Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 308/9827/19
провадження № 61-3155св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ужгородської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Позов мотивовано тим, що вона протягом тривалого часу проживала разом з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_3 .
З моменту народження сина шлюбні відносини фактично було припинено. На даний час вони проживають окремо, дитина проживає з нею. Спорів стосовно місця проживання дитини між сторонами нема.
За весь цей час, ОСОБА_2 не цікавився життям сина, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та не приймав участі у його вихованні та утриманні.
З самого народження, син ОСОБА_3 перебуває на утриманні позивача, матеріальної допомоги ОСОБА_2 на утримання сина не надає.
На даний час позивач з сином проживають самі в індивідуальному житловому будинку, де дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між нею та дитиною склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, його повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей. Дитина навчається в дошкільному навчальному закладі «Ялинка» де зарекомендував себе як старанний, доброзичливий, акуратний та дисциплінований вихованець. Нагляд за навчанням та вихованням дитини у дошкільному закладі здійснює вона сама. Біологічний батько ОСОБА_2 участі в цій сфері життя дитини не приймає.
Крім цього, зазначає, що на засіданні органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому від 20 листопада 2018 року відбувся всебічний та повний розгляд зібраних матеріалів стосовно доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що надано відповідний висновок.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 в порушення статті 180 Сімейного кодексу України не виконує обов'язок з утримання дитини, позивач ОСОБА_1 змушена одночасно з вимогою про позбавлення батьківських прав, просити суд вирішити питання щодо призначення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Ужгородського місьрайонного суду Закарпатської області під головуванням судді Малюк В. М. від 11 лютого 2020 року позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 аліменти на малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/2 частки доходу відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом - 23 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав місцевий суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 самоусунувся від виховання дитини та врахував висновок органу опіки і піклування, яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно спільного сина сторін.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення аліментів на дитину, місцевий суд врахував майновий стан сторін, а саме те, що відповідач має працездатний вік, а тому, вважав, що вимоги позивача слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Ухвалою Ужгородського місьрайонного суду Закарпатської області під головуванням судді Малюк В. М. від 05 червня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів залишено без задоволення.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки доходу відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом - 23 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у розмірі 6 700 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Сплачений ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав у розмірі 1 152,60 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи постанову про часткове задоволення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлені апеляційним судом обставини свідчать, що між сторонами мали місце домовленості протягом певного періоду щодо способу і порядку участі відповідача у вихованні та утриманні дитини, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що стверджувати, що відповідач у цей період злісно ухилявся від участі у вихованні дитини не має підстав.
Зазначав, що висновок органу опіки та піклування, є недостатньо обґрунтованим, а тому суд не погоджується з вказаним висновком, оскільки, у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини. Зі змісту висновку встановлено, що такий зроблено органом опіки та піклування за відсутності ОСОБА_3 . Орган опіки та піклування не вислуховував особисту думку ОСОБА_3 з приводу цього питання, зазначивши, що його неявка на засідання цього органу може свідчити про його байдуже ставлення до долі дитини.
Вирішуючи позов в частині позовних вимог про стягнення аліментів апеляційний суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 із сином ОСОБА_3 проживають у будинку батьків позивача. Позивач ОСОБА_1 має дохід на даний час близько п'ять - шість тисяч гривень. Відповідач ОСОБА_2 є пенсіонером органів прокуратури.
Посилався на те, що відповідачем ОСОБА_2 не подано жодних доказів, які б підтверджували, що у нього наявні інші діти, або непрацездатні особи, яких він зобов'язаний утримувати та надавати їм матеріальну допомогу.
Враховуючи майновий стан сторін, а також те, що обов'язок по утриманню дітей покладається на обох батьків, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягувати щомісячно аліменти на малолітнього сина у розмірі 1/3 частки його доходу, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У березні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Парфан Т. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати в частині стягненя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частки доходу відповідача та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 6 700 грн і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 аліменти на малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки доходу відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що скасовуючи рішення місцевого суду в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно спільного сина сторін апеляційним судом зроблено помилковий висновок.
Відповідач у справі жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця проживання дитини та позивача, зі сторони позивача не створювались перешкоди у спілкуванні відповідача з дитиною та в участі його у житті дитини, що засвідчує фактичну можливість здійснення цього, але має місце свідоме і вольове небажання відповідача виконувати батьківські обов'язки.
Вважає, що вказані обставини було підтверджено нею належними доказами, якими доведено, що до медичних закладів з дитиною зверталась лише вона, до дошкільного закладу батько жодного разу не з'являвся. У декларації про доходи відповідача, поданій перед звільненням, зазначено лише дружину - ОСОБА_4 , однак відомості про сина - ОСОБА_3 відсутні.
Вказує, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина сторін є достатнім доказом для ухвалення рішення про задоволення позову, адже відповідач був належним чином повідомлений про засідання, проте не з'явився.
Вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 557/1101/18 (провадження № 61-4724св20).
Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Парфаном Т. Д. мотивана тим, що висновок апеляційного суду про можливість стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частки доходів є неправильним.
Посилається на приписи статті 183 СК України та зазначає, що той з батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на одну дитину в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів, а тому стягнення з нього аліментів на одну дитину у більшому ніж 1/4 розмірі суперечить нормам чинного законодавства.
Представник заявника також вказував, що відповідач є особою похилого віку і єдиним джерелом його доходу є пенсія, а тому визначений розмір аліментів є надмірним тягарем.
Вказує, що апеляційний суд, вирішуючи позовні вимоги у цій частині не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 520/13149/16-ц.
Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції, при вирішенні питання розподілу судових витрат на правову допомогу припустився помилки, та неправильно визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу допомогу в сумі 6 700 грн.
Вказує, що апеляційним судом було неправильно застосовано норми статті 141 ЦПК України де зазначено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представник позивача - адвокат Дрюченко О. С. надав їй послуги у вигляді професійної правничої допомоги в розмірі 6 700 грн. Вказані витрати було понесено позивачем під час розгляду справи у суду першої інстанції та стягнуто ним, доказів на оплату правової допомоги у суді апеляційної інстанції позивач не надала. Проте апеляційним судом позовні вимоги позивача було задоволено частково, що передбачає покладення судових витрат на обидві сторони, а тому стягнута з нього сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 700 грн є необґрунтованою.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у квітні 2020 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 позивач у справі ОСОБА_1 просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на необґрунтованість доводів останньої.
Вказує, що визначаючи розмір аліментів, суд апеляційної інстанції правильно керувався загальними засадами сімейного законодавства, а визначений ним розмір відповідає загальним засадам справедливості, розумності, моральності та є необхідною умовою для повноцінного матеріального забезпечення та виховання спільного сина сторін.
В частині вимог касаційної скарги ОСОБА_2 щодо розміру стягнутих з нього витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що постанова апеляційного суду в цій частині повністю відповідає процесуальному закону, а витрати належним чином документально підтверджені, а тому підлягають стягненню в повному обсязі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
07 квітня 2021 року цивільна справа № 308/9827/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 05 липня 2017 року Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився ОСОБА_3 . Його матір'ю є - позивач ОСОБА_1 , батьком - відповідач ОСОБА_2 .
Малолітній ОСОБА_3 проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 18 жовтня 2017 року та актом обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_1 від 05 листопада 2018 року.
Згідно висновку органу опіки та піклування Ужгородської міської ради від 21 листопада 2018 року за № 574/34-34 виконавчий комітет, як орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 проживає в населеному пункті іншої області.
Також апеляційний суд встановив, що між сторонами було досягнуто домовленості про спосіб та порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та підтримці дитини. До матеріалів справи відповідачем долучена копія розписки від 12 травня 2019 року, яка підписана позивачем ОСОБА_1 в якій зазначено, що жодних претензій матеріального характеру щодо виплати коштів на утримання малолітньої дитини з моменту народження по 12 травня 2019 року до ОСОБА_2 вона не має (а. с. 90).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Апеляційний суд зазначав, що обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилалась на те, що батько дитини - ОСОБА_2 самоусунувся від участі у вихованні та матеріальному утриманні малолітнього сина, його життям не цікавиться взагалі, а тому наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
Судом апеляційної інстанції було взято до уваги те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проживає в населеному пункті іншої області.
В заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі ОСОБА_2 заперечує щодо позбавлення його батьківських права і зазначає, що між сторонами було досягнуто домовленості про спосіб та порядок його участі у вихованні та підтримці дитини. До матеріалів справи відповідачем долучена копія розписки від 12 травня 2019 року, яка підписана позивачем ОСОБА_1 де зазначено, що будь-яких претензій матеріального характеру щодо виплати коштів на утримання малолітньої дитини з моменту народження по 12 травня 2019 року до ОСОБА_2 вона не має.
З позовом до суду позивач звернулася 23 серпня 2019 року.
Апеляційний суд, оцінивши зібрані у справі докази дійшов висновку, що між сторонами дійсно мали місце домовленості протягом певного періоду щодо способу і порядку участі відповідача у вихованні та утриманні дитини, а тому стверджувати, що відповідач у цей період злісно ухилявся від участі у вихованні дитини не має підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначав, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підставі яких можна дійти до беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини.
Також вказував, що в силу частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Лише самого висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав та встановлення факту неналежного виконання батьком свого обов'язку щодо виховання дитини, згідно із положеннями діючого в Україні сімейного законодавства, є недостатньо для позбавлення особи батьківських прав.
Суд апеляційної інстанції зазначав, що згідно висновку органу опіки та піклування Ужгородської міської ради від 21 листопада 2018 року за № 574/34-34 виконавчий комітет, як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківський прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційним судом було надано оцінку висновку органу опіки та піклування, який на його думку, є недостатньо обґрунтованим, а тому апеляційний суд не погодився з вказаним висновком, оскільки, у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини. Також, як вбачається зі змісту висновку, такий зроблено органом опіки та піклування за відсутності ОСОБА_3 орган опіки та піклування не вислуховував особисту думку ОСОБА_3 з приводу даного питання, зазначивши, що його неявка на засідання даного органу може свідчити про його байдуже ставлення до долі дитини.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у цій частині позовних вимог правильний.
У зв'язку із вищенаведеним колегія суддів відхиляє аналогічні за змістом доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
Також Верховний Суд не бере до уваги довід касаційної скарги про те, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 557/1101/18 (провадження № 61-4724св20), адже у вказаній справі відповідач не забирав дитину з пологового будинку, не бачив її з народження та не займався її вихованням, тобто фактичні обставини у зазначеній ОСОБА_1 справі та справі, яка є предметом касаційного перегляду не тотожні. Крім того вказаною постановою Верховного Суду справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення по суті позовних вимог касаційним судом не приймалось.
Отже, у вказаній постанові Верховний Суд не робив висновок про правильне застосування положень статті 164 СК України.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до приписів статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої-восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Судами встановлено, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю - позивачем ОСОБА_1 , та перебуває на її утриманні.
Позивач ОСОБА_1 із сином ОСОБА_3 проживають у будинку батьків позивача. ОСОБА_1 має дохід на даний час близько п'ять - шість тисяч гривень. Відповідач ОСОБА_2 є пенсіонером органів прокуратури.
Апеляційний суд, даючи оцінку зібраним у справі доказам вказував, що ОСОБА_2 не подано жодних доказів, які б підтверджували, що у нього наявні інші діти, або непрацездатні особи, яких він зобов'язаний утримувати та надавати їм матеріальну допомогу.
Врахувавши вищенаведені обставини справи та вимоги закону, майновий стан сторін, а також те, що обов'язок по утриманню дітей покладається на обох батьків, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягувати щомісячно аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 1/3 частки його доходу, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З урахуванням обставин, які підлягають з'ясуванню при визначенні розміру аліментів (зокрема, матеріальне становище платника аліментів, з урахуванням віку, стану здоров'я, матеріального становища дітей і платника аліментів), та обставин встановлених в справі, що переглядається, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що розмір аліментів, який сприятиме належному забезпеченню інтересів неповнолітньої дитини сторін - ОСОБА_3 та який підлягає стягненню з ОСОБА_2 , має складати 1/3 частку доходу щомісяця, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що висновок апеляційного суду про можливість стягнення нього аліментів у розмірі 1/3 частки доходів є неправильним.
Доводи касаційної скарги представника відповідача з посиланням на приписи статті 183 СК України та зазначенням про те, що той з батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на одну дитину в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів, а тому стягнення з нього аліментів на одну дитину у частці більшій ніж 1/4 суперечить нормам чинного законодавства колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Згідно частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У частині п'ятій статті 183 СК України вказано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Аналіз розділу II Наказне провадження ЦПК України підтверджує, що наказне провадження за своєю сутністю призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Тлумачення частини першої статті 182 та частини п'ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п'ятою статті 183 СК України встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 760/7045/18 (провадження № 61-44790св18).
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо помилкового незастосування апеляційним судом положень частини п'ятої статті 183 СК України до спірних правовідносин не знайшли свого підтвердження.
Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач є особою похилого віку і єдиним джерелом його доходу є пенсія, а тому визначений розмір аліментів є надмірним тягарем колегія суддів відхиляє з тих підстав, що вказані обставини були оцінені судом апеляційної інстанції, який при вирішенні справи врахував те, що ОСОБА_2 є пенсіонером органів прокуратури.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд, вирішуючи позовні вимоги у цій частині не врахував правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 520/13149/16-ц колегія суддів відхиляє, адже у вказаній справі апеляційний суд, зменшивши розмір стягнутих з відповідача аліментів з 1/3 до 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, взявши до уваги всі обставини, які відповідно до законодавства повинні враховуватися судом при визначенні розміру аліментів, та надані сторонами докази припустився помилки, визначивши мінімальний розмір стягнутих аліментів - 30 % замість 50 %, передбачених частиною другою статті 182 СК України.
Тобто, змінюючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд привів мінімальний розмір стягнутих аліментів до розміру, визначеного законом.
Проте колегія суддів приймає до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що апеляційним судом під час вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 700 грн, було неправильно застосовано норми статті 141 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції вказував, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем в суді першої інстанції в розмірі 6 700 грн підтверджені належними та допустимими доказами, а саме: ордером на надання правової допомоги від 07 серпня 2019 року, розрахунком виконаних робіт (наданих послуг), детальним описом виконаних робіт (наданих послуг), квитанцією № 187_1 та меморіальним ордером від 14 серпня 2019 року, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі (а. с. 62-67).
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він суперечить пункту 3 часини другої статті 141 ЦПК України.
За наслідками розгляду справи апеляційним судом вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а тому з урахуванням принципу пропорційності, закріпленого у пункті 3 частини 2 статі 141 ЦПК України та з урахуванням того, що доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем не надано, за наслідками апеляційного розгляду справи на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 211 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи ту обставину, що постанова апеляційної інстанції по суті позовних вимог прийнята з додержанням норм як матеріального так і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування в цій частині.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права в частині вирішення питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржена постанова підлягає зміні в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Виходячи з того, що у поданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 касаційних скаргах постанова суду апеляційної інстанції від 28 січня 2021 року оскаржена лише в частині вирішення питання про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів і розподілу витрат на професійну правничу допомогу, в силу положень статті 400 ЦПК України постанова апеляційного суду в іншій частині не переглядається.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційних скарг по суті позовних вимог відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в частині вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції у розмірі 2 211 гривень.
В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук