17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 240/9371/19
адміністративне провадження № К/9901/14810/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мацький Є.М., судді - Залімський І.Г., Сушко О.О.) у справі за позовом Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною відмови, скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
У липні 2019 року Державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод» (далі - ДП «Житомирський бронетанковий завод», Підприємство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, Державної податкової служби України, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність ДФС України щодо неприйняття рішення про розстрочення грошового зобов'язання чи відмови у наданні розстрочення у строк, передбачений законодавством України, за заявами Підприємства (заява щодо надання розстрочення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за дев'ять місяців 2019 року в сумі 5889338,14 грн та авансових внесків з податку на прибуток в сумі 5596938,00 грн, строк сплати якої ще не настав, з періодами сплати рівними частинами строком на 1 місяць); визнати протиправною відмову ДФС України у прийнятті рішення про надання розстрочення за заявою Підприємства, від 12 грудня 2018 року №38615/7/99-99-17-04-17; скасувати податкове повідомлення-рішення (Форма Ш) від 4 лютого 2019 року №0011235112.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (головуюча суддя Лавренчук О.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та прийнято нове, яким позов Підприємства задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.
Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 5 листопада 2018 року у справі №2а-9232/12/2670.
У розрізі підстав касаційного оскарження рішення відповідач посилається на те, що несплата податкових зобов'язань заподіює шкоду суспільним інтересам у вигляді несвоєчасного надходження до бюджету узгоджених сум податкових зобов'язань, і така шкода є наслідком протиправної бездіяльності саме позивача, а отже втручання держави шляхом нарахування штрафних санкцій на такі суми податкового боргу є правомірним та передбачуваним для позивача, з огляду на встановлену відповідальність за несвоєчасне перерахування податкових зобов'язань..
У відзиві на касаційну скаргу позивач, ДП «Житомирський бронетанковий завод», просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, як законне й обґрунтоване, повністю підтримуючи аргументи й мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2018 року ДП «Житомирський бронетанковий завод» виконувались роботи з ремонту військової техніки за Державним контрактом на виконання робіт за державним оборонним замовленням на виконання Програми підвищення обороноздатності та безпеки держави Україна, затвердженої Постановою Кабінетом Міністрів України від 6 липня 2016 року №418-10, під державні гарантії Міністерства фінансів України.
У зв'язку з неможливістю здійснити оплату податкових зобов'язань за дев'ять місяців 2018 року в сумі 5889338,14 грн та авансових внесків з податку на прибуток в сумі 5596938,00 грн зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, з метою недопущення загрози виникнення та накопичення податкового боргу та зриву виконання Державного оборонного замовлення, в порядку, передбаченому статті 100 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Порядком розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №574 (далі - Порядок №574), 13 листопада 2018 року позивачем подано до ГУ ДФС у Житомирській області наступні заяви:
- щодо надання розстрочення грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток у сумі 5596938,00 грн, строк сплати якої ще не настав, на 1 місяць з періодом сплати: 3 грудня 2018 року в сумі 2798469,00 грн, 28 грудня 2018 року в сумі 2798469,00 грн;
- щодо надання розстрочення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 5889338,14 грн, строк сплати якої ще не настав, на 1 місяць з періодом сплати: 3 грудня 2018 року в сумі 2944669,07 грн, 28 грудня 2018 року в сумі 2944669,07 грн.
Листами від 15 листопада та 5 грудня 2018 року ДП «Житомирський бронетанковий завод» вчергове зверталось до ГУ ДФС в Житомирській області з проханням розглянути можливість надання розстрочки.
Листом від 18 грудня 2018 року ГУ ДФС у Житомирській області повідомило Підприємство, що надані ним документи надіслані до розгляду до ДФС України. Своєю чергою ДФС України листом від 12 грудня 2018 року роз'яснила про відсутність підстав до розстрочення грошових зобов'язань платника податків.
Після цього ГУ ДФС у Житомирській області було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток (щодо своєчасності сплати) ДП «Житомирський бронетанковий завод», за наслідками якої складено акт перевірки від 21 грудня 2018 року, в якому зафіксовано порушення Підприємством термінів сплати узгоджених грошових зобов'язань з податку на прибуток протягом строків, визначених пунктом 57.1 ст. 57 ПК України.
На підставі встановлених перевіркою порушень, 4 лютого 2019 року ГУ ДФС у Житомирській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0011235112, яким за затримку на 28 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 11486276,14 грн зобов'язано ДП «Житомирський бронетанковий завод» сплатити штраф у розмірі 10% - 1148627,62 грн.
Вважаючи протиправною відмову ДФС України розстрочити грошові зобов'язання Підприємства, а також незаконним прийняте ГУ ДФС України податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач сплатив грошові зобов'язання, які просив розстрочити, до події отримання рішення ДФС України про відмову у такому розстроченні, то такий спосіб захисту як визнання протиправною відмови у наданні розстрочки на сплату відповідного платежу є неефективним та не призведе до поновлення порушеного права позивача.
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції не погодився, виходячи при цьому з того, що, зважаючи на встановлення в ході розгляду справи порушення з боку відповідачів вимог чинного законодавства України, необхідним є відновлення порушених прав позивача в судовому порядку. Суд також урахував, що платником податків надано достатні докази існування обставин, що свідчать про наявність підстав до надання розстрочки, однак ДФС України проігнорувало такі доводи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством.
Згідно з пунктом 100.1 статті 100 ПК України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.
За приписами пункту 100.2 статті 100 ПК України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 100.4 статті 100 ПК України підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.
Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 Порядку №574 для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою (додаток 1), в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити (відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати. При цьому окремо зазначаються суми, строк сплати яких ще не настав, а також строк сплати яких вже минув.
До заяви додається економічне обґрунтування, яке складається з: переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; аналізу фінансового стану; графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум; розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення.
Підставою для розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235 "Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин", а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань (податкового боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.
За результатами розгляду керівник (заступник керівника) органу доходів і зборів протягом 30 календарних днів з дати подання заяви: приймає рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), яке оформляється на бланку відповідного органу доходів і зборів; відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) у письмовій формі за відсутності підстав, наведених у пункті 3.1 цього розділу, та при недотриманні обов'язкових вимог, визначених цим Порядком.
Надаючи правову оцінку діям ДФС України щодо неприйняття рішення про розстрочення грошових зобов'язань чи відмови у наданні розстрочення у строк, передбачений законодавством України, за заявами Підприємства, суд апеляційної інстанції, перш за все, виходив з того, що відповідачами не заперечується той факт, що письмові заяви про розстрочення грошового зобов'язання, з якими зверталось Підприємство, відповідають формі, визначеній Порядку №574.
Судом також з'ясовано, що до заяв про розстрочення грошового зобов'язання ДП «Житомирський бронетанковий завод» додано наступні документи: довідку про зобов'язання, що виникають в місяці, в якому передбачається розстрочення, лист щодо надання майна в податкову заставу, аналіз фінансових результатів, динаміку обсягів виробництва та реалізації підприємства, зміни майбутнього стану підприємства, характеристику основних та оборотних засобів, характеристику дебіторської заборгованості та зобов'язань, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за січень-листопад 2018 року; баланс (звіт про фінансовий стан); графік погашення розстроченого грошового зобов'язання, розрахунок прогнозованих доходів на період дії розстрочення.
Дослідженням змісту листа ДФС України від 12 грудня 2018 року судом апеляційної інстанції з'ясовано, що підставою для відмови у розстроченні слугували наступні обставини: наданий платником пакет документів не містить переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; остаточний термін проведення фінансування за державним контрактом на виконання робіт за державним оборонним замовленням - лютий 2019 року (що виходить за межі запропонованих термінів сплати розстрочки), і до цього часу всі кошти підприємства мають спрямовуватися на погашення кредитних зобов'язань; невідповідність запропонованого платником графіку розстрочення вимогам законодавства; у документах містяться окремі відомості, що є підґрунтям для негативної оцінки потенційної спроможності заявника виконувати графік розстрочки; основну суму прогнозованих доходів заявник передбачає отримати за державним контрактом, який на сьогодні ще не укладено, а також за іншим державним контрактом, розрахунки за яким залежать від повноти фінансування, і тому не можуть вважатися надійним джерелом погашення розстрочених зобов'язань.
Аналізуючи перелічені вище аргументи відповідача суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 9 розділу І Переліку №1235 до обставин, що є підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу заявника, відноситься виконання заявником державного оборонного замовлення. Такі обставини підтверджуються шляхом подання заявником належним чином засвідчених копій документів, передбачених законодавством.
Як з'ясовано судом підставою для звернення з заявами про розстрочення сплати грошових зобов'язань слугувала необхідність виконання робіт за державним контрактом на виконання робіт за державним оборонним замовленням на виконання Програми підвищення обороноздатності та безпеки держави Україна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2016 року №418-10, під державні гарантії Міністерства фінансів України. Умови фінансування та надання гарантії для Підпримєства визначені окремою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2016 року №428 (ДСК) та передбачали проведення розрахунків за державним контрактом протягом не менше 36 місяців з дати отримання кредиту. При цьому до моменту здачі робіт розрахунки проводились авансовими платежами в межах нарахованих відсотків, після здачі робіт - рівними частинами в межах нарахованих відсотків та погашення тіла кредиту згідно з графіком.
Окрім того, до заяв про розстрочення Підприємством надано лист, яким повідомлено, що державні контракти на виконання робіт за державними оборонними замовленням, на підставі яких розраховані прогнозні доходи на період розстрочки, мають гриф обмеження доступу та підпадають під дію Закону України «Про державну таємницю». У зв'язку із викладеним, надати копії вище зазначених контрактів можливо лише із дотриманням вимог режиму секретності.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем, разом із посиланням на специфіку та особливості діяльності підприємства, повідомлено про причини неможливості надання копій документів на підтвердження обставин, які вимагав відповідач.
Що стосується посилань відповідача на невідповідність графіку розстрочення пункту 1.5 Порядку №574, суд апеляційної інстанції визнав їх безпідставними, виходячи при цьому з того, що період сплати становить один календарний місяць, як передбачено означеною нормою, та визначає дві дати в межах цього календарного строку, в які заявник зобов'язується сплатити суми грошового зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що платником податків надано достатні докази існування обставин, що свідчать про наявність загрози накопичення податкового боргу, однак ДФС України проігнорувало цей факт.
Окрім того, судом було враховано, що 12 грудня 2018 року ДФС України було відомо про сплачені позивачем кошти у сумі й у строк, вказаний у заявах про розстрочення грошових зобов'язань, однак відповідач не взяв до уваги добровільну сплату таких коштів платником податку та дійшов передчасного висновку щодо неспроможності заявника виконати заплановані ним графіки розстрочки.
Аналізуючи посилання відповідача на те, що основну суму прогнозованих доходів заявник передбачає отримати за державним контрактом, який на день звернення до ДФС України ще не укладено, а також за іншим державним контрактом, розрахунки за яким залежать від повноти фінансування, і тому не можуть вважатися надійним джерелом погашення розстрочення, апеляційний суд виходив з того, що Підприємством правомірно внесено до переліку прогнозованих доходів, дохід від укладення державного контракту до 30 листопада 2018 року, оскільки поняття «прогнозованих» охоплює поняття «запланованих».
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що покладені в основу рішення ДФС України про відмову у розстроченні грошових зобов'язань Підприємства повною мірою спростовані матеріалами справи та є безпідставними.
Оцінюючи правомірність оскаржуваного в цій справі податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штраф за затримку на 28 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 11486276,14 грн, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Підприємство подало до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за три квартали 2018 року, в якому позивачем визначено суму податку на прибуток - 7223073 грн та суму авансового внеску при сплаті дивідендів 5596938 грн, термін сплати узгоджених грошових зобов'язань за якою сплив 19 листопада 2018 року. Сплата податку на прибуток відбулась 3 та 17 грудня 2018 року.
Поряд із тим суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що у випадку дотримання ДФС України норм чинного законодавства щодо розстрочення позивачу сплати грошових зобов'язань, у ГУ ДФС у Житомирській області були б відсутні підстави для застосування до позивача штрафу за затримку сплати грошового зобов'язання згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням.
В контексті викладеного колегія суддів також враховує, що позивачем виконувались роботи з ремонту військової техніки за Державним контрактом на виконання робіт за державним оборонним замовленням, а також те, що він неодноразово звертався до податкового органу із проханням перенести строки сплати грошових зобов'язань підприємства, однак, як з'ясовано судовим розглядом, отримав безпідставну відмову у їх розстроченні.
Та обставина, що позивачем пізніше все ж виконано свій податковий обов'язок та сплачено суми грошових зобов'язань, не спростовує того, що станом на час розгляду звернень Товариства про відстрочення сплати означених зобов'язань ДФС України діяла не у спосіб та не на підставі, що визначені чинним законодавством України, чим, безперечно, порушила права платника податків.
Отже, враховуючи визнання судом апеляційної інстанції незаконною відмови ДФС України у наданні розстрочення грошових зобов'язань Підприємства, та з огляду на те, що саме ненадання такого розстрочення й слугувало прийняттю ГУ ДФС у Житомирській області оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що таке рішення підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає завданню адміністративного судочинства, передбаченому статтею 2 КАС України, та переслідує мету ефективного захисту прав та інтересів юридичної особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. Порушень норм процесуального права, які б не призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, або ж мали наслідком обов'язкове скасування судового рішення, апеляційним судом не допущено.
Доводи скаржника про те, що оскаржуване рішення ухвалене без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, колегія суддів вважає безпідставними. Так, аналіз наведеного скаржником судового рішення дає підстави вважати, що таке було ухвалене за інших фактичних обставин справи, установлених судами. У зв'язку з викладеним не можна дійти висновку про невідповідність судового рішення суду апеляційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки подібності правовідносин не встановлено.
Решта доводів заявника касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, натомість зводяться виключно до переоцінки встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв'язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська