17 червня 2021 року
Київ
справа №9901/96/21
адміністративне провадження №П/9901/96/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді Коваленко Н.В.,
суддів: Стародуба О.П., Кравчука В.М., Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
за участю секретаря судового засідання Буденка В.В.,
учасники справи:
представник позивача
представник відповідача
представник третьої особи
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Конституційний Суд України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України,
У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї ухвали ОСОБА_1 , позивач, заявник) звернувся до Верховного Суду з цим позовом.
Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито провадження у справі.
01.06.2021 у автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду зареєстровано заяву ОСОБА_1 , у якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії Указу Президента України від 27.03.2021 №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 14.05.2013 №256 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України» до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Обґрунтовуючи вимоги своєї заяви, позивач посилається на постанову Касаційного адміністративного суду від 19.09.2019 у справі №9901/286/19, переглянутою Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 12.05.2021), якою задоволено позов до Президента України та скасовано Указ від 24.05.2019 №323/2019 «Про скасування Указу Президента України від 04 травня 2019 року №187 «Про призначення В. Горковенка членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».
Заявник вважає, що обставини у вищевказаній справі та у справі, яка розглядається, а також правовідносини й предмет спору, є аналогічними.
Позивач звертає увагу, що Верховний Суд у справі №9901/286/19 дійшов однозначного висновку про те, що скасування Президентом України раніше виданого ним же указу стосовно призначення особи на посаду є незаконним, оскільки такі дії виходять за межі його повноважень, визначених Конституцією України.
З огляду на це ОСОБА_1 наголошує, що оскаржуваний ним Указ Глави держави є очевидно протиправним, у зв'язку з чим, на думку заявника, наявні передбачені процесуальним законом підстави для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
На переконання позивача у даному конкретному випадку наявні й підстави для забезпечення позову, передбачені й у пункті 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки це необхідно з метою запобігання незворотному порушенню прав позивача.
ОСОБА_1 наводить аргументи про те, що у засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Президента України неодноразово публічно висловлювалась позиція, згідно з якою позивач, у зв'язку з прийняттям оскаржуваного у цій справі Указу, є звільненим із займаної ним посади судді Конституційного Суду України.
Тому заявник наполягає, що відповідач, вважаючи звільненим ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України, призначить суддів цього Суду за своєю квотою, що фактично унеможливить повернення позивача на вказану посаду, а рішення суду, в разі задоволення позовних вимог, не зумовить ефективний захист його порушених прав.
Заявник припускає, що станом на момент завершення розгляду цієї справи, з огляду на узагальнену статистику тривалості судового провадження у Касаційному адміністративному суді та у Великій Палаті Верховного Суду, строк його повноважень як судді Конституційного Суду України закінчиться, а продовження виконання ним цих повноважень, відновлення його порушених прав та інтересів буде неможливим. У такому випадку, ухвалене Верховним Судом судове рішення у цій справі не матиме жодного практичного значення та не забезпечить ефективного судового захисту.
ОСОБА_1 також підкреслює, що положення пункту 1 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо заборони забезпечення позову шляхом зупинення дії, зокрема, указів Президента України необхідно застосовувати з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16.06.2011 №5-рп/2011, де Суд дійшов висновку про неможливість забезпечення позову у такий спосіб лише у випадках, коли мова іде про акти нормативно-правового характеру.
Оскільки у справі, яка розглядається, предмет спору стосується акту індивідуальної дії, заявник вважає, що у Верховного Суду як суду першої інстанції наявні повноваження для забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного ним Указу Президента України.
Оцінюючи вищевказані аргументи, наведені позивачем в обґрунтуванні вимог заяви про забезпечення позову, колегія суддів зазначає таке.
Так, відповідно з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом пункту 1 частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта.
Частиною другою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Верховний Суд вже неодноразово вирішував питання щодо застосування норм процесуального закону, якими регламентовано процедуру забезпечення позову в адміністративних справах.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №420/3397/19 міститься висновок, згідно з яким очевидні ознаки протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, не вдаючись до розгляду справи по суті спору, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача, а вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Наявні ж у заяві ОСОБА_1 аргументи не дають підстав стверджувати про очевидну, як він вважає, протиправність оскаржуваного Указу Президента України, є передчасними, та не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті спору.
Ознаки протиправності оскаржуваного акту можуть бути виявлені судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
До подібних висновків дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 у справі №826/16509/18.
Таке правозастосування відповідає й висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №800/521/17, предмет спору в якій, як і у справі, що розглядається, стосувався оскарження акту індивідуальної дії у правовідносинах щодо проходження публічної служби, де зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин.
Отже, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного акту до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
До того ж, колегія суддів відзначає, що, у матеріалах справи відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси позивача.
Насамкінець колегія суддів звертає увагу на приписи пункту 1 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення актів Президента України.
Верховний Суд, як суд першої інстанції, вже вирішував питання стосовно можливості забезпечення позову шляхом зупинення актів індивідуальної дії, виданих Президентом України у правовідносинах з приводу проходження публічної служби, й в ухвалі від 29.05.2019 у справі №9901/286/19 вказав на те, що за правилами пункту першого частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову в такий спосіб не допускається.
За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у даному конкретному випадку, відсутні передбачені процесуальним законом підстави для забезпечення даного позову, у зв'язку з чим у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви належить відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 241, 243, 248, 250, 256, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Повний текст ухвали складено 18.06.2021.
Головуючий суддя Н.В. Коваленко
Судді: О.П. Стародуб
В.М. Кравчук
А.А. Єзеров
С.М. Чиркін