Справа № 686/15649/20
Провадження № 22-ц/4820/861/21
17 червня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.
секретар судового засідання Чебан О.М.
з участю : представника позивача, відповідача, його представника
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/15649/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 31 березня 2021 року в складі судді Стефанишина С.Л. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ ідеальну частку квартири.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справ, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири загальною площею 49,7 кв.м., житловою площею 29 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначала, що 11 січня 2012 року між нею та відповідачем був укладений шлюб. За період шлюбу вони придбали відповідно до договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2013 року, квартиру за адресою : АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано на відповідача. В цій квартирі було зроблено ремонт, придбано меблі та потрібну побутову техніку за спільні кошти подружжя. На даний час шлюб між ними розірвано. Окрім вказаної квартири під час перебування у шлюбі було придбано ще одну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, до спільного майна подружжя належать дві квартири. За їх взаємною згодою було вирішено, що квартира по АДРЕСА_3 залишається у користуванні ОСОБА_1 , а квартира по АДРЕСА_4 залишилася їй, позивачу, без ремонту та необхідних умов для проживання.
Оскільки на даний час виникла необхідність у поділі всього майна подружжя, вона звернулася до ОСОБА_1 з відповідною письмовою пропозицією, проте в добровільному порядку спір щодо поділу майна подружжя між ними не вирішено. Тому позивач звернулася до суду із відповідним позовом.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2021 року вказаний позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_5 , загальною площею - 49,7 кв.м., житловою - 29 кв.м., за зареєстрована за ОСОБА_1 , вирішено питання щодо стягнення судового збору.
ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, оскільки, на думку апелянта, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, рішення ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове, яким відмовити в позові. Так, апелянт вважає, що судом не прийнято до уваги, що 08 жовтня 2013 року його батько - ОСОБА_3 подарував йому особисто кошти в сумі 124265 грн., які були використані при купівлі квартири, за адресою : АДРЕСА_1 . Однак, вирішуючи спір суд не врахував час набуття спірної квартири у власність, джерело надходження коштів на її придбання. Також, судом не взято до уваги надані ним докази, про те що позивачка після одруження не мала самостійного заробітку і була повністю разом з дитиною на його повному утриманні, єдиним джерелом її доходу була пенсія по втраті годувальника та утриманця ОСОБА_4 натомість він отримував доходи як фізична особа-підприємець: за 2012 рік - 45175 грн., за 2013 рік - 64254 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення суду законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Так, вказує, що спірна квартира була придбана подружжям під час їх перебування у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, нотаріально засвідченою згодою на придбання вказаної квартир.
Посилання відповідача на те, що на час придбання квартири вона не мала особистих коштів, не отримувала дохід, перебувала виключно на його утриманні, як підстава для відмови в позові, та як доказ його особистої власності на квартиру не відповідає конструкції норми ст. 60 СК України. Вказана норма визначає презумпцію спільності права власності подружжя на придбане майно, незалежно від того, що один із них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку, доходу. Крім того, виходячи із положень ст. 70 СК України, відсутність доходів другого з подружжя не впливає і на його частку, оскільки відповідно до вказаної норми, частки подружжя не залежать від вкладу іншого з подружжя і є рівними.
Посилання ОСОБА_1 на те, що його батько подарував йому кошти в сумі 125000 грн. на придбання майна не є підставою для відмови в позові. Крім того, вказаний договір відповідно до положень ч. 1 ст. 220, ч. 5 ст. 719 ЦК України є нікчемним. Посилання відповідача на показання свідків, теж вважає безпідставним, оскільки всі свідки є близькими родичами відповідача, тому прямо зацікавлені у результатах справи на його користь.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 11 січня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №17.
08 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею - 49,7 кв.м., житловою - 29 кв.м.
17 грудня 2016 року рішенням суду шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.
Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Отже, обов'язок доказування, що майно подружжя було придбано за особисті кошти одного із подружжя, покладається саме на того з подружжя, який заперечує факт придбання майна за спільні кошти.
При цьому згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
У відповідності до ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Як вбачається з матеріалів справи, шлюб між сторонами було зареєстровано 11 січня 2012 року, а спірна квартира придбана за договором купівлі-продажу 08 жовтня 2013 року, тобто в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ході розгляду справи відповідач заперечуючи проти позову, вказував, що спірну квартиру було придбано за його особисті кошти в сумі 124265 грн., які йому подарував батько, відповідно до Договору дарування № 1 від 08 жовтня 2013 року. В свою чергу батько відповідача ОСОБА_3 отримав кошти в сумі 149687 грн. від продажу своєї квартири АДРЕСА_6 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 03 жовтня 2013 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .
За вимогами ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із ч.ч.1, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має вчинятись у формі встановленій законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ч. 5 ст. 719 Цивільного кодексу України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
За нормами ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
З врахуванням вказаних норм права та обставин справи, колегія суддів не приймає до уваги як достовірний доказ у даній справі, наданий відповідачем, Договір дарування № 1 від 08 жовтня 2013 року, оскільки предметом цього договору є грошові кошти в сумі 125 000 грн., а тому такий договір на підставі норм ч. 5 ст. 719 ЦК України мав бути посвідчений нотаріально.
Однак, наявний в матеріалах справи договір дарування укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення і не відповідає вимогам цивільного законодавства щодо форми його укладення та нормам ч. 4 ст. 203, ч. 1 ст.215 ЦК України.
За таких обставин вказаний правочин не може бути взятий до уваги як достовірний доказ по справі.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що позивачка після одруження не мала самостійного заробітку і була повністю разом з дитиною на його повному утриманні, єдиним джерелом її доходу була пенсія по втраті годувальника та утриманця, оскільки такі доводи суперечать нормам ст. 60 Сімейного кодексу України .
Таким чином, судом встановлено, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу відповідачем не спростована, він не довів, що придбав квартиру АДРЕСА_5 , за власні кошти, а тому спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям в спосіб визначений позивачем.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 31 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 червня 2021 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Л.М. Грох