Ухвала
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 308/3114/20
провадження № 61-9673ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 ,
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що заочним рішенням Ужгородського суду Закарпатської області від 14 березня 2013 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, спільну дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після розірвання шлюбу залишено проживати разом з матір'ю ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого Відділом реєстрації актів громадського стану Ужгородського міського управління юстиції в Закарпатській області від 10 травня 2002 року, актовий запис № 462, серії НОМЕР_1 , батьками зазначено: ОСОБА_3 - мати, ОСОБА_1 - батько.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 травня 2017 року, по цивільній справі № 308/7722/16-ц з відповідача по справі ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу щомісячно до досягнення дитиною повноліття. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 досягла повноліття.
На даний час позивач проживає разом матір'ю ОСОБА_3 . З 2019 року навчається в Державному вищому навчальному закладі «Ужгородський національний університет». Позивач навчається на денній формі навчання та не має змоги на даний час влаштуватися на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток, та сплачувати всі витрати пов'язані із здобуттям вищої освіти. Загальна вартість освітньої послуги становить 44 000 грн та розмір за навчальний рік становить 11 000 грн.Навчання позивача на денній формі підтверджується довідкою № 20/21 від 27 лютого 2020 року, яка видана деканом факультету інформаційної технології Повхан І. Ф. , а також виданим вищим навчальним закладом студентським квитком серія НОМЕР_2 від 01 вересня 2019 року.
Матір позивача на даний час вже здійснила дві оплати за навчання, що підтверджується квитанцією про сплату коштів за навчання 1 семестр від 30 липня 2019 року № 3008444833 та квитанцією про сплату коштів за навчання 2 семестр від 27 лютого 2020 року № 0.0.1632301262.1
Як зазначає позивач потреба у матеріальній допомозі виникає у зв'язку з тим, що навчання позивач здійснює на платній основі, самостійно доходів немає, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, окрім цього кошти потрібні також на купівлю книжок для навчання, поїздки та харчування.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання у розмірі 1/6 частини з усіх його доходів, починаючи з дня звернення до суду 27 березня 2020 року до закінчення її навчання, але не більше як до досягнення нею 23 років.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2020 року - залишено без змін.
09 червня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у вказаній вище справі, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 та пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.
Предметом спору в цій справі є стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
Ціна позову у даній справі станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( 2 270 * 100 = 227 000).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм
законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 3 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
В. С. Висоцька
А. І. Грушицький