судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 697/2338/19 (провадження № 61-12000св20)
за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб Сиру» (далі - ТОВ «Клуб Сиру») про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Клуб Сиру» та просив стягнути на свою користь заборгованість по індексації заробітної плати в розмірі 33 018, 56 грн та середній заробіток при звільненні в розмірі 1 219 568, 22 грн.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, не врахували правові висновки Верховного Суду, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України), зокрема, показаннях свідка.
Відповідач на обґрунтування заперечень не надав суду первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували відсутність з його боку порушень при виплаті індексації заробітної плати, яку не було виплачено. Суди взагалі не вирішували питання необхідності дослідження первинних бухгалтерських документів відповідача. Верховний Суд у постановах від 06 травня 2020 року в справі № 182/1861/15-ц, від 20 лютого 2019 року в справі № 296/4465/16-ц неодноразово зазначав, що належними та допустимими доказами виплати працівникові заробітної плати можуть вважатися письмові документи первинного бухгалтерського обліку.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року в справі № 143/280/17 висловив позицію, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суди попередніх інстанцій не врахували вказаний висновок та з порушенням норм процесуального права прийняли показання свідка ОСОБА_2 як доказ.
Також суди не врахували, що свідок є працівником відповідача, а тому вказана обставина ставить під сумнів його незацікавленість. Крім того, довідка відповідача № 92 від 11 вересня 2019 року не має доказової сили щодо виплати 34 000 грн, оскільки не підтверджена первинними бухгалтерськими документами, видана самим відповідачем, який є зацікавленим у незадоволенні позовних вимог та ухиленні від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року без змін.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог про стягнення індексації заробітної плати, відповідач надав суду довідку про розмір нарахованої та виплаченої заробітної плати позивачу за період з січня 2014 року по липень 2016 року, з якої вбачається, що в червні 2016 року позивачу було сплачено 34 000 грн, які в довідці зазначаються як «премія». Відомості, викладені в довідці, узгоджуються зі змістом розрахунку індексації, наведеним відповідачем. Показання свідків стосувались лише порядку визначення в розрахункових документах виплаченої індексації, а тому доводи касаційної скарги про обґрунтування судових рішень неналежними доказами колегія суддів вважала безпідставними.
Крім того, колегія суддів зазначила, що у випадку, якщо працівник має право на певну виплату (сума індексації заробітної плати), яка передбачена нормами позитивного права, то неправильна назва такої виплати «премією» нічого не змінює у її правовому режимі. Суди встановили, що відповідачем сплачено позивачу повну суму індексації заробітної плати. За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Статтею 110 КЗпП України та статтею 30 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, про розмір і підстави відрахувань із заробітної плати, що належить до виплати в період, за який провадиться оплата праці.
Крім того, частиною другою статті 30 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» роботодавець - це юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа-підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.
Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина перша, друга статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Наказом Державного комітету статистики від 05 грудня 2008 року № 489 передбачено типові форми первинної облікової документації підприємств установ, організацій, а саме пунктом 1.5 - № П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника» та пунктом 1.6 - № П-7 «Розрахункова-платіжна відомість (зведена)», у яких передбачено в графі 8 - премія, а в графі 12 - індексація заробітної плати.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, наведені норми дають підстави для висновку, що належними й допустимими доказами виплати працівникові заробітної плати є первинні документи бухгалтерського обліку, а саме типова форма № П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника» та № П-7 «Розрахункова-платіжна відомість (зведена)».
У справі, яка переглядалася, установлено, що в червні 2016 року ОСОБА_1 було виплачено 34 000, 00 грн, які в довідці ТОВ «Клуб Сиру» № 92 від 11 вересня 2019 року щодо виплат ОСОБА_1 зазначені як премія.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції, на підставі показань свідка ОСОБА_2 , яка працює бухгалтером в ТОВ «Клуб Сиру», та наданого відповідачем розрахунку індексації заробітної плати по ОСОБА_1 , дійшли висновку про те, що позивачу була виплачена індексація заробітної плати, а не премія.
Проте, суди не врахували, що показання свідка не є допустимим доказом виплати позивачу саме індексації заробітної плати замість премії, а тому не повинні братися судом до уваги.
Так само не є допустимим доказом наданий відповідачем розрахунок індексації заробітної плати на суму 34 000 грн, оскільки належним і допустимим доказом виплати позивачу індексації заробітної плати є розрахунково-платіжна відомість із зазначенням у ній виплати індексації заробітної плати у відповідному розмірі.
За таких обставин вважаю, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення для розгляду справи, на підставі доказів, які не є належними й допустимими, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягала задоволенню, судові рішення необхідно було скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя М. Ю. Тітов