не відповідають дійсності. Травму він отримав, коли п'яний їхав на рибалку, після чого лікувався у районній лікарні в смт.Клевань, потім вона його перевела у Рівненську міську лікарню. Однак чоловік не був лежачим, робив всю роботу по господарству, їздив на тракторі, орав огород кіньми практично до самої смерті, вони тримали господарство. Щодо догляду за чоловіком показала, що доглядати його не могла, оскільки сама хворіла, в неї лопнув меніск, вона мала оперуватися, але операцію відмінили через підвищений цукор. Однак, доглядом ОСОБА_5 займався її син, який лікував вітчима, купував йому все необхідне, здійснив обряд поховання, поставив на могилі пам'ятник. Свідок дала також показання, про те, що все майно, яке належало чоловіку за життя, повинно належати їй, у зв'язку з чим вона, як єдиний спадкоємець першої черги звернулася до нотконтори із заявою про прийняття спадщини, однак спадщини не оформила, через наявність даного спору.
Від представника відповідачки ОСОБА_2 , адвоката Барилюк А.І., до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона від імені відповідачки позовні вимоги не визнала, оскільки такий є безпідставний, необґрунтований та такий, що не підлягає до задоволення. Відзив мотивує тим, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті, як дружина померлого, належить до спадкоємців першої черги, а позивачка ОСОБА_1 , є рідною сестрою померлого та згідно ст.1262 ЦК України, належить до другої черги спадкоємців за законом. Оскільки згідно чинного законодавства спадкоємці одержують право спадкування почергово, відповідачка від свого права на спадкування не відмовилася, будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 не подала, постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року підтверджено відсутність порушеного права ОСОБА_1 щодо відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 , адвокат Барилюк А.І., позов також не визнала, підтримавши позицію своєї довірительки. Пояснила, що оскільки ОСОБА_5 на випадок своєї смерті не було складено заповіт, спадкування всього належного йому майна, відбувається за законом, згідно якого, відповідачка ОСОБА_2 відноситься до першої черги спадкування, а позивачка ОСОБА_1 до другої. Твердження позивачки про те, що померлий ОСОБА_5 за життя перебував у безпорадному стані, сторонньої допомоги зі сторони дружини ОСОБА_2 не було - не відповідають дійсності і не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Із відповіді МСЕК вбачається, що ОСОБА_5 з 20 лютого 2008 року по 01 березня 2009 року мав ІІ групу інвалідності, потім була встановлена ІІІ група, а тому він мав можливість сам себе обслуговувати, що і робив практично до дня смерті. В свою чергу ОСОБА_2 в той час мала поганий стан здоров'я, потребувала лікування. Зазначила також, що ліки для лікування ОСОБА_5 купував син ОСОБА_2 , який провів обряд поховання ОСОБА_5 , встановив на могилі останнього пам'ятник. В зв'язку з вищевикладеним, просить в задоволенні позову відмовити.
Свідок ОСОБА_6 , який є сином відповідачки, в судовому засіданні дав показання, що відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 1995 року. В 2013 році ОСОБА_5 виявив бажання поїхати на заробітки, з чим дружина не погодилася, з того часу проживало подружжя окремо. У вересні 2016 року ОСОБА_5 захворів, перебував в реанімації, через алкогольне отруєння. Показав також, що доглядом під час лікування займався саме він, купував ліки, привозив їжу, яку готувала відповідачка, яка і прала брудний одяг чоловіка. Зі слів померлого знає, що позивачка відвідувала його один раз, надавала певні кошти на лікування. Крім того, дав показання, що в період хвороби ОСОБА_5 , відповідачка мала проблеми зі здоров'ям, а саме: цукровий діабет та проблеми з меніском, погано пересувалася, тому їй важко було відвідувати чоловіка в лікарні.
Свідок ОСОБА_7 , яка є невісткою відповідачки, в судовому засіданні дала показання, що ОСОБА_2 доглядала ОСОБА_5 до останнього дня, лікувала його. 24 жовтня 2016 року ОСОБА_5 відпросився з лікарні додому, мав повернутися в лікарню, однак 26 жовтня 2016 року, погодився зорати комусь огород, під час чого в нього випав катетор, він намагався його поправити, пошкодив судину, внаслідок чого відкрилась кровотеча, що і стало причиною смерті. В період лікування ОСОБА_5 , саме його дружина готувала їжу в лікарню, прала одяг, однак через те, що самій було тяжко ходити, передавала все через свого сина. В свою чергу позивачка відвідувала в лікарні ОСОБА_5 лише один раз.
Свідок ОСОБА_8 , яка є сестрою позивачки, в судовому засіданні зачитала свої показання, заготовлені завчасно, з яких слідувало, що саме позивачка доглядала ОСОБА_5 , давала гроші на його лікування, відповідачка доглядом чоловіка не займалася, хоча з вигляду почувала себе добре. Крім того, в своїх показаннях вказала, що померлий отримав травму на березі річки, пізніше вказала, що той впав з трактора, коли розкидав гній, послідовності в показаннях свідка не вбачається.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні дала показання, що ОСОБА_5 останні місяці був лежачим, доглядала його сестра ОСОБА_10 , допомагали сусіди, час від часу приїздив син ОСОБА_11 , який привозив пакунки. Показала також, що квартиру отримував чоловік позивачки, а хто був її власником їй невідомо.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні дала показання, що від народження вона і сім'я ОСОБА_13 , жили у старій хаті, пізніше побудували новий будинок, тому знає, що спірну квартиру отримувала сім'я ОСОБА_14 від військової частини, оскільки та була відомчою і вони там проживали. Після одруження ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , останній пішов жити до дружини, взимку 2011 року ОСОБА_5 повернувся жити у батьківську хату, через те що дружина вигнала його зі свого помешкання. Пізніше ОСОБА_5 перебрався проживати у квартиру сестри, його офіційної дружини в квартирі вона не бачила, чи приїздив син дружини, ствердити не може. Хто ніс витрати по похованню ОСОБА_5 не знає, однак за життя останньому їсти носила сестра.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_5 проживав разом зі своєю дружиною, а після того, як батьки переписали будинок на позивачку чи її дочку, а він повернувся проживати до батьківської хати, позивачка віддала йому свою квартиру, яку він оформив на себе. Показала також, що проживали вони в одному будинку, і їй відомо, що до середини серпня 2016 року ОСОБА_5 був здоровим, а в серпні того ж року, почав скаржитися на болі під грудьми, у жовтні того ж 2016 року він помер. Показала також, що відвідувала ОСОБА_5 у лікарні і з його слів знає, що ОСОБА_2 , її син відвідували померлого. Показала також, що за добу до смерті спілкувалася з ОСОБА_5 , який повідомив їй, що оскільки потрібні гроші на лікування, він втік з лікарні щоб заробити грошей, займався оранням огородів людям. Вночі йому стало зле, його завезли до лікарні, де він і помер. Дала показання також, що коли мали привезти з лікарні ОСОБА_5 , сестра чекала на вулиці на лавці, а до квартири пішли дружина з сином.
Заслухавши пояснення позивачки, відповідачки та її представника, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_5 . З 27 липня 2001 року ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , відповідачкою у справі, що підтверджується відповідними свідоцтвами, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Фактичні подружні стосунки Семенюки підтримували з 90-х років. Спільних дітей у подружжя не було.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 28 жовтня 2016 року Виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, актовий запис № 81, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.55).
Після Смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 був єдиним власником цієї квартири, його право власності на дане майно ніким не оспорюється.
Згідно довідки № 4330, виданої 02 листопада 2016 року виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_5 на день своєї смерті був зареєстрований та постійно проживав по АДРЕСА_1 один.
Обряд поховання померлого ОСОБА_5 та встановленням пам'ятника на могилі останнього здійснив син відповідачки - ОСОБА_16 , що підтвердили сторони в судовому засіданні.
Після смерті ОСОБА_5 єдиним спадкоємцем за законом першої черги є його дружина ОСОБА_2 , відповідачка у справі, яка у визначений законом строк звернулася з відповідною заявою до нотконтори, з метою прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 . На підставі даної заяви приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Шпинтою А.Є. була заведена спадкова справа № 19/2016, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його сестра - ОСОБА_1 , позивачка у справі. Факт родинних відносин між якими підтверджується відповідними свідоцтвами і ніким не оспорюється.
З вищевказаної спадкової справи вбачається, що 15 червня 2017 року ОСОБА_1 , з пропуском визначеного строку на подання заяви про прийняття спадщини, звернулася з відповідною заявою до нотконтори, з метою прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_5 . Нотаріусом було роз'яснено заявниці, що заява подана з пропуском строку на подання такого роду заяви та рекомендовано звернутися до суду з позовом про поновлення такого строку.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 грудня 2017 року у задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Петрук Тетяна Іванівна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вищевказане рішення Рівненського районного суду Рівненської області скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Петрук Т.І. про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року - залишено без змін.
У вищевказаній постанові Верховний Суд прийшов до висновку, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги за законом щодо спадщини, яка відкрилася після смерті її брата - ОСОБА_5 , а спадкоємцем першої черги є ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не є спадкоємцем черги, яка одержала право на спадкування.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Преюдиційні факти - це факти, встановленні рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2019 року у справі № 607/2509/14-ц, де зазначено, що з огляду на вимоги процесуального закону, суд не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Крім того, у преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто- Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 "Про незалежність судової влади", судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Таким чином, обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства.
В свою чергу, преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Вищевказані рішення судів у іншій цивільній справі між тими ж сторонами і щодо спірного майна відповідають означеним критеріям, а отже обставини встановлені цими рішеннями мають преюдиційне значення при розгляді даної справи.
Отже, з огляду на встановлені обставини у цій справі та враховуючи обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення, суд і приходить до висновку, що ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не з причини неповажності пропуску такого строку, а з причини, що вона є спадкоємицею другої черги. Спадкоємець першої черги, якою є ОСОБА_2 , у встановлений законом строк звернулася з відповідною заяву до нотконтори, спадщину у встановлений строк прийняла, не відмовилася від неї, 20 червня 2017 року подала нотаріусу заяву про не надання згоди на подачу нотаріусу заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 , яка пропустила строк для цього, а також відмовилася укладати з нею договір про зміну черговості одержання права на спадкування. При таких обставинах ОСОБА_1 не може спадкувати майно після смерті свого брата.
Тепер щодо усунення відповідачки від права на спадкування за законом.
Згідно ч.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до роз'яснень п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" та п.4 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" суд при вирішенні такої справи повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особі. При цьому, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Підставою для усунення спадкоємця від права на спадкування може бути лише наявність вказаних обставин у їх сукупності, а саме: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
З листа Рівненського обласного центру МСЕК Рівненської обласної державної адміністрації № 313/01-12/20 від 17 квітня 2020 року встановлено, що ОСОБА_5 вперше був оглянутий структурним підрозділом РОЦ МСЕ 20 лютого 2008 року, відповідно до даних огляду останньому було встановлено другу групу інвалідності до 01 березня 2009 року, причина захворювання - загальне захворювання.
31 березня 2009 року ОСОБА_5 був оглянутий повторно, встановлено третю групу інвалідності, яка в подальшому пролонговувалася. Востаннє ОСОБА_5 був оглянутий 22 березня 2012 року Рівненською міжрайонною спеціалізованою психоневрологічною МСЕК, та йому було встановлено третю групу інвалідності до 01 квітня 2014 року. На черговий переогляд у квітні 2014 року ОСОБА_5 не з'явився.
Суд вважає, що ці обставини свідчать про те, що стан здоров'я ОСОБА_5 після отриманої травми покращувався, що сприяло зміні групи інвалідності і в кінцевому результаті група інвалідності не була підтверджена через небажання самого ОСОБА_5 пройти переосвідчення.
В 2016 році ОСОБА_5 захворів. Відповідно до історій хвороб ОСОБА_5 № 4866, № 6122, № 6656 сформованих КНП "Рівненська ЦРЛ", ОСОБА_5 було госпіталізовано 08 серпня 2016 року, 03 жовтня 2016 року та 26 жовтня 2016 року.
З медичної картки хворого № 6656 від 26 жовтня 2016 року вбачається, що контактною особою хворого зазначено сина ОСОБА_16 (син відповідачки).
Сторонами в судовому засіданні не заперечувалось, що протягом останніх декількох місяців свого життя спадкодавець ОСОБА_5 хворів, періодично проходив лікування в медичному закладі.
Разом з тим, позивачкою не надано суду відповідних достатніх і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачка по справі ухилялася від надання допомоги чоловіку.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У судовому засіданні, з показань свідків та досліджених матеріалів справи, судом було встановлено, що ОСОБА_5 хоча хворів, але він не був у безпорадному стані, доказів, які б підтвердили його безпорадний стан суду надано не було. Відповідачка приймала участь по догляду за чоловіком, в тому числі через сина, спілкувалася з ним, прала білизну, готувала їсти, надавала посильну матеріальну допомогу, однак вона не мала змоги взяти на себе всі витрати з лікування чоловіка. Син відповідачки провідував вітчима, надавав кошти на його лікування, купував ліки. До того ж, сама позивачка в судовому засіданні підтвердила, що саме син відповідачки здійснив обряд поховання ОСОБА_5 , встановив пам'ятник на могилі останнього.
Відповідачка ОСОБА_2 в період, коли хворів чоловік, сама хворіла, мала проблеми з меніском, не могла ходити. Їй мала бути проведена операція, але через цукровий діабет, операція була скасована. В цей період відповідачка була вже пенсіонеркою.
Отже, для постановлення рішення про усунення відповідачки ОСОБА_2 від права спадкування після смерті чоловіка, позивачкою ОСОБА_1 повинна бути доведена наявність одночасно трьох обставин у їх сукупності, а саме: перебування спадкодавця ОСОБА_5 в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме своєї дружини ОСОБА_2 та її ухилення від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.
Як встановлено судом і зазначено вище, спадкодавець ОСОБА_5 останні місяці свого життя хворів, але він не перебував у безпорадному стані, його дружина, відповідачка ОСОБА_2 , в міру своїх можливостей і фізичних сил, піклувалася про свого чоловіка, син відповідачки займався лікуванням вітчима, отже необхідна матеріальна допомога спадкодавцю надавалась членами його сім'ї.
Суд не оспорює того факту, що позивачка ОСОБА_1 епізодично надавала допомогу своєму брату, але це не означає, що вона має право усунути від спадкування дружину померлого, спадкоємицю першої черги.
Посилання позивачки ОСОБА_1 на те, що вона не дасть своєї квартири дружині покійного брата, не мають під собою законних підстав і не можуть враховуватись судом. Судом встановлено, що покійний ОСОБА_5 був одноосібним власником квартири АДРЕСА_2 . Сама позивачка в позові і в судовому засіданні ствердила, що ОСОБА_5 поселився у вказану квартиру, уступивши їй, ОСОБА_1 , частку будинку, яку успадкував в батьківському будинку АДРЕСА_3 . В подальшому, будучи зареєстрований в квартирі один, ОСОБА_5 приватизував цю квартиру лише на своє ім'я.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позивачкою не доведена наявність одночасно зазначених трьох обставин у їх сукупності, які могли б бути підставою для задоволення позову, позов є необґрунтованим, не доведеним належними і допустимими доказами, тому в задоволенні позову слід відмовити.
В зв'язку з відмовою у задоволенні позову, суд вважає за можливе судові витрати покласти на сторони у фактично понесених ними розмірах.
Керуючись ст.ст.76, 78, 81, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.16, 1224, 1258, 1261, 1262, 1270 ЦК України, суд, -
Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування за законом - за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 27 квітня 2000 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідачка - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 17 квітня 2002 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 02 квітня 2021 року.
Суддя Остапчук Л.В.