Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 761/4651/19
провадження № 61-1787св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жицька Яна Євгенівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - Державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жицька Я. Є., про скасування рішення, скасування запису про право власності.
Позовна заява обґрунтована тим, що він є власником квартири
АДРЕСА_1 .
31 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у борг 3 059 194 грн, які зобов'язався повернути в строк до 31 жовтня 2010 року.
На забезпечення належного виконання умов договору позики 31 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру за адресою:
АДРЕСА_2 .
29 лютого 2016 року під час розгляду Оболонським районним судом м. Києва справи № 2605/17915/12 позивач дізнався про те, що 25 січня 2016 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жицька Я. Є. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності
на належну йому квартиру за відповідачем на підставі договору іпотеки.
Всупереч нормам закону під час реєстрації права власності за відповідачем реєстратору не були надані: оцінка предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, повідомлення про набуття, докази направлення такого повідомлення (оскільки воно взагалі не направлялось), вимога про усунення порушення, документ, що підтверджує отримання вимоги.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2012 року частково задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 2 741 652,03 грн, разом з тим
у заяві про звернення стягнення на іпотечне майно заборгованість зазначена
у розмірі 11 381 039,17 грн.
22 січня 2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчуком К. П. накладено арешт на все майно ОСОБА_1 ,
що не дозволяло нотаріусу здійснювати реєстраційні дії стосовно квартири
АДРЕСА_1 .
Позивач просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27925526 від 25 січня 2016 року 15:33:02, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Жицькою Я. Є., щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 261,2 кв. м, житловою площею 148,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ОСОБА_2 , номер запису про право власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12999895 від 25 січня 2016 року; скасувати запис про право власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 12999895 від 25 січня 2016 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27925526 від 25 січня 2016 року 15:33:02, прийнятого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Жицькою Я. Є. щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 261,2 кв. м, житловою площею 148,2 кв. м, розташовану
за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року позов задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27925526 від 25 січня 2016 року 15:33:02, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жицькою Я. Є. щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 261,2 кв. м, житловою площею 148,2 кв. м,
за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , номер запису про право власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12999895 від 25 січня 2016 року. У задоволенні позову в частині скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав
на нерухоме майно відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація
за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 9, 10, 15, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому
є неправомірною, і відповідне рішення державного реєстратора підлягає скасуванню. Разом з тим суд зазначив, що наявних зареєстрованих обтяжень, станом на момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії не було,
а скасування запису про державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.
Скасовано запис про право власності в Державному реєстрі речових прав
на нерухоме майно 12999895 від 25 січня 2016 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27925526 від 25 січня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Жицькою Я. Є. щодо державної реєстрації права власності на квартиру, загальною площею 261,2 кв. м, житловою площею 148,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не дотримав вимог Закону України «Про іпотеку» та порядку подання документів для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а саме: не було надіслано боржнику письмової вимоги про усунення порушення.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково вважав, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 27925526 від 25 січня 2016 року.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили наявних
у матеріалах справи доказів, відповідно до яких станом на 25 січня 2016 року
не існувало зареєстрованого у визначеному законодавством порядку обтяження речових прав на предмет іпотеки, окрім заборони відчуження майна, накладеної та зареєстрованої 31 липня 2010 року приватним нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відповідач набув право власності на предмет іпотеки.
Зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі
№ 488/4202/16-ц, від 12 березня 2018 року у справі № 464/9160/16-ц.
Крім того, ОСОБА_2 вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 квітня 2020 року
у справі № 904/3657/18. Також посилається на пункт 1 частини третьої статті
411 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/4651/19, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу № 761/4651/19 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 12 липня 2010 року належала квартира АДРЕСА_1 .
31 липня 2010 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 ,
та ОСОБА_1 укладено договір позики грошей, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику строком до 31 жовтня 2010 року грошові кошти в розмірі 3 059 194,00 грн., що за середнім курсом продажу становило 386 750,00 дол. США. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.
та зареєстрований в реєстрі за № 1734.
Цього ж дня, на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між сторонами укладено договір іпотеки за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в іпотеку спірну квартиру.
За домовленістю сторін предмет іпотеки оцінено в сумі 3 059 194,00 грн (пункт 2.1 договору іпотеки).
Пунктом 4.1 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя в разі порушення іпотекодавцем будь-яких із його зобов'язань за основним договором та за цим договором на негайне виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань
за договором позики 07 серпня 2012 року ОСОБА_2 звернувся
до Шевченківського районного суду з позовом про стягнення боргу за договором позики в розмірі 9 858 960,36 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнено з ОСОБА_1
на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 2 741 652,03 грн. Рішення набрало законної сили.
25 січня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Жицької Я. Є. із заявою про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття (державної реєстрації) права власності на спірну квартиру.
В цей же день державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Жицька Я. Є. прийняла рішення № 27925526 про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень, за яким вирішила провести державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2
та відкрила розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
Станом на момент прийняття приватним нотаріусом оскаржуваного рішення
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 січня 2014 року було зареєстроване обтяження на все майно ОСОБА_1 , зокрема і спірну квартиру на підставі постанови старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції
у місті Києві Савчука В. П. від 22 січня 2014 року, ВП 41403375 (том 1, а. с. 39, 65).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги
за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Законом визначені два способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення
на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною третьою зазначеної вище статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності
на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі
на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя
на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками
та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання
у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, щоб надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення або особиста доставка на адресу іпотекодавця.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону).
Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень»): 1) встановлює відповідність заявлених прав
і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами
на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення
у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину,
з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності
на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем
та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки тільки після направлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він
є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення,
та не усунення іпотекодавцем порушення у тридцятиденний строк з моменту отримання такої вимоги, а державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги.
Згідно з пунктом 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що іпотекодержатель не надав належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, а саме: копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, де відправником зазначений приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., а отримувачем - ОСОБА_1 , оскільки у ньому зазначено про вручення уповноваженому «Анапольський», проте не конкретизовано, що воно передане представнику, члену сім'ї або позивачу особисто.
Разом з тим відповідно до пункту 106 Правил під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» одержувач розписується і зазначає прізвище та ініціали або ім'я та прізвище.
Суд зазначає, що наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення ОСОБА_1 кореспонденції містить графи «вручено» «особисто»,
«за довіреністю», «уповноваженому», разом із тим прізвище « ОСОБА_1 » зазначено у графі «уповноваженому», а не у графі «особисто», проте перевірка документів, що посвідчують особу адресата (фізичну особу), особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, родинні зв'язки з адресатом,
а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладається на працівників поштового зв'язку.
Оскільки на зворотному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зазначено дату вручення та прізвища одержувача, таке повідомлення вважається належним чином врученим.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку,
що повідомлення про вручення не підтверджує факт надсилання та отримання позивачем вимоги про усунення порушення.
Щодо здійснення реєстратором реєстраційної дії за наявності обтяження
на нерухоме майно
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно
та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952-IV (у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, коли наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. За методом правового регулювання частина перша статті 24 Закон України № 1952-IV була сформульована як дозвільна регулятивна диспозитивна норма, оскільки наділяє суб'єкта можливістю здійснювати певні дії за декількома варіантами, вказує на можливість вибору іншого варіанта поведінки нотаріуса: у державні реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі певних випадків.
Разом із тим, у частині четвертій статті 24 Закону України № 1952-IV зазначені підстави, коли така відмова не застосовується.
Згідно з пунктом третім частини четвертої статті 24 Закону України № 1952-IV відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону.
Відповідно до висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 61-45цс20), стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою
до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є примусовою дією іпотекодержателя, то державна реєстрація права власності на спірну квартиру здійснювалася з урахуванням умов, визначених у пункті 3 частини четвертої статті 24 Закону України № 1952-IV, і підстав для відмови у її проведенні
у нотаріуса не було.
Подібних висновків дійшли колегія суддів Верховного Суду у постановах
від 12 лютого 2018 року у справі № 466/5878/16-ц (провадження № 61-1268св17), від 25 червня 2020 року у справі № 904/2922/18 (пункти 98, 107-108, 116),
від 14 квітня 2021 року у справі № 705/4381/19 (провадження № 61-17883св20, від 02 червня 2021 року у справі № 520/5566/19 (провадження № 61-7800св20).
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, наведеного
не врахував та дійшов помилкового висновку, що на момент прийняття приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу
Жицькою Я. Є. рішення про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване обтяження на все майно ОСОБА_1 , у тому числі і на спірну квартиру, що є підставою для відмови у державній реєстрації права власності на спірну квартиру.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права, оскаржена постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню на підставі статті 412 ЦПК України з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
ОСОБА_2 сплачено 3 073,60 грн судового збору за подання касаційної скарги та 2 305,20 грн за подання апеляційної скарги. Тому з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у порядку статті 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, в розмірі 5 378,80 грн.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про право власності
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12999895 від 25 січня 2016 року, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27925526 від 25 січня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Жицькою Яною Євгенівнівною щодо державної реєстрації права власності
на квартиру загальною площею 261,2 кв. м, житловою площею 148,2 кв. м,
за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Державний реєстратор прав
на нерухоме майно - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жицька Яна Євгенівна, про скасування запису про право власності
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12999895 від 25 січня 2016 року, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27925526 від 25 січня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Жицькою Яною Євгенівною щодо державної реєстрації права власності
на квартиру загальною площею 261,2 кв. м, житловою площею 148,2 кв. м,
за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 відмовити.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27925526
від 25 січня 2016 року 15:33:02, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жицькою Яною Євгенівною щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 261,2 кв. м, житловою площею 148,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2
за ОСОБА_2 , номер запису про право власності
в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12999895 від 25 січня 2016 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5 378,80 грн на відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко