Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 643/113/14-ц
провадження № 61-627св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, Служба у справах дітей у Московському районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Н. В., Служба у справах дітей у Московському районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява ПАТ АБ «Укргазбанк» мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 2 644 000, 00 дол. США на строк до 25 грудня 2012 року зі сплатою 12,5% річних у порядку та в розмірах, встановлених цим договором.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором 09 червня 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 2.1.1 якого предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1 . Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року визнано недійсним зазначений договір іпотеки від 09 червня 2008 року, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 664 543, 20 грн та 2 630 252, 33 дол. США заборгованості за вищевказаним кредитним договором. Вказане рішення суду виконано не було.
У подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було здійснено відчуження квартири АДРЕСА_2 , власником якої стала ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено, а 14 травня 2012 року запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна поновлено.
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ АБ «Укргазбанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 і яка набула статусу іпотекодавця, у рахунок погашення кредитної заборгованості шляхом надання ПАТ АБ «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 345 000, 00 грн з наданням ПАТ АБ «Укргазбанк» всіх повноважень продавця.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2018 року у складі судді Скотаря А. Ю. позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вимог щодо існування правових підстав для звернення стягнення на спірну квартиру як на частину предмета іпотеки, у визначений позивачем спосіб. Звіт про оцінку майна, наданий позивачем в якості доказу вартості спірного житла, яким визначено вартість квартири в розмірі 345 000,00 грн, не дає можливості встановити як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю квартири, набутої відповідачем.
Крім того, не надано доказів того, що на день звернення судом стягнення на предмет іпотеки основна заборгованість за договором кредиту існувала у заявлених у позові розмірах, що свідчить про відсутність передбачених статтями 33, 39 Закону України «Про іпотеку» підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. У матеріалах справи наявний лише розрахунок заборгованості станом на 01 червня 2013 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2018 року та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк».
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 20 від 26 грудня 2007 року, стягнутої у солідарному порядку із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року, у розмірі 1 664 543, 20 грн та 2 630 252, 33 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 вересня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н. В. за реєстровим № 4651, шляхом надання ПАТ АБ «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 345 000, 00 грн з наданням ПАТ АБ «Укргазбанк» всіх повноважень продавця.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що боржник за кредитним договором має непогашену заборгованість. Зобов'язання за кредитним договором забезпечене договором іпотеки, відповідно до якого є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Після скасування судового рішення про визнання недійсним договору іпотеки до Державного реєстру іпотек було внесено запис про іпотеку та відповідне обтяження. Новий власник іпотечного майна ОСОБА_1 набула статусу іпотекодавця й відповідно має всі його права й обов'язки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з'ясували обставини справи.
Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судом апеляційної інстанції не було враховано того, що предметом іпотеки є цілий будинок АДРЕСА_1 , який складається із 123 квартир, а не окрема квартира, на яку було звернуто стягнення, а також те, що за погодженням сторін з-під іпотеки було виключено 26 квартир вказаного будинку, а вартість предмету іпотеки не змінилась. Додаткових правочинів щодо предмету іпотеки, після виділення окремих квартир, між сторонами не укладались. Таким чином спірна квартира не стала самостійним, окремим предметом іпотеки.
Разом з цим, апеляційним судом не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
01 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
09 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ПАТ АБ «Укргазбанк» у відзиві на касаційну скаргу посилається на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2 644 000,00 дол. США зі сплатою 12,5% річних строком до 25 грудня 2012 року.
На забезпечення цього договору, 09 червня 2009 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та банком укладено договір іпотеки.
Відповідно до положень пункту 2.1.1 вказаного договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею 2 285,6 кв. м, (у житловому будинку розташовано 123 квартири серед яких є й спірна квартира), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відомості про іпотеку були внесені до Державного реєстру іпотек, й накладено заборону на відчуження нерухомого майна.
Пунктом 3.1.6 зазначеного договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року вказаний договір іпотеки визнано недійсним й запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
Зазначене рішення суду було скасовано рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року й запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено.
Проте, під час чинності заочного рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 25 вересня 2009 року уклали з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
На даний час у вказаній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року на користь банку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 664 543,02 грн та 2 630 252, 33 дол. США.
З листа Відділу примусового виконання рішень ДВС України від 12 грудня 2013 року вбачається що, рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не виконано.
Станом на 08 вересня 2014 виконавчий лист знаходиться на виконанні, рішення відносно ОСОБА_4 не виконано, а виконавче провадження відносно ОСОБА_5 закінчено у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу.
Доказів на підтвердження виконання або невиконання судового рішення на час розгляду справи сторонами не надано.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом визначається житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Житло як об'єкт права власності повинен відповідати певним критеріям: 1) це має бути приміщення; 2) вказане приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України.
ЦК України визначає, зокрема, такі об'єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок (стаття 380 ЦК України), садиба (стаття 381 ЦК України) та квартира (стаття 382 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Чинне законодавство, зокрема ЦК України, Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б визначали особливості іпотеки багатоквартирного житлового будинку чи квартир у ньому.
У разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, таке житлове приміщення як квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуто стягнення, як на самостійні об'єкти нерухомого майна.
У відповідності до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об'єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а є лише частиною багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки.
За викладених обставин неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир.
Висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палата від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц (провадження № 61?12911св18), у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 643/19763/13-ц (провадження № 61-4059св19), у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 643/9788/13-ц (провадження № 61?35784св18), у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 643/19240/13-ц (провадження № 61-12942св18), у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 643/4636/16-ц (провадження №61-5157св19).
За відсутності підтверджень введення в експлуатацію на момент передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_5 ; співвідношення предмета іпотеки (будинку) з його частиною (квартирою) і вартості предмета іпотеки з вартістю спірної квартири; передбачення укладеним між сторонами договором, а також законодавством правових підстав, процедури та порядку звернення стягнення в примусовому порядку на квартиру шляхом її продажу від імені іпотекодержателя як складову частину предмета іпотеки - багатоквартирного житлового будинку, спірне житлове приміщення не може мати ознаки самостійного об'єкту іпотеки.
За таких обставин, вірними є висновки місцевого суду про те, що чинним законодавством не передбачено правових підстав, процедури та порядку звернення стягнення на квартиру як складову частину предмета іпотеки - багатоквартирного житлового будинку.
Суд першої інстанції правильно визначив, що спірне житлове приміщення не є окремим самостійним об'єктом іпотеки, у зв'язку із чим позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки до задоволення не підлягають.
Місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Водночас суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, постанова апеляційного суду не може вважатись такою, що відповідає вищенаведеним нормам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року скасувати, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2018 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук