17 червня 2021 року
м. Київ
справа №826/14615/16
адміністративне провадження №К/9901/12655/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 Москаленко Олени Василівни на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року (судді: Файдюк В.В. (головуючий), Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі № 826/14615/16.
І. Суть спору
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 року № 676-1305.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.04.2016 року №676-1305 було прийнято відповідачем всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки позивачем було дотримано всіх встановлених податковим законодавством вимог.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.04.2016 № 676-1305. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки відповідачем було необґрунтовано застосовано під час розрахунку платежів по сплаті податку на землю на 2016 рік позивачу коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель - 1,249 та нормативної грошової оцінки землі у розмірі 4180,54 грн/к.м.
4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, контролюючий орган подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року апеляційну скаргу , ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року у справі № 826/14615/16 скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.04.2016 № 676-1305 діяв у межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки у контролюючого органу були наявні правові підстави та відповідні вихідні дані для нарахування позивачу грошового зобов'язання по сплаті земельного податку, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням, що не спростовано позивачем належними доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року у справі № 826/14615/16.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є власником нежилого приміщення загальною площею 260,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи договором дарування нежилого приміщення від 11 жовтня 2002 року, зареєстрованим в реєстрі за № 4852 та Свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 від 20 липня 2012 року. Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 30 травня 2012 року серії А № 466524, в якому зазначено: місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1 ; вид або види господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0, 93.02.0).
25 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 676-1305, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 176 517,21 грн.
7. В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного рішення, вказує на неврахування судом апеляційної інстанції рішень ЄСПЛ щодо ненадання судом відповідей на основні доводи сторони у справі, окремих положень Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо здійснення контролюючим органом відповідних розрахунків ставки податку за земельні ділянки, а також відсутності правових підстав для застосування 3 % ставки податку при здійсненні розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку позивачу за 2016 рік, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішення.
8. Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
10. Податковий кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):
10.1. Підпункти 14.1.42, 14.1.72 пункту 14.1 статті 14.
Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону;
земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
10.2. Пункти 269.1, 269.2 статті 269.
269.1. Платниками податку є:
269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.2. землекористувачі.
269.2. Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
10.3. Пункт 270.1 статті 270.
270.1. Об'єктами оподаткування є:
270.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
270.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності.
10.4. Пункт 271.1 статті 271.
Базою оподаткування є:
271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
10.5. Пункти 286.1, 286.5, 286.6 статті 286.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
10.6. Пункти 287.1, 287.8 статті 287.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
10.7. Пункт 291.2 статті 291.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
10.8. Пункт 297.1 статті 297.
Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:
1) податку на прибуток підприємств;
2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою;
3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи;
4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;
5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.
11. Земельний кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):
11.1. Частини перша, третя статті 120.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
11.2. Стаття 125.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
11.3. Стаття 126.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
12. У справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є власником є власником нежилого приміщення (загальною площею 260,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи договором дарування нежилого приміщення від 11 жовтня 2002 року, зареєстрованим в реєстрі за № 4852 та Свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 від 20 липня 2012 року).
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа № 826/8009/16), у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 826/14615/16), у постанові від 6 лютого 2020 року (справа № 820/3488/16).
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
13. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»).
14. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 року № 676-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: «земельний податок з фізичних осіб» в розмірі 176 517,21 грн, виходив з того, що у контролюючого органу були наявні правові підстави для нарахування позивачу грошового зобов'язання по сплаті земельного податку, а також, - що відповідачем було здійснено розрахунок вказаного грошового зобов'язання у відповідності до вимог чинного законодавства та за наявності всіх необхідних даних для здійснення такого розрахунку.
Колегія суддів зазначає про обґрунтованість таких висновків суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Так, колегія суддів, з урахуванням вказаних положень чинного законодавства, зазначає, що оскільки позивач є власником частини нежилого приміщення та землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне позивачу на праві власності приміщення, яке використовується у власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки, на якій воно розташоване, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання з земельного податку за 2016 рік.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідачем було здійснено розрахунок вказаного грошового зобов'язання у відповідності до вимог статей 271 (щодо визначення бази оподаткування земельним податком, а також вимог щодо оприлюднення відповідного рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів), 274 (щодо ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено) та статті 286 (якою встановлені вимоги до порядку обчислення плати за землю) Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що при визначенні вказаного податкового зобов'язання по земельному податку на 2016 рік контролюючим органом було враховано та використано дані: з витягу про державну реєстрацію прав від 9 серпня 2012 року № 35110590 на нежилі приміщення загальною площею 260,2 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 ; з довідки про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки площею 209,7 кв.м. від 5 березня 2013 року № 10-37945/2013 (видана Департаментом земельних ресурсів КМДА, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ); з витягу з державного земельного кадастру станом на 5 травня 2016 року щодо грошової оцінки землі; з рішення Київської міської Ради від 3 липня 2014 року № 23/23 (яким встановлено грошову оцінку землі на рівні - 4 180,54 грн за І кв.м. у відповідності до економіко-планувальної зони); з рішення Київської міської Ради № 242/5629 від 23 червня 2011 року; з листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-28-0.22- 215/2-15; з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель».
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем у касаційній скарзі підтверджується обґрунтованість застосування контролюючим органом при розрахунку вказаного грошового зобов'язання коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, а саме - 1,249 та 1,433, з урахуванням положень листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року № 6-28-0.22- 201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» (коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті Податкового кодексу України, станом на 1 січня 2016 року становить 1,433), листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-28-0.22-215/2-15 та положень статті 289 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому, у касаційній скарзі позивач просить залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року у справі, що розглядається, в якому суд першої інстанції підставою для скасування оскаржуваного податкового-повідомлення рішення визначив необґрунтованість застосування відповідачем, під час розрахунку платежів по сплаті податку на землю на 2016 рік позивачу, вказаних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що розрахунок вказаного податку було проведено контролюючим органом у відповідності до норм чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства, а також встановлені судами обставини справи, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.04.2016 року № 676-1305 діяв у межах та у відповідності до вимог чинного законодавства.
15. Судом апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених позивачем у адміністративному позові та запереченнях (відзиві) на апеляційну скаргу, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.
16. Крім того, колегія судів зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
17. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу представника ОСОБА_1 Москаленко Олени Василівни на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року слід залишити без задоволення.
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
19. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»).
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 Москаленко Олени Василівни залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року у справі № 826/14615/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова