Справа № 641/1632/20 Головуючий І інстанції - Крівцов Д.А.
Провадження № 33/818/215/21 Суддя доповідач - Шабельніков С.К.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
/ по справі про адміністративне правопорушення /
09 червня 2021 року м.Харків
суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.
за участю секретаря - Вакула Н.С.,
особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Щербакової К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП,-
15.02.2020 року працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 368083 стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП.
Згідно з вказаним протоколом 15.02.2020 року о 05:00 год. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «АУДІ А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , по пр.Московському, 45/2 у м. Харкові з ознаками наркотичного сп'яніння: розширені зіниці ока, почервоніння очей, жвавість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку у закладі охорони здоров'я - КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» відмовився.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою судді Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн та позбавлення права керування транспортним засобом на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420,40 грн.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді та провадження у справі стосовно нього закрити на підставі ч.1 ст.247 КУпАП.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновки судді не відповідають фактичним обставинам справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення суддею допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суддя не звернув увагу, на ту обставину, що від проходження огляду стан сп'яніння він не відмовлявся, та в матеріалах справи відсутнє направлення водія на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння до закладу охорони здоров'я.
Вказує, що поліцейські не роз'яснювали йому права передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 ККпАП. Вважає, що поліцейськими порушено вимоги статті 266 КУпАП, крім того, поліцейські його не відсторонили від керування транспортним засобом після складання протоколу про адміністративне правопорушення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Поважність пропуску строку на апеляційне оскарження мотивована тим, що копію оскаржуваної постанови він отримав 30.06.2020 року.
Враховуючи, що доводи клопотання про пропуск строку на апеляційне оскарження з поважних причин не спростовуються матеріалами справи, клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи відповідно до вимог частини 7 статті 294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Щербакової К.С., які апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, суддя виходив з того, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, яке виразилось у відмові особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, чим порушено вимоги пункту 2.5 ПДР України.
З зазначеним висновком судді апеляційний суд погоджується, вважає його правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає наявним в матеріалах справи доказам.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 251 КУпАП встановлює, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Судовим розглядом встановлено, що 15.02.2020 року о 05:00 год. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «АУДІ А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , по пр. Московському, 45/2 у м. Харкові з ознаками наркотичного сп'яніння: розширені зіниці ока, почервоніння очей, жвавість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку у закладі охорони здоров'я - Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер», відмовився.
В наслідок зазначених подій поліцейським складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 368083 від 15.02.2020 року за невиконання ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, а саме за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, крім протоколу, також підтверджується:
- письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які були залучені поліцейськими та в своїх письмових поясненнях зазначили, що в їх присутності водій ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я (а.с. 8,9);
- відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, на якому зафіксовано, що поліцейський, в присутності двох свідків декілька раз пропонує ОСОБА_1 , який перебував у салоні автомобіля «АУДІ А6» на місці водія на місці зупинки по пр.Московському, 45/2 у м. Харкові, пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, на що ОСОБА_1 відповів, що погоджується пройти огляд, але лише в присутності свого адвоката. Після чого працівником поліції було роз'яснено та запропоновано ОСОБА_1 пересісти в машину до поліцейських для доставки до закладу охорони здоров'я, на що ОСОБА_1 відмовився та запропонував поліцейським зачекати. На повторну пропозицію працівника поліції проїхати разом з ними до медичного закладу ОСОБА_1 зачинив вікна власного автомобіля та відмовився спілкуватись з поліцейським в присутності свідків. (а.с. 10).
Апеляційний суд вважає, що вимоги ч.2 ст.251, ст.256, 265-2, 266, 268 КУпАП, а також «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Також, з пояснень ОСОБА_1 наданих ним в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вбачається, що ним не оскаржувались дії працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення в порядку КАС.
Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу, в наслідок чого суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості їх врахувати.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Дослідивши докази, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , апеляційний суд визнає їх належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам статті 251 КУпАП.
В своїх апеляційних доводах та в судовому засіданні при апеляційному розгляді ОСОБА_1 стверджував, що він керував автомобілем та їхав на тренування о 05.00 год та був зупинений працівниками поліції, після того як на вимогу поліцейського він вийшов з машини він побачив, що до його машини почали заглядати чоловіки та він злякався, що вказані особи зможуть здійснити щодо нього протиправні дії. Після того, як йому працівники поліції запропонували проїхати до медичного закладу він погодився, однак лише в присутності адвоката, якого необхідно було зачекати.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, дослідженим відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, з якого вбачається, що дійсно ОСОБА_1 на питання працівників поліцейських проїхати з ними до медичного закладу він відповідав, що погоджується проїхати, однак жодних активних дій для цього не робив та залишився сидіти у власному автомобілі та закривав вікна автомобіля.
Оцінюючи зміст таких доводів апелянта, суд апеляційної інстанції вбачає, що вони ґрунтуються лише на суб'єктивних оціночних судженнях ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
З відомостей відеоматеріалів, що долучені до справи вбачається, що працівниками поліції було роз'яснено ОСОБА_1 про те, що йому необхідно пересісти до них в автомобіль для доставки його до медичного закладу, а його адвокат може приїхати до медичного закладу, однак ОСОБА_1 умисно не бажаючи виконувати вимогу працівника поліції залишився сидіти у власному автомобілі.
Такі дії особи працівники поліції обґрунтовано розцінили як відмову від проходження огляду в медичному закладі.
За вказаних обставин, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості врахувати доводи апеляційної скарги в частині порушення поліцейськими законодавства під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки вони діяли відповідно до п.9 розділу ІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», яким передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції повідомив, що він розумів, що він був зупинений працівниками поліції, посвідчення водія отримав 6 років тому, а іспит на знання ПДР склав успішно, знає ПДР та розуміє зміст п.2.5 ПДР України.
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного медичного огляду у медичному закладі у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає доводи апелянта про відсутність підстав щодо медичного огляду безпідставними.
При цьому належить врахувати, що відеозапис працівників поліції не є єдиним доказом, завдяки якому зафіксовано адміністративне правопорушення. Визначальним є відомості протоколу про адміністративне правопорушення, який підписаний належним працівником поліції, свідками та пояснення свідків, що залучені у якості додатку до протоколу. На підставі відеозапису встановлюються додаткові відомості про адміністративне правопорушення. За таких обставин, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апелянта, зокрема і щодо якості наданого відеозапису.
Такий висновок суд робить згідно вимог ст.252КУпАП України, де зазначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей8,9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, апеляційний суд вважає безпідставним доводи апелянта про те, що йому не були роз'яснені права передбачені ст.63 Конституції України та 268 КУпАП, оскільки про таке роз'яснення зазначено в протоколі та у письмових поясненнях свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та апеляційний суд враховує, що письмові пояснення свідків, які наявні в матеріалах справи, узгоджуються з фактичними обставинами події та іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.
При цьому належить врахувати, що згідно відомостей протоколу вбачається, що ОСОБА_1 скористався своїм правом за ст.63 Конституції України, оскільки він відмовився від будь-яких пояснень та не підписував протокол.
Доводи апеляційної скарги щодо невідсторонення поліцейськими ОСОБА_1 від подальшого керування транспортним засобом після складання протоколу про адміністративне правопорушення не знайшли свого обґрунтованого підтвердження, оскільки як вбачається з рапортапрацівника поліції транспортний засіб було залишено за місцем зупинки без порушень ПДР України. (арк.9)
Крім того, зазначає, що справа про адміністративне правопорушення в провадженні районного суду перебувала з 10.04.2020 року та розглянута 13.05.2020 року.
Статтею 277 КУпАП визначені строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до яких справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.
Також, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було вручено протокол про адміністративне правопорушення, оскільки як вбачається з відеозапису з нагрудних камер поліцейським пропонувалось водію отримати протокол, однак ОСОБА_1 погодився отримати лише постанову про накладення на нього адміністративного стягнення за відсутність дзеркала на автомобілі, що слугувало причиною зупинки та після консультації по телефону відмовився від отримання протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 368083, про що зазначено в протоколі (а.с. 1)
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 ПДР України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. ст. 294, 295 КУпАП,-
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновивши йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2020 року .
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков