Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 497/1959/15-ц
провадження № 61-10138св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що відповідно до умов кредитного договору № ОDO0GA0000000624 від 27 березня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 останній отримав кредит у розмірі 82 020,00 грн, строком до 27 березня 2018 року на умовах погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом щомісячно в строки та у порядку, встановлених кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов'язань за вищеназваним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов'язання відповідати по борговим зобов'язанням ОСОБА_1 , які виникають з кредитного договору № ОDO0GA0000000624 від 27 березня 2008 року.
У порушення вимог кредитного договору ОСОБА_1 взяте на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього перед банком станом на 29 травня 2015 року виникла заборгованість по кредитному договору у розмірі 446 933,61 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № ODO0GA0000000624 від 27 березня 2008 року у розмірі 446 933,61 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 09 грудня 2016 року у складі судді Раца В. А. ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся з позовом до позичальника за межами строку позовної давності, а договір поруки припинив свою дію у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року рішення Болградського районного суду Одеської області від 09 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за укладеним 27 березня 2008 року кредитним договором № ОDO0GA0000000624 станом на 29 травня 2015 року на загальну суму - 266 286,59 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 76 794,70 грн, заборгованості за відсотками - 109 928, 27 грн, комісії - 3 282,45 грн, пені - 76 281,17 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з вимогами до поручителя з пропуском визначеного договором строку пред'явлення вимоги, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з тим, апеляційний суд вказав про те, що висновок місцевого суду щодо пропуску строку позовної давності відносно позичальника є необґрунтованим, оскільки вбачається факт переривання такого строку.
Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 26 листопада 2009 року, а тому згідно положень пункту 8.1.2 кредитного договору строк повернення кредиту, відсотків, винагороди пені в повному обсязі настав 30 квітня 2010 року, а перебіг строку позовної давності почався з 01 травня 2010 року та з врахуванням положень кредитного договору про збільшення строку позовної давності мав би сплинути 01 травня 2015 року. Але цей строк перервався 06 серпня 2012 року у зв'язку з пред'явленням банком позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення, після чого його перебіг почався заново. Таким чином, строк позовної давності сплинув 06 серпня 2017 року, а з позовом по даній справі банк звернувся 12 серпня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.
Боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, останній має нести цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до наданого банком розрахунку кредитної заборгованості станом на 29 травня 2015 року позичальник має заборгованість за кредитом у розмірі 76 794,70 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 109 928,27 грн, заборгованість по комісії у розмірі 3 282,45 грн та пені у розмірі 235 407,54 грн. Розмір пені розраховано за період з 31 березня 2008 року по 29 травня 2015 року.
Віршуючи питання про визначення розміру суми заборгованості, апеляційний суд, врахувавши положення пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, зазначив, що розмір заборгованості за пенею необхідно розрахувати за один рік в межах загального строку позовної давності, тобто за період - з 01 червня 2014 року по 29 травня 2015 року, яка становить 76 281,17 грн.
Загальний розмір заборгованості, який необхідно стягнути із ОСОБА_1 , становить 266 286,59 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 76 794,70 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 109 928,27 грн, комісії у розмірі 3 282,45 грн та пені, яка становить 76 281,17 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року, а рішення Болградського районного суду Одеської області від 09 грудня 2016 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Також не було враховано ту обставину, що банк до ухвалення місцевим судом судового рішення по справі зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
24 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
23 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
02 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ПАТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на касаційну скаргу посилається на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ОDO0GA0000000624, який діє з дня його підписання до повного виконання сторонами обов'язків за цим договором.
Відповідно до умов укладеного кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 82 020,00 грн на наступні цілі: у розмірі 74 000,00 грн - на споживчі цілі, у розмірі - 8 020,00 грн - на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 21,38% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу.
Погашення заборгованості за вищезазначеним договором здійснюється щомісяця згідно графіку погашення кредиту.
ОСОБА_1 у порушення умов кредитного договору не своєчасно та не у повному обсязі сплачував борг.
Відповідно до положень пункту 5.5 кредитного договору сторони дійшли згоди та встановили терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю 5 років.
Згідно з пунктом 8.1.2 кредитного договору у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 8.1.1 (в тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
27 березня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вищеназваним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов'язання відповідати по борговим зобов'язанням ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № ОDO0GA0000000624 від 27 березня 2008 року та у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань, нести солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник.
Відповідно до положень пункту 12 вищевказаного договору, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 26 листопада 2009 року.
Також встановлено, що 06 серпня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року (справа № 1507/2113/12) у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ОDO0GA0000000624 від 27 березня 2008 року у розмірі 213 468,28 грн було звернуто стягнення на квартиру, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням банком від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у березні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.
Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_2 не оскаржувала постанову апеляційного суду у касаційному порядку та не уповноважувала ОСОБА_1 на вчинення таких дій, рішення апеляційного суду переглядається лише у частині вимог банку до позичальника.
Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи апеляційну скаргу банку та стягуючи заборгованість із позичальника, суд апеляційної інстанції виходив з того, що останній платіж за кредитним договором позичальник здійснив 26 листопада 2009 року, а тому згідно пункту 8.1.2 кредитного договору строк повернення кредиту, відсотків, винагороди пені в повному обсязі настав - 30 квітня 2010 року. Перебіг строку позовної давності почався з 01 травня 2010 року та з врахуванням положень кредитного договору про збільшення строку позовної давності мав би сплинути 01 травня 2015 року, але цей строк перервався 06 серпня 2012 року у зв'язку з пред'явленням банком позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, після чого його перебіг почався заново. Таким чином, строк позовної давності сплинув 06 серпня 2017 року, однак з даним позовом банк звернувся 12 серпня 2015, тобто у межах строку позовної давності.
Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У касаційній скарзі заявник звертає увагу суду на те, що право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за позивачем.
Факт наявності судового рішення у справі № 1507/2113/12 був відомий під час розгляду справи, однак судом не було встановлено чи було зараховано кошти, отримані від реалізації, у рахунок погашення заборгованості та у якому розмірі.
Матеріали справи не містять відомостей про час реалізації предмету іпотеки та його вартість.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить відомостей про зарахування коштів у зв'язку з реалізацією предмету іпотеки.
Крім того, з наданого розрахунку заборгованості вбачається наявність кредитної заборгованості вже у травні 2008 року.
Таким чином, судами не було враховано факт реалізації предмету іпотеки, не встановлено яка сума вимог банку підлягала задоволенню за рахунок вартості предмета іпотеки та в якому розмірі були задоволені грошові вимоги банку за наслідками реалізації предмету іпотеки.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що право власності на предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 , на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Виноградова В. Ю. від 07 грудня 2016 року зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк».
Частиною шостою статті 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції чинній на день звернення до суду, визначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Ці обставини та положення вказаної норми права залишись неперевіреними та поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).
Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) здійснено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зміст якого зводиться до того, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав (виконав не у повному обсязі), відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця у цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Під час касаційного перегляду справи було встановлено, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2009 року (справа № 2-ц-1122/2009) ПАТ КБ «Приват Банк» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. У цій справі судом встановлено, що за період з 16 березня 2009 року і по дату розгляду цієї справи позичальник сплатив банку 12 520, 00 грн у рахунок погашення свого боргу по умовах кредитного договору.
Вказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, незважаючи на те, що ці обставини встановлені і у справі № 1507/2113/12.
Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд не звернув увагу на те, що банк скористався правом вимоги дострокового повернення кредитних коштів ще до 06 серпня 2012 року, зважаючи на ухвалене 26 листопада 2009 року рішення у справі № 2-ц-1122/2009, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов'язання, а у подальшому отримав судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків за рахунок предмета іпотеки і залишив поза увагою той факт, що банк позбавлений права на нарахування процентів та пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування.
Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, не дослідив зібрані у справі докази, належним чином не перевірив всі обставини справи, не перевірив правильність висновків суду першої інстанції та не надав належної оцінки доводам учасників процесу, не встановив обсяг відповідальності позичальника, належним чином не перевірив факт переривання строку позовної давності, не врахував обставини реєстрації права власності на предмет іпотеки за позивачем, положень частини шостою статті 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції чинній на день звернення до суду, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості із позичальника у визначеному позивачем розмірі.
За наведених обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Колегія суддів враховує тривалість розгляду цієї справи, однак за правилами положень статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Суд апеляційної інстанції не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення.
При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року у частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованостіза кредитним договором- скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук