11.06.2021 Єдиний унікальний номер 205/1562/20
11 червня 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
по кримінальному провадженню, внесеному 06.02.2020 року у Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12020040030000292
про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпра, українки, громадянки України, яка має вищу освіту, перебуває у декретній відпустці, заміжня, має на утриманні трьох малолітніх дітей 2008, 2010 та 2017 року народження, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудима,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_4
захисника - адвоката ОСОБА_5
потерпілої - ОСОБА_6
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у в залі суду в місті Дніпрі вказане кримінальне провадження,-
05.02.2020 року близько 15:50 годин водій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась в Новокодацькому районі м. Дніпро по вул. Генерала Волівача з боку вул. Старий шлях в напрямку вул. Природної.
Під час руху ОСОБА_3 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожніх обставин та їх змін, перед виконанням маневру обгону не переконалася в тому, що своїм маневром не створить небезпеки іншим учасникам руху, виконуючи обгін, виїхала на смугу зустрічного руху, не обрала безпечну швидкість руху керованого нею автомобіля, не врахувала дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати можливість постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, внаслідок чого втратила контроль над керуванням транспортного засобу, і в районі будинку АДРЕСА_2 скоїла зіткнення з велосипедом під керуванням велосипедиста ОСОБА_6 , яка рухалась у зустрічному напрямку.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди велосипедистці ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового поперечного перелому лівої великогомілкової та малогомілкової кісток у середній третині зі зміщенням уламків, не менше 20-ти синців - по зовнішній поверхні лівого стегна від верхньої до нижньої третини з переходом відповідно на проекцію лівого колінного суглобу, по передньо-зовнішній поверхні лівої гомілки від верхньої до нижньої кінцівки, по внутрішній поверхні лівого гомілково-ступневого суглобу з переходом на тильну поверхню лівої стопи в проекцію 3-5-ї плюснових кісток, по внутрішній поверхні правої гомілки у верхній третині, по передньо-внутрішній поверхні правої гомілки у середній третині, 8-ми саден - по задній поверхні правого та лівого ліктьових суглобів, по зовнішній поверхні правої гомілки у верхній третині, по передній поверхні правої гомілки на межі верхньої та середньої третини (частково на тлі синця), по передній поверхні лівої гомілки у середній третині (на тлі синця), в проекції серединного квадрату лівої сідниці.
Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, можливо сказати, що вони могли утворитися від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі), якими могли бути і виступаючі частини рухаючись авто- та вело-засобів за умов дорожньо-транспортної пригоди. Враховуючи характер, локалізацію та ступінь ознак загоєння виявлених у неї тілесних ушкоджень, дані медичної документації, можливо вказати, що ушкодження утворилось незадовго до надходження на стаціонарне лікування в КНП «МКЛ №2» ДМР. Виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження відносяться до ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день) відповідно до п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року №6 - термін зрощення кісткової тканини понад 21-ну добу.
В даній дорожній обстановці водій автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 повинна була діяти відповідно до вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України.
При заданому механізмові події дії водія автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 12.1 ПДР України, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв'язку з настанням даної ДТП. Технічна можливість запобігти вказаній ДТП для водія автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 визначалася виконанням нею вимог п.12.1 Правил дорожнього руху і для неї не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б їй виконати зазначені вимоги ПДР.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушила вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху України, який встановлює наступне: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», що з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з настанням події даної ДТП.
Допитана в якості обвинуваченої ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала повністю, щиро покаялася і суду пояснила наступне.
Так, вона 05.02.2020 року близько 15:30 годин виїхала на своєму автомобілі марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з дому, аби забрати дитину зі школи, рухаючись по вул. Генерала Волівача з боку вул. Старий Шлях в бік вул. Природньої в м. Дніпрі.
В цей же час, у її смузі для руху попереду, на малій швидкості їхав трактор, а тому вона вирішила його обігнати. З цією метою вона виїхала на зустрічну смугу для руху, і в цей момент відчула, як задню частину її автомобіля почало заносити, так як йшов мокрий сніг і дорога була запорошена, при цьому вона не бачила для себе перешкод у вигляді інших транспортних засобів або пішоходів на зустрічній смузі. В результаті заносу, її автомобіль розвернуло на зустрічній смузі дороги, він став не керованим, і цей час вона відчула удар у праву частину автомобіля.
Вийшовши з автомобіля, вона побачила невідому їй раніше жінку (в подальшому їй стало відомо, що це була потерпіла ОСОБА_6 ), яка лежала на дорозі, і вона зрозуміла, що в результаті заносу автомобіля, вона ненавмисно збила потерпілу. Після цього, вона ( ОСОБА_3 ) зразу ж викликала швидку медичну допомогу, так як ОСОБА_6 скаржилася на сильний біль у кінцівках, а також поліцію.
В подальшому вона ( ОСОБА_3 ) вона як могла, намагалася допомогти потерпілій матеріально, приїжджала в лікарню, частково сплатила їй суму витрат, понесених в зв'язку з лікуванням, на загальну суму 20 000 гривень. Однак, повністю відшкодувати шкоду вона не може, у зв'язку з складним матеріальним становищем сім'ї.
Пред'явлений цивільний позов вона визнала частково, а саме - в частині матеріальних збитків, понесених потерпілою на лікування, в іншій частині не визнала.
Окрім показань обвинуваченої ОСОБА_3 , її винуватість у скоєнні злочину за обставин, викладених у даному вироку, знайшла своє повне підтвердження у доказах, які суд вважає належними та допустимими у відповідності до ст.ст.85,86 КПК України.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 надала такі пояснення.
05.02.2020 року близько 15:25 годин вона виїхала на велосипеді зі свого двору у справах і рухалася по вул. Генерала Волівача у м. Дніпрі.
Під час руху вона у зустрічній смузі побачила трактор, який рухався на невеликій швидкості, а за ним їхав автомобіль марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .
В певний момент вказаний автомобіль, здійснюючи обгін трактора, виїхав на зустрічну смугу, в якій у цей же час їхала вона на велосипеді, і його почало заносити, він рухався некеровано боком прямо на неї, внаслідок чого відбулося зіткнення передньої частини її велосипеда і правого боку вказаного транспортного засобу. В результаті зіткнення велосипед опинився під колесами автомобіля, а вона ( ОСОБА_6 ) перелетіла через автомобіль і впала на землю.
Свідки вказаної ДТП, які проходили поруч, викликали швидку медичну допомогу і поліцію, і приблизно через 15-20 хвилин медики відвезли її до лікарні з місця ДТП.
Через декілька днів до неї в лікарню приїхала обвинувачена ОСОБА_3 , яка придбала їй ліки і медичні препарати для проведення першочергової операції на нозі. Крім того, вона також передавала грошові кошті її синові під розписку.
Пред'явлений цивільний позов про стягнення з обвинуваченої матеріальної та моральної шкоди вона підтримала, просила суд його задовольнити в повному обсязі.
Крім показань обвинуваченої ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_6 , її вина підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:
- згідно з протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05.02.2020 року, схеми та фото-таблиці до нього, об'єктом огляду є ділянка місцевості, яка знаходиться в районі будинку АДРЕСА_3 , де 05.02.2020 року ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустила порушення ПДР України, внаслідок чого допустила наїзд на велосипед, яким в цей час керувала потерпіла ОСОБА_6 ;
- із довідки чергового лікаря КНП «Міська клінічна лікарня №2» ДМР слідує, що у потерпілої ОСОБА_6 під час її госпіталізації було встановлено діагноз: «закритий перелом середньої третини кісток лівої голені»;
- згідно з висновком судово-медичної експертизи №478е від 12.02.2020 року, внаслідок ДТП потерпілій ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового поперечного перелому лівої великогомілкової та малогомілкової кісток у середній третині зі зміщенням уламків, не менше 20-ти синців - по зовнішній поверхні лівого стегна від верхньої до нижньої третини з переходом відповідно на проекцію лівого колінного суглобу, по передньо-зовнішній поверхні лівої гомілки від верхньої до нижньої кінцівки, по внутрішній поверхні лівого гомілково-ступневого суглобу з переходом на тильну поверхню лівої стопи в проекцію 3-5-ї плюснових кісток, по внутрішній поверхні правої гомілки у верхній третині, по передньо-внутрішній поверхні правої гомілки у середній третині, 8-ми саден - по задній поверхні правого та лівого ліктьових суглобів, по зовнішній поверхні правої гомілки у верхній третині, по передній поверхні правої гомілки на межі верхньої та середньої третини (частково на тлі синця), по передній поверхні лівої гомілки у середній третині (на тлі синця), в проекції серединного квадрату лівої сідниці; враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, можливо сказати, що вони могли утворитися від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі), якими могли бути і виступаючі частини рухаючись авто- та вело-засобів за умов дорожньо-транспортної пригоди. Враховуючи характер, локалізацію та ступінь ознак загоєння виявлених у неї тілесних ушкоджень, дані медичної документації, можливо вказати, що ушкодження утворилось незадовго до надходження на стаціонарне лікування в КНП «МКЛ №2» ДМР. Виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження відносяться до ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день) відповідно до п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року №6 - термін зрощення кісткової тканини понад 21-ну добу;
- із висновку судової автотехнічної експертизи №19/104-9/2/242 від 13.02.2020 року слідує, що В даній дорожній обстановці водій автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 повинна була діяти відповідно до вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України; при заданому механізмові події дії водія автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 12.1 ПДР України, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв'язку з настанням даної ДТП. Технічна можливість запобігти вказаній ДТП для водія автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 визначалася виконанням нею вимог п.12.1 Правил дорожнього руху і для неї не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б їй виконати зазначені вимоги ПДР; порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушила вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху України, який встановлює наступне: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», що з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з настанням події даної ДТП;
- відповідно до постанови про визнання речовим доказом від 06.02.2020 року, автомобіль марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано речовим доказом і передано на зберігання обвинуваченій ОСОБА_3 ;
- згідно з постановою про визнання речовим доказом від 06.02.2020 року, велосипед синього кольору визнано речовим доказом і передано на зберігання потерпілій ОСОБА_6 .
Таким чином суд, допитавши обвинувачену та потерпілу, дослідивши надані стороною обвинувачення письмові докази та матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення доведена повністю, і її умисні дії, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, за ч.1 ст.286 КК України кваліфіковані правильно.
Згідно з положеннями ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , є щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди та активне сприяння розкриттю злочину.
Відповідно до ст.67 КК України, обставин, які обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій ОСОБА_3 , суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії необережних, особу винної, яка є матір'ю багатодітної родити, офіційно працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, а також наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, та при цьому приходить до обґрунтованого висновку про можливість застосування ст.69 КК України.
Так, згідно приписів до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Виходячи з буквального змісту даної норми, як підставою для призначення більш м'якого покарання в ч.1 ст.69 КК вказується на дві групи чинників, які певним чином характеризують вчинений злочин і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) дані, що характеризують особу винного.
При цьому обставини, що пом'якшують покарання, як одна з підстав застосування статті 69 КК України, повинні мати певні кількісні та якісні характеристики. А відомості про особу винного, як самостійна підстава призначення більш м'якого, покарання повинні оцінюватися судом, в першу чергу, з точки зору можливості досягнення таким (більш м'яким) покаранням тих цілей, які сформульовані в частині 2 статті 50 КК України.
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявністю двох розглянутих підстав застосування статті 69 КК України в їх єдності і сукупності.
Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом із застосуванням ст.69 КК України, не може бути нижче мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленого в Загальній частині КК, тобто менше, ніж один рік позбавлення або обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту і т.д. З підстав, зазначених у ч.1 ст.69 КК України, суд може не призначати додаткове покарання, передбачене санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове.
Враховуючи наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу обвинуваченої, а саме те, що обвинувачена ОСОБА_3 щиро розкаялася за вчинене, активно сприяла розкриттю злочину та добровільно частково відшкодувала завдану шкоду, з необережності вчинила кримінальне правопорушення, яке, згідно зі ст.12 КК України належить до категорії нетяжких злочинів, на обліках у лікаря-нарколога і лікаря-психіатра не перебуває, за місцем мешкання та роботи характеризується позитивно, має на утриманні трьох малолітніх дітей 2008, 2010 та 2017 року народження, має статус матері у багатодітній сім'ї, скоєним злочином не завдала шкоди державним чи суспільним інтересам, суд, враховуючи матеріальний стан обвинуваченої, вважає можливим призначити їй покарання у виді штрафу з урахуванням положень ст.69 КК України у розмірі на чверть нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.286 КК України, з застосуванням ч.4 ст.53 КК України, розстрочивши виплати штрафу рівними частинами строком на один рік.
Крім того, суд враховуючи приписи до ч.1 ст.69 КК України, вважає можливим не застосувати до обвинуваченої ОСОБА_3 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, передбачене ч.1 ст.286 КК України.
Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до п. 6 зазначеної Постанови, особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Під час судового розгляду потерпілою ОСОБА_6 до обвинуваченої ОСОБА_3 було заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 18 352 (вісімнадцять тисяч три п'ятдесят дві) гривні 62 (шістдесят дві копійки), що складається з витрат на ліки та лікарські засоби, вартості знищеного велосипеда та мобільного телефона, а також втрачений заробіток за період непрацездатності у розмірі 173 177 (сто сімдесят три тисячі сто сімдесят сім) гривень 40 (сорок) копійок та моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
У судовому засіданні потерпіла та її представник позов підтримали, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.
Стороною захисту надано відзив на заявлений позов, у якому просили суд відмовити в його задоволенні повністю, з підстав, викладених у ньому.
Суд, дослідивши позовну заяву з уточненням та наданими доказами, заперечення на позов викладені у відзиву, заслухавши пояснення сторін, вважає за необхідне цивільний позов задовольнити частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, на момент вчинення злочину, відповідальність обвинуваченої ОСОБА_3 була застрахована відповідним Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1927428 (далі Поліс), який діяв з 21.06.2019 року до 20.06.2020 року.
Відповідно до Поліса, «Страхова Компанія «Мега-гарант» зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілого та його майну, на суму завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 200 000 грн - за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю; 100 000 грн - за шкоду, заподіяну майну. Розмір франшизи складає - 2000 грн.
Згідно із ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18 (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України № 1961-IV).
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними та недоведеними вимоги позивача про відшкодування за рахунок обвинуваченої збитків, які пов'язанні з втратою потерпілою заробітку за період непрацездатності у розмірі 173 177 грн. 40 коп., оскільки до позову не було долучено належних доказів щодо фактично отриманих нею виплат, в зв'язку з непрацездатністю в період з 05.02.2020 року (подія ДТП) до 11.09.2020 року (момент виходу з лікарняного на роботу), що позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахунку зазначеної у позові суми втраченого заробітку, який би підлягав стягненню, а відшкодуванню підлягають лише реальні збитки (ст. 22 ЦК України).
При реальному настанні цих витрат та їх підтвердженні відповідними документами позивач має право звернутись до суду з цивільним позовом, надавши суду відповідні докази.
У зв'язку з вище викладеним, суд вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди не підлягає задоволенню повністю.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди з обвинуваченої ОСОБА_3 на користь цивільного позивача - потерпілої ОСОБА_6 , суд приходить до наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю відшкодовується особою, яка їх спричинила у разі її винуватості.
В той же час, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Таким чином, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом з'ясовано, що за своїм характером кримінальне правопорушення вчинене з необережності.
Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди потерпілій, суд приходить до висновку, що внаслідок протиправних дій обвинуваченої ОСОБА_3 цивільному позивачу спричинено моральну шкоду, так як мало місце ушкодження його здоров'я, що потягло за собою досить складне та тривале лікування, на досить тривалий час було змінено звичний уклад його життя, внаслідок чого він (цивільний позивач) переніс певні моральні страждання.
Так, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про відчуття фізичного болю та стан стресу, оскільки такі явища є природними наслідками дорожньо-транспортної пригоди і зазвичай самі по собі викликають певні моральні страждання. Тому, з урахуванням обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких він зазнав, характеру немайнових втрат, ступеня тяжкості змін в життєвих стосунках та звичному життєвому укладі, пов'язаних з обмеженням у пересуванні та з необхідністю витрачати час на лікування, з врахуванням принципів розумності та справедливості, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди обвинуваченою ОСОБА_3 в розмірі 10000,00 грн.
Процесуальні витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз, підлягають стягненню з обвинуваченої на користь держави.
Питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні підлягає вирішенню судом у порядку, встановленому ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.371, 373, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу з урахуванням положень ст.69 КК України у розмірі 2 250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 38 250 (тридцять вісім тисяч двісті п'ятдесят) гривень, розстрочивши виплати штрафу певними частинами на 12 (дванадцять) місяців, зобов'язавши сплачувати рівними частинами по 3 188 (три тисячі сто вісімдесят вісім) гривень, починаючи з моменту набрання чинності цим вироком, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.02.2020 року на автомобіль марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_10 - скасувати.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 10 000 (десять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати, пов'язані із залученням експерта при проведенні судової автотехнічної експертизи №19/104-9/2/292 від 13.02.2021 року в сумі 1 256 гривень 08 копійок.
Речові докази:
* автомобіль марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано на зберігання обвинуваченій ОСОБА_3 - вважати повернутим за належністю ОСОБА_3 ;
* велосипед синього кольору, який передано на зберігання потерпілій ОСОБА_6 вважати повернутим за належністю ОСОБА_6 .
Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше
Суддя ОСОБА_1
Копія вірна: Суддя -
Секретар -